ДО ВЕЛИКОГО ПРАГНУТИ В ЖИТТІ – ЦЕ ВЖЕ ПОДВИГ…

sherbinaС.В. Щербина,
вчитель-методист української мови та літератури Созонівського  НВК
«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад»
 Кіровоградської районної державної адміністрації Кіровоградської області

ДО ВЕЛИКОГО ПРАГНУТИ В ЖИТТІ – ЦЕ ВЖЕ ПОДВИГ…
Конспект уроку з української літератури у 9 класі
(за романом-есе М.Слабошпицького «Марія Башкирцева»)

Мета: ознайомити учнів із творчістю талановитої письменниці та художниці Марії Башкирцевої, зацікавити школярів світом її живописних полотен, сприяти розширенню кругозору учнів, розвиткові зв’язного мовлення, формувати прагнення до пізнання історії та культури рідного народу; сприяти вихованню патріотичних почуттів.

 Тип уроку: урок узагальнення нових знань

Обладнання: портрет Марії Башкирцевої, висловлювання відомих людей про  неї та її творчість, репродукції її картин, записи ліричних мелодій  із творів Вівальді.

Хід уроку

І. Мотиваційний етап. Забезпечення емоційної готовності до уроку.

Учитель. Ця життєва історія починається дуже романтично – з гарматного салюту. У відставного поручика Костянтина Башкирцева народилася донька. Вже тиждень хмільний батько – головна дійова особа в селі Гавронцях на Полтавщині в листопаді 1860 року – наказує заряджати старі гармати і стріляти, потрясаючи осінні небеса.

  • Яка ж доля мала чекати дитя, про появу якого так гучно сповістили світові?

Французький митець Делакруа колись зізнався: «Мій гороскоп було складено бездомним старцем… Він сказав: «Ця дитина стане знаменитістю, але її життя мине в постійній праці, воно буде болісним і сповненим суперечностей, які роздиратимуть її душу…»

Я би сказала, що ці слова повністю стосуються долі Марії Башкирцевої.

ІІ. Цілевизначення і планування роботи.

  1. Повідомлення теми і завдань уроку.

Учитель. Маленька дівчинка з полтавського села Гавронці стала героїнею роману М.Слабошпицького. Мандрівку у дивосвіт Марії Башкирцевої я хочу запропонувати вам.

  1. Ознайомлення з цілями уроку за «картою-путівником» (додаток 1).

Учитель. Зазвичай, вирушаючи в дорогу, людина ставить перед собою певну мету. Наприклад, щось побачити, дізнатися…У нас теж є свої завдання. Розгорніть «карту-путівник», ознайомтеся з цілями уроку. Чи хочете ви щось додати? (За потреби учні доповнюють запис).

  1. Планування роботи.

Учитель. Часто перед людиною постає вибір: яку дорогу обрати? Нашу мандрівку ми маємо розпочати з села Гавронці (додаток 2).

«Усі ми родом  із дитинства», – стверджував Антуан де Сент-Екзюпері. 

Продовжуючи думку французького письменника, П. Загребельний додає: «Хоч де б ми були, хоч  яких висот сягали, завжди будуть з нами сни про наше дитинство, про наші початки й витоки. Власне, ми не володіємо нічим, окрім скарбів, успадкованих від свого минулого, рідної землі, дитинства, і все наше подальше життя – то тільки доповнення до потаємної недоторканності коренів».

  • Як сама Марія усвідомлювала свої корені?

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

  1. Робота зі змістом твору.

Зі щоденника Марії Башкирцевої:

«Я народилася 11 листопада 1860 року. Батько мій був сином генерала Павла Григоровича Башкирцева, уродженого дворянина, людини хороброї, суворої, жорсткої, навіть жорстокої. Йому було надано звання генерала після Кримської війни…Він одружився з прийомною донькою однієї знатної особи. Дружина померла в тридцять вісім літ, лишивши йому п’ятеро дітей  – мого батька і чотирьох  його сестер. Мати моя вийшла заміж у двадцять один рік, одхиливши до того кілька прекрасних партій…Після двох років заміжжя мати моя переїхала з двома дітьми до своїх батьків…»

  • Що вам відомо про рід Башкирцевих?

(стор. 45-47 із кн. М. Слабошпицького «Марія Башкирцева». – Київ: Махаон – Україна, 1999).

  • Чим пишався рід Бабаніних?

Дід по матері – Єгор Бабанін – був одним із найосвіченіших людей свого часу, знав напам’ять Пушкінську «Полтаву», був великим прихильником Байрона і пишався древністю свого роду, що походив від перших татарських князів. Крім того, для Марії він був еталоном справжнього мужчини через його романтичне почуття любові до дружини-француженки.

Аристократизм, багатство та родовитість Башкирцевої насправді були достатньо ґрунтовними.

Чи не звідси витоки її велично царської гордовитості та одержимого устремління до слави?

«Я була худою, хирлявою і негарною, але це не заважало всім бачити в мені істоту, що згодом неодмінно стане уособленням усього прекрасного…П’яти літ я надягала на себе мамині мережива, прикрашала квітами голову і йшла в залу танцювати. Я зображала знамениту танцівницю Петіпа, і весь будинок сходився дивитись на мене…»(Марія Башкирцева, з передмови до щоденника).

  • Як виховували Марію?

Їй судилося рости серед жінок, що й зумовило особливості виховання дівчинки. Вони робили все для того, щоб маленький ангел став великим тираном. Культ дитини, зведення її в ранг божества – атмосфера, в якій Марія виростала. Будь-який педагог сказав би, що це – зразок того, як не треба виховувати дитину, бо це – послідовне її калічення[6, c.9].

  • Є такі типи людей, про яких кажуть, що вони талановиті в усьому, чим би не займалися. До них належала Марія Башкирцева. Які обдарування розвивала в собі дівчинка?

Мистецтво, погляд на себе крізь призму мистецтва завжди були визначальними для Марії: у п’ять років – танці як ідеал людської пластики, граційності, в дванадцять – самозакохане споглядання та обожнювання власних рук «за красу їх лінії»[6, c.9], потім – мистецтво співу як уособлення досконалості звуку, і нарешті – література і живопис та осмислення життя їх засобами. У дівчинки були здібності до вивчення мов, крім французької та італійської, вона засвоїла латинь та давньогрецьку і в оригіналі читала твори найулюбленіших письменників: Гомера та Тита Лівія, пізніше цитуючи уривки з їхніх текстів напам’ять.

Пристрасть до читання взагалі була в неї незвичайною, ненаситною, здатність працювати – величезною. Цю наполегливість помітив і професор співу Вартель, що згоден давати їй уроки, бо в неї чудове мецо-сопрано[6, c.23-29].

Її родина, Маріїне місце в ній…Осмислюючи його, міркуючи над тим, чому вона саме така, чому саме так складається її життя, дівчина думає про спосіб життя своїх близьких.

  • Рід Башкирцевих…Рід Бабаніних…Два світи, два способи життя…Чи справді – два? Чим наповнене їхнє існування?

З дванадцяти років Марія жила за кордоном, спочатку в Ніцці, потім – у Парижі. У рідні  місця вона приїжджала тричі: в липні 1876 року, в травні 1881-го та в жовтні 1882 року.

Спочатку мандрує по маєтках Бабаніних – Шпатівка, Черняківка. «Вона оточена увагою і люб’язністю. Бабаніни пишаються племінницею, бояться дихнути на неї; Марія для них – як заморське диво, як дорогоцінна іграшка»[6, c.48]. «Шпатівка залишиться в Маріїних спогадах місцем, де весь час їдять. Просто якийсь культ їжі. Погуляють – і їдять, погуляють – і їдять. Так – цілий Божий день. Борщі, бульйони, печеня, птиця, смажені поросята, відбивні, пиріжки, вареники, млинці – все це плавом пливе на столи й уминається Бабаніними і гостями, що чекають нових і нових страв. А при тому випиваються відра горілки й вина. Не порівняти: їдять і п’ють у Парижі просто вдесятеро менше, ніж у Шпатівці» [6,c.48].

  • Тепер Марію чекають Гавронці – маєток батька. Як ставляться Бабаніни до нього?

«Вони вважають його безнадійним вітрогоном, пияком. Одне слово, людиною легковажною, пропащою, йому тільки гульки і розваги в голові. Це ж, мовляв, треба умудритися проциндрити стільки грошей за якихось десять-п'ятнадцять років. Так недалеко навіть до цілковитого розорення і ганьби. Тоді вже ніхто йому нічим не зарадить» [6, c.48].

  • Яким є батькове товариство?

І ось батькове товариство, одноманітний плин вечорів у Гавронцях. Батькові гості грають у карти.

«Знуджена Марія малює картярів. Надзвичайно живописна група… «Вечір у Гавронцях» – назвала Марія той рисунок. Спостережливе око вловило, а впевнена рука відтворила типажі поміщиків серед картярного гульбища. Рисунок без будь-яких спроб ідеалізувати моделі. Скорше навпаки – з гротескно підсиленими характерними рисами. Гавронські пияки так і залишилися жити на аркуші паперу» [6, c.55, рисунок у цій же книзі на вкладці].

Марія поступово відчувала, як наростає в ній відраза до батькових приятелів. Жоден із них не видається їй людиною  порядною і цікавою.

  • А якими Марії видалися ровесники – нащадки аристократичних сімей Полтавщини? Звернемося до її щоденника [6, c.65-66].

Спілкування з полтавськими Крезом – Грицем Милорадовичем – викликає спочатку щиру симпатію, приязну увагу. Однак у ній уже піднімається хвиля розчарування. В ті дні вона нотує: «Цей свіжий і рожевий хлопець – старець за духом; він говорить лише про речі домашнього вжитку, його цікавить, наприклад, чи добра в мене покоївка, та хвалить мою освіту, бо вона згодиться, коли я матиму своїх дітей…» [6, c.67].

Невдовзі вона байдужіє до його компліментів. Марія помітила, що коли вона говорить до нього, то говорить ніби в порожнечу. Суцільний монолог у порожнечу – музика, мистецтво, наука, література існують далеко поза розумом цього вродливця. Коментар Марії в щоденнику суперлаконічний: «Яке горе бути дурним!» [6, c.68].

Та не тільки цим лишилися Гавронці у Маріїній пам’яті. Вразила краса навколишньої природи, пісні, звичаї, сільські дівчата, що вчили її вишивати, одяг…

«Буденне вбрання українки складають полотняна сорочка з широкими відстовбурченими рукавами, вишита червоним і синім, а також шматок чорного селянського сукна, в який вона загортається, починаючи з пояса; ця спідниця коротша за сорочку, таким чином помітно вишитий низ сорочки; сукно підтримується кольоровим вовняним поясом. На шию надягається одна або кілька стрічок. Я послала купити собі такий костюм…(щоденник, 26 серпня 1876 року) [6, c.45].

  • Чому ж тоді, перебуваючи в Гавронцях, Марія не почувала, що вона – вдома? Адже, кажуть, що твоя домівка там, де ти народився, де вперше побачив світ. Чому вважала, що її домівка – Париж?

У своєму триптиху «Марії Башкирцевій» Є. Маланюк пише: «Панно Маріє, Вашого життя барвисті дні були як казка».

Такими були вони в Марії – до шістнадцяти літ. Підтвердьте цю думку поета.

  • Чому за її щоденником можна вивчати тодішню географію Європи?

Родина довго не могла нагріти собі місця, щоб воно стало її постійним притулком. У щоденнику дівчинки з калейдоскопічною швидкістю миготять назви міст. Вона по черзі закохувалася в різні міста – Рим, Неаполь, Венецію, Флоренцію, але вже тоді… рвалася в Париж, ніби передчуваючи, що все найважливіше відбудеться саме там [6, c.39].

  • Наскільки Марія засвоїла цінності того суспільства, в якому жила?

–   Якими були її плани на майбутнє?

Марія до 16-ти років – безтурботна, зманіжена дівчина, яка не знає, куди себе подіти.

Звичайно, вона засвоює цінності того суспільства, в якому живе. Звідси – її претензії, амбіції, плани на майбутнє, абсолютно характерні для дівиць цього соціального клану: вигідний шлюб, розваги. Тодішні горизонти пожадань Башкирцевої: плаття – як у Дантової Беатріче, корсаж – а ля Марія Стюарт, зачіска – олімпійської богині [6,c.36].

  • Яких метаморфоз зазнала Башкирцева на шляху очищення її душі мистецтвом?

Завітаймо у студію Жюльєна, на вулицю Вів’єн у Парижі, куди раннього ранку заходить екстравагантна молода жінка в довгому манто з горностая, а слідом за нею несе мольберт і ящик із фарбами маленьке чорне бісеня (служка) в лівреї, яке відгукується на ім’я Шоколад [6, c. 73].bas1

Розглянемо картину Марії «Студія Жюльєна» і послухаємо її враження про роботу в ній із запису щоденника від 6 жовтня 1877 року. «У майстерні все зникає; тут не маєш ні імені, ні прізвища; тут перестаєш бути донькою своєї матері; тут кожен сам по собі. Кожна особистість має перед собою тільки мистецтво і більше нічого…»

Але вже за три тижні навчання тут Марія вживає в щоденнику слово «наші», яке, безперечно, стосується художників. Дівчина виокремлює себе з того світу, в якому живуть мати, тітка, сестра Діна. Її прийняли в студії за свою, зрозумівши, що захоплення живописом для неї – не чергова примха чи забаганка знудженої аристократки.

  • Коли, на вашу думку, відбулася та мить духовного єднання художниць студії  Жюльєна та Марії  Башкирцевої?

Якось несподівано для всіх Марія з’являється в студію з мандоліною. Пояснює всім, що за диво цей інструмент і що він дуже популярний у Росії… Під час перерви Марія бере інструмент, починає стиха награвати й наспівувати… Всі уважно слухають. І по їхніх обличчях Марія бачить, що такого від неї тут ніхто не чекав [6, c.78].

(звучить мандоліна – запис із творів Вівальді).

  • Як сприйняли Рудольф Жюльєн та художниці гру та спів Марії? Про що це свідчить?

У дверях нечутно спиняється Рудольф Жюльєн. Слухає, посмикуючи чорну бороду. Він теж приємно здивований новенькою. Виявляється, вона зовсім не така, якою видалася йому з першого погляду. Є в ній щось привабливе й демократичне. Коли Марія закінчила грати й співати, він голосно висловлює захоплення:

  • Он вона яка, мандоліна!… Мадемуазель, це були такі прекрасні хвилини, коли ви грали й співали! Ви – наш добрий ангел!

Його учениці – майже всі – також із привітною уважністю дивляться на Марію…[6, c.79].

  • Марія особливо зворушена тим, що в студії все це сприйнято так добре. Про що вона згадує?

Раптом згадала, як узяла мандоліну й почала грати й співати перед великосвітськими дамами й кавалерами вдома, серед чаду компліментів і парфумів. Зніяковіла компанія слухала тільки з ввічливості, намагаючись нічим не видати недоречність її ініціативи. То був мало не провал світської дами Марії Башкирцевої. Затяжна пауза свідчила, що ніхто не знає, як вийти з такого незручного становища [6, c.79].

Так, по-різному сприймали мистецтво люди аристократичного кола та художники.

  • Наскільки готова Марія йти до мети, до оволодіння мистецтвом живопису?

Через деякий час вона дає розписку Жюльєну: «Я, котра нижче підписалася, зобов’язуюсь щотижня робити рисунок голови й академічний рисунок або ж етюд у натуральну величину. Крім того, я робитиму по три композиції на тиждень, якщо ж одну, то цілком закінчену. Якщо ж я порушу ці умови, то вповноважую добродія Рудольфа Жюльєна, художника, розголошувати повсюдно, що в мені нічого нема цікавого. Марі Рус». «Марі Рус» – вона вирішила обрати собі такий псевдонім [6, c.78].

У щоденнику Марія пише: «Я хочу від усього відмовитися заради живопису. Треба твердо про це пам’ятати, і в цьому буде все життя». Пізніше Анатоль Франс відзначить: «Це було одне із тих раптових перетворень, приклади яких ми зустрічаємо в житіях святих».

  • Чого прагне кожний художник? Яка мета була у художниць студії Жюльєна? А у Марії?

У кінці ХІХ ст. Франція стала Меккою світового живопису (в Парижі живе майже тридцять тисяч художників!), тому кожен із них прагне побачити власні картини на художній виставці, названій Салоном. Шість тижнів художньої виставки – щороку найбільша культурна подія в житті Франції. У двадцяти п’яти залах живопису знаходиться три-чотири тисячі виставлених картин, за які іноземці платять дуже дорого [6; 90].

  • Якою була перша виставлена Марією в Салоні картина?

Роботу, що її прийнято в Салон  під номером 9091, Марія намалювала за вісімнадцять днів. Позувала сестра Діна. Це полотно має назву «Жінка за читанням роману Дюма «Розлучення» (демонструється репродукція картини).

 Молода жінка сидить біля плюшевого стола, зіпершись на нього ліктем правої руки, і читає модний роман Дюма-сина. Біля книги букетик фіалок. У жінки золотаве волосся, а на виразі обличчя відбивається все те, про що вона читає в романі [6, c.100].

  • Безперечно, Марію цікавить, що скажуть про її картину професіонали. Сама ж вона шукає у полотнах Салону майстра колориту, адже саме колір їй найважче дається. Її увагу привертають картини Бастьєна-Лєпажа.
  • Як сприймали творчість Бастьєна-Лєпажа? [6, c.109-110].
  • Яка з картин цього художника нагадала Марії рідний край – Гавронці та Черняхівку?

Розгляд картини Бастьєна-Лєпажа  «На косовиці».

Серед випаленої нещадним сонцем рівнини відпочивають натомлені чоловік і жінка. Вони щойно пообідали, і їжа ще більше розморила їх. Поряд із ними – недбало кинутий, уже непотрібний кошик, у якому був скромний обід. Чоловік насунув на очі капелюха і задрімав на скошеному сіні, яке, здається, парує. Жінка, сп’яніла від запаху сіна, засліплена сонцем, ніби прислухається до гарячої втоми в руках, теж відпливаючи в дрімоту. Вдивляючись у полотно, фізично відчуваєш спеку та втому, передані на картині [6, c.111, репродукція картини «На косовиці» на вкладці).

  • У чому Марія йшла за Бастьєном-Лєпажем?

У тематиці картин; вона, як і він, здебільшого звертаючи увагу на простолюддя, зовсім не мала інтересу до вишуканих інтер’єрів, світських салонів та пейзажів аристократичних районів Парижа.

  • І все ж у щоденнику Башкирцевої за 13 липня 1883 року з’являється розпачливий запис: «Я не бачу, куди я йду в живописі. Я повторюю Бастьєна-Лєпажа, і це згубно… Мої хлопчаки все-таки нагадують Бастьєна-Лєпажа, хоча сюжет узято прямо з вулиці і хоча це найзвичайнісінька, найправдивіша сцена» [6,c.160].

Своїх гаменів Марія недооцінює. Саме ці сюжети залишаться її мистецькою вершиною.

  • Про які картини Марії Башкирцевої йде мова?

Це «Мітинг» та «Жан Жак».

Розгляд ілюстрацій.

bas2«Мітинг» – зграйка вуличних хлопчаків, прозваних гаменами. Шестеро  замурзаних, абияк зодягнених одчайдух і шибайголів збіглися про щось порадитися в захованому від сторонніх очей місці під високою загорожею. Виразні зосереджені обличчя, особливий мікроклімат дитячої змови…bas3 «Жан і Жак» – також із життя гаменів. Двоє хлопчаків у бідному одязі, глибоко замислившись про щось тільки їм відоме, ступають по брудному тротуару. Старший прикусив зубами зелений листок, молодший – йому не більше років трьох-чотирьох – тримає ліву руку в кишені і журно дивиться прямо на того, хто постане перед картиною. Це одна з композиційно найдовершеніших у Башкирцевої робіт.

Мабуть, саме «Мітинг» та «Жан Жака» мав на увазі критик із «Ліберте» Дрюмон, коли писав, що в художниці «чоловічий талант, реалізм і суто слов’янська натура, що  має пристрасть до всього нового».

«Газета мистецтв» порівнювала дітей на її полотнах із «Дітьми Парижа» Віктора Гюго.

Коли один салонний критик запитав Марію, чому вона вибирає для своїх картин некрасивих вуличних хлопчаків, художниця відповіла: «Я вибираю виразних. Та й де ви зустрінете між гаменами яких-небудь пишних красенів? Для цього треба йти на Єлисейські Поля і писати там маленьких, нещасних бовванчиків, загорнутих у стрічки й оточених гувернантками…»

Більшість критиків високо оцінюють полотна Башкирцевої. А Поль Леруа надає їм перевагу перед картинами Бастьєна-Лєпажа: «…Башкирцева по-своєму щира…»

Вона – перша зі слов’янських художників, чиї роботи потрапили в найавторитетніший музей Франції – Лувр. Уже пізніше туди потраплять полотна російських художників Миколи Реріха та Леоніда Пастернака. Їй же – дівчині з України – така честь випала першій [6, c.244-245].

  • Розглянувши картини художниці, ви склали певне уявлення про її характер, вдачу. Якою ви уявляєте Марію?

Французький поет Франсуа Коппе так згадує про те, яке враження справила на нього Башкирцева: «Я бачив її тільки раз протягом якоїсь години і ніколи не забуду її. В свої двадцять три роки вона здавалася значно молодшою; невисокого зросту, з гармонійними пропорціями, обличчя кругле, бездоганної правильності, золотаве волосся, темні очі, що світяться мислю, палають бажанням усе бачити, все знати, вуста виражали водночас твердість, доброту і мрійливість…

Марія Башкирцева створювала з першого ж погляду незвичайне  враження: волі, прихованої за ніжністю, енергійності – за грацією. Все в цій чарівній дівчині випромінювало розум. Під жіночою привабливістю відчувалася металева, справді чоловіча сила, і мимоволі пригадувався подарунок Улісса юному Ахіллу: меч, прихований серед жіночих убрань… [6,c.194-195].

Розгляд «Автопортрета з палітрою в руках».

  • bas4Якою мірою ці риси дівчини передані в автопортреті?

Золотокоса дівчина з тривожними і полохливими очима дивиться з полотна в невідомість майбутнього. Що в неї на думці й на серці? Тільки – не розслаблення і не вдоволення собою. В руках відчувається енергія, дивовижна для її тендітної постаті, що випромінює готовність до пориву. Обличчям вона здається молодшою за свої роки. З нього ще не зійшло щось дитяче, але обрис губ свідчить: за м’якою зовнішністю цієї вродливиці приховується тверда воля, владний характер. Отже, м’якість і твердість, примхливість і дисципліна – вона сама помітила ці суперечності в собі, зафіксувала їх в автопортреті [6, c.173-174].

Колись вона наївно і самовпевнено поклялася собі, що стане «Бальзаком живопису». Нам, непрофесіоналам, важко судити про мистецький рівень її живописних полотен, але, безперечно, «Бальзаком власної душі» дівчина була. У цьому переконує щоденник героїні, який вона вела з дванадцяти років – довга книга короткого життя, і свого кохання, і своїх дум, і свого честолюбства, і своєї страшенної самотності, коли було чутно навіть «шурхіт сліз», які, лягаючи спиною на килим, вона марно намагалася  «загнати назад».

Тут вона найбільш відверта, і ми прочитуємо її щире, розпачливе зізнання про власну приреченість – страшна хвороба вже почала невпинний відлік часу.

  • Але, як ви гадаєте, хіба може така людина, як Марія, змиритися з думкою, що вона приречена?

Ні, адже вона дуже жадібна до життя, їй ще багато треба здійснити. Та перш за все – щоденник. Вона упорядковує записи, а потім пише анонімного листа до Гі де Мопассана.

«Я читаю вас і почуваюся майже щасливою. Ви обожнюєте правду і знаходите в ній високу поезію. Ви хвилюєте нас, малюючи порухи душі з витонченістю, яка так глибоко проникає в людську суть, що мимохіть ми впізнаємо в них себе і починаємо любити вас егоїстичною любов’ю… Мені, звичайно, хотілося б сказати вам багато приємних і дивних речей, але як це зробити? Це ж так важко! Я тим більше шкодую за цим, бо ви надто видатна людина, щоб дозволити мені романтичне марення про втаємниченість у вашу прекрасну душу, – якщо тільки ваша душа насправді прекрасна…» (з листа Башкирцевої  до Мопассана).

Тут звучить благоговійне поклоніння видатному письменникові.

  • Чому своїм адресатом дівчина обрала саме його?

Наступні рядки дихають величезною емоційною силою, пояснюючи, чому Марія обрала його своїм адресатом: «Чому я написала Вам? Та тому, що, прокинувшись одного ранку, відчуваєш себе винятковим створінням, оточеним дурнями. А що, як написати людині відомій, здатній тебе зрозуміти?… Раптом вона стане другом… І я запитала себе: кому ж? І обрала Вас» [6, c. 207].

  • Яким було це листування? Чого вона прагнула? [6, c.201-204].

Вона так багато надій покладала на Мопассана, бо в неї визрів план – віддати йому свій щоденник. Вже передчуваючи, – хоч і як не хотіла зізнаватися собі в своїх передчуттях, – що може раптово померти, дуже потерпала за долю тих писань, допускала ймовірність знищення їх родиною, яка дбатиме про честь фамільного герба.

Але епістолярне спілкування Мопассана та Башкирцевої пішло не таким руслом, на яке сподівалася дівчина. Жіночі амбіції взяли гору над планами і людськими бажаннями. Відступити від обраного в листах тону першою вона не змогла. Не зробив цього і Мопассан. Він ніс у душі свої трагедії. Про його тодішній внутрішній стан багато промовляє фраза, що випадково прорвалася в останньому листі: «Все у світі – нудота, блазенство і нікчемність». Тому Марія іронічно та розпачливо водночас нотує  в щоденнику: «Він – не Бальзак, якого боготвориш над усе. Тепер я шкодую, що звернулася  не до Золя, а до його дуже талановитого ад’ютанта. Серед молодих він мені сподобався найбільш за всіх».

Згодом був лист і до Еміля Золя, але він не відповів.

Розчарована і розгублена, вона знову береться за щоденник. Впорядковує записи, аби все було зрозуміло тому, до кого вони потраплять у руки.

З автопередмови до щоденника (запис від 1 травня 1884 року):

«Навіщо брехати й позувати? Так, маю бажання залишитися на землі за будь-яку ціну. Якщо я не помру молодою, сподіваюся залишитися у пам’яті людей як велика художниця, але якщо помру молодою, хочу, щоб видали мій щоденник, який не може не бути цікавим…Я писала і пишу щиро…Якби така книжка не несла точної, строгої правди, вона не мала б ніякого сенсу. І я не тільки весь час говорю  те, що думаю, але й можу сказати, що ніколи ні на хвилину не хотіла пом’якшувати те, що могло б виставити мене в смішному чи невигідному світлі…Можливо, я не можу становити достатнього інтересу для вас, але не думайте, що це я, думайте, що це – просто людина, яка розповідає вам усі свої враження від самого дитинства. Це дуже цікавий людський документ…»

 Уперше щоденник Башкирцевої буде надруковано 1888 року французькою мовою.

  1. Створення учнівського проекту «Дивосвіт Марії Башкирцевої» (додаток 3).

Придивившись уважніше до цієї вродливиці, дізнавшись про її уподобання, творчість, створіть власний проект дивосвіту Марії Башкирцевої.bas5І все це в неповних двадцять чотири роки!

Автор передмови до книжки М.Слабошпицького Павло Загребельний цитує один із захоплених висловів критиків про Башкирцеву: «Благородне створіння, героїня і жертва мистецтва, хай спалахне священний вогонь, що горів у твоєму молодому серці, полум’ям в інших молодих душах!»

  1. Ознайомлення з постаттю письменника (додаток 2).

Очевидно невипадково цією неординарною особистістю зацікавився М.Слабошпицький, відомий український письменник, публіцист.

Вражений «білою дівчинкою з далекого полтавського села» (Башкирцева дуже любила одягатися в біле), письменник відзначає, що «одержимість і одухотвореність стали її крилами, піднесли Марію над суєтністю того світу, в якому вона народилась і жила і який з усіх сил намагався утримати дівчину в орбіті своїх цінностей. Вона позбулася його тяжіння і здіймалася до свого зеніту, але так і не встигла його сягнути» [6, c.242].

А ще автор стверджує, що не загубилося в непам’яті часу Маріїне життя та ім’я, в якому для людей уміщуватиметься дуже багато. Бо є ця «біла дівчинка» складною для їхнього розуміння загадкою, легендою.

ІV. Підсумково-оцінювальний етап.

  1. Учитель. Мандрівка у дивосвіт книжки закінчується. Повертаючись, беруть щось на згадку.
  • Що візьмете з цього твору ви?
  • Хто ж вона, Марія Башкирцева?
  1. «Незакінчене речення»: «Роман-есе  М. Слабошпицького «Марія Башкирцева» допоміг мені зрозуміти, що…»
  2.  Самооцінювання роботи на уроці.

Домашнє завдання. Написати есе «До великого прагнути в житті…» (про долю та творчість Марії Башкирцевої).

Презентація до уроку

Використана література:

1. Дневник Марии Башкирцевой: избранные страницы /А. Ф. Быков. – Москва : Молодая гвардия, 1991. – 320 с.

2. Европейская живопись XVIII-XX вв.: энциклопедический словарь / Рос. акад. художеств, НИИ теории и истории изобразит. искусств. –Москва : Искусство; Nota Bene, 1999. – 528 с.

3. Маланюк Є. Невичерпальність / Є. Маланюк. – К. : Веселка, 1997. – С. 5-24.

4. Постимпрессионизм: от Ван Гога до Гогена / Д. Ревалд; пер. с англ. П. В. Мелковой. – Москва : Республика, 1996. – 463 с. 

5. Пять веков французской живописи. XV-XX века. Государственный Эрмитаж. Ленинград. Государственный музей изобразительных искусств имени А. С. Пушкина: альбом в 2-х томах. – Москва : Аврора. – Ленинград, 1990.

6. Слабошпицький М. Ф. Марія Башкирцева: роман-есе /М. Ф. Слабошпицький. – Київ : Махаон-Україна, 1999. – 266 с.

basdod1

 

basdod2

 

basdod3