ЕЛЕМЕНТИ ЛЕКЦІЙНО-ПРАКТИЧНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ФІЗИКИ

Правий Віктор Павлович 
  Правий Віктор Павлович,
  директор Користівської загальноосвітньої
  школи І-ІІІ ступенів  Олександрійського району
  Кіровоградської області,
  Заслужений працівник освіти України

ЕЛЕМЕНТИ ЛЕКЦІЙНО-ПРАКТИЧНОЇ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ
НА УРОКАХ ФІЗИКИ

  Анотація.
  У статті розкривається організація освітнього процесу за лекційно-практичною системою навчання. Зокрема підготовчих уроків та уроків засвоєння нових знань, умінь і навичок.
Ключові слова: лекційно-практична система, підготовчі уроки, уроки вивчення нового матеріалу.

  В умовах швидкого зростання обсягу знань, коли вчитель будь-якого предмета повинен подати в обмежений час, а учень – сприйняти  і засвоїти цю інформацію, педагогічний процес стає більш складним і різноманітним.
  Реформування загальноосвітньої школи з профільним навчанням орієнтує вчителів на творчий підхід до навчання та вибір найбільш ефективних у даних конкретних умовах, форм, методів, прийомів засобів навчання, які дають можливість досягати високих результатів у навчанні учнів.
  Творчий пошук сучасних вчителів у деякій мірі спрямований і на історію розвитку освіти у нашій Кіровоградській області. На початку 60-х років XX століття під керівництвом досвідченого педагога О.О.Хмури була створена і втілена в практику лекційно-практична система навчання. За час свого існування лекційно-практична система навчання зазнала ряд змін і удосконалень, але вчителі із досвідом широко використовують її на уроках.

  Над поширенням лекційно-практичної системи навчання працювали:

  • Сколевий М.М. – Заслужений учитель УРСР, директор Кіровоградського обласного інституту удосконалення вчителів;
  • Стеценко І.Т. – завідувач методичним кабінетом математики КОІУВ, Заслужений учитель УРСР;
  • Прокоф'єв Б.В. – завідувач методичним кабінетом фізики КОІУВ;
  • Ковальов І.3. – завідувач кафедрою теоретичної фізики КДПІ, професор, доктор фізико-математичних наук;
  • Буслов Ю.О. – вчитель фізики ЗОШ №15 міста Олександрії.

  У сучасному вияві лекційно-практична система навчання дає можливість вчителю творчо підходити до планування уроків, добирати відповідний матеріал до розділів підручника згідно з програмами.

  Лекційно-практична система навчання являє собою дидактично вивірену чітку послідовність основних етапів навчально-виховного процесу:

  • підготовку учнів до сприйняття нового матеріалу, вироблення практичних навичок і вмінь під час вивчення даної теми;
  • організація сприйняття і осмислення навчального матеріалу;
  • закріплення вивченого матеріалу, оволодіння навичками та вміннями використання його на практиці шляхом розв’язання задач, виконання лабораторних та практичних робіт;
  • узагальнення та систематизація знань, вмінь та навичок учнів, розвиток творчих здібностей учнів;
  • підсумковий контроль знань і вмінь учнів щодо вивченого з даної теми, аналіз якості знань учнів.

  Цим етапам відповідає логічна послідовність певних кроків, з яких складається лекційно-практична система навчання. Ця система має такий вигляд:

  • підготовчий урок;
  • урок засвоєння нових знань, умінь і навичок;
  • урок практичної та самостійної роботи;
  • урок-семінар;
  • урок-залік.

  Упровадження лекційно-практичної системи дозволяє вчителю викладати навчальний матеріал великими блоками і на цій основі виділити час для повторення теоретичних питань й розв’язування задач. Дана форма організації освітньої діяльності учнів дозволяє створити оптимальні умови для розвитку особистості в процесі навчання фізики: сприяння розумового розвитку учнів, вміння логічно мислити і чітко формулювати думки, здобувати знання, самовдосконалюватися і отримувати від того задоволення. Крім цього, така організація занять забезпечує посилення практичної і прикладної спрямованості викладання, сприяє залученню учнів до активної роботи з книгою, а також підвищенню рівня їх підготовки.

  Організація освітнього процесу за лекційно-практичною формою навчання полягає у тому, що вчителю необхідно заздалегідь продумати певні розділи програми відповідно до пояснювальної записки, шкільних підручників, навчально-методичної літератури та власного досвіду й скласти на основі цього тематичний план. У ньому він планує систему уроків, визначає їх типи за основною дидактичною метою, розробляє структуру уроку, встановлює орієнтовний зміст усіх видів діяльності на уроках й тих, які потрібно заздалегідь виконати для найбільш ефективного проведення уроків-семінарів, контрольно-залікових уроків, самостійних та контрольних робіт.

  Суттєва відмінність лекційно-практичної системи полягає у тому, що в межах одного змістового розділу програми окремі етапи уроку (актуалізація знань, умінь і навичок, пояснення нового матеріалу, формування вмінь і навичок, контроль та корекція знань учнів) стають самостійними навчальними заняттями з чітко вираженою дидактичною метою, власною структурою і методами роботи.

  Зупинимось на питанні проведення підготовчих уроків та уроків вивчення нового матеріалу за лекційно-практичною системою навчання.
Перед вивченням кожної нової теми О.О.Хмура рекомендував повторення, вбачаючи у ньому дієвий засіб вирівнювання базисних знань учнів. У його роботах простежуються два шляхи реалізації підготовчого етапу: виділення окремих уроків для повторення (підготовчі уроки) і довготривале засвоєння повторення, яке ведеться паралельно із вивченням даної теми.

  У першому випадку в пам'яті учнів оперативно поновлюються і закріплюються системою відповідних практичних вправ теоретичні відомості, що тісно пов’язані із вивченням нових питань. Під час таких уроків не тільки ліквідовуються прогалини в базисних знаннях, а й відбувається своєрідне повторне узагальнення, встановлення логічних взаємозв’язків між окремими темами. Комплексна підготовленість учнів до сприймання нового матеріалу забезпечує продуктивність їх майбутньої самостійної діяльності, підвищує темп навчання.

  Другий варіант випадку розрахований на кропітку підготовчу роботу й набуття вчителем навичок вільно орієнтуватися у навчальному матеріалі. Для цього складається календарний план підготовчої роботи, в якому поєднується опрацювання нової теми і повторення окремих питань, необхідних для вивчення нового на наступних уроках. Встановлення структурних зв’язків між вивченим раніше, тим, що вивчається зараз й тим, що буде вивчатись у майбутньому, можливе завдяки спеціальному добору системи вправ. Ці вправи включаються у допоміжну частину домашнього завдання і розраховані на повторення того теоретичного матеріалу чи способів виконання дій, які стануть у нагоді під час вивчення наступної теми, хоч і відтермінованої у часі на 2-4 тижні. Досягти запланованого ефекту без високої професійної майстерності вчителя дуже важко.

  Безумовно, окремі підготовчі уроки мають перевагу над фрагментарним повторенням, бо допускають без особливих методичних надмірностей залучення матеріалу навіть кількарічної давності. Крім того, в авторському трактуванні вони наділені й мотиваційним відтінком, оскільки базувалися на висвітленні проблемної перспективи (вказувався перелік питань для підготовки семінару чи заліку, рекомендувалась література).
  За своєю структурою підготовчі уроки нагадують сучасні уроки систематизації та узагальнення знань, відмінність їх лише у тому, що на початку підготовчого уроку оголошувалась наступна тема і повідомлявся перелік раніше вивчених питань, необхідних для її засвоєння.
  Підготовчі уроки – це  ті уроки, які проводяться перед вивченням нової теми для відтворення у пам'яті учнів основних питань, положень, що є підґрунтям для вивчення нового матеріалу.
  На такого типу уроках певною мірою вирівнюються знання учнів. Час, затрачений на підготовчу роботу, завжди себе виправдовує. Крім цього на наступному уроці вчитель може збільшити обсяг матеріалу, що вивчається, не витрачаючи часу на актуалізацію опорних знань, умінь і навичок та на повторне пояснення матеріалу.
  Кількість підготовчих уроків, які планує вчитель, залежить від обсягу і характеру питань, передбачених для повторення, а також від підготовки учнів. Залежно від знань учнів регулюється кількість цих питань. Так, наприклад, при вивченні теми у 11 класі «Атом і атомне ядро» – 1 урок. До підготовчих уроків потрібно готуватись особливо ретельно: спочатку ознайомитись з матеріалом наступної теми за підручником, виділити в ній усі питання, які вивчаються на основі попереднього матеріалу.

  Так, при вивченні теми у 10 класі «Основи кінематики» потрібно зупинитись на таких питаннях, які учні повинні знати з курсу фізики та математики, або життєвого досвіду:

  • загальні відомості про рух;
  • основна характеристика рівномірного руху;
  • сила тяжіння;
  • одиниці вимірювання фізичних величин з цієї теми.

Якими способами можна виявити слабкі і сильні сторони в знаннях учнів?

Наприклад:

  • короткочасні самостійні класні завдання (як теоретичні так і практичні);
  • короткочасні фронтальні перевірки знань учнів у класі;
  • індивідуальні бесіди.

  Найкращий спосіб, звичайно, індивідуальна бесіда. Але за 45 хвилин уроку до кожного учня не підійдеш. Тому, практикуються і групові методи перевірки знань учнів.

  Методика проведення підготовчих уроків залежить від: характеру повторюваного матеріалу, відповідної системи практичних вправ, можливості постановки демонстраційного експерименту, рівня знань учнів.
На підготовчих уроках має місце й пояснення вчителя, відповіді учнів на запитання, індивідуально-групова робота, робота з підручником, експеримент.
  Щоб підкреслити вагомість повторювання питань для успішного засвоєння нового матеріалу, розпочинається урок з бесіди про нову тему, її місце й значення в курсі фізики і на практиці. Після короткої бесіди необхідно перейти до повторення і закріплення запланованих на цей урок питань.

  Повторення можна почати з колективного записування формул, що описують той чи інший фізичний процес, аналізу незрозумілих при цьому питань, із самостійної роботи над повторенням тієї чи іншої формули, розв’язання задач, роботи над підручником, з фронтального повторення, демонстраційного експерименту.
  Іноді підготовчий урок починається із «шліфування» математичного апарату учнів. Так, при вивченні у 10-му класі елементів статики повторюється математичний матеріал:

  • проекції вектора на вісі;
  • означення sin(a), cos(a), tg(а) та використання цих функцій для розв’язування задач;
  • матеріали про прості механізми.

  Не проводяться підготовчі уроки перед темою «Елементи теорії відносності», «Випромінювання і спектри» оскільки їх вивчення майже не базується на раніше вивченому матеріалі.
  Підготовча робота триває 45 хвилин. В залежності від обсягу роботи, змісту повторюваного матеріалу, рівня підготовки учнів – робота може тривати від 15 до 45 хвилин. У таких випадках після підготовчого етапу приступаємо до вивчення нового матеріалу.
  Це такі уроки, на яких учні ознайомлюються з новими питаннями програми. У чистому вигляді уроки пояснення нового матеріалу в школі бувають дуже рідко. Як правило, новий матеріал вивчається і закріплюється на тому самому уроці: під час вивчення нового матеріалу частково повторюють і раніше вивчений та здійснюють контроль.
  Але провідну роль на уроках такого типу відіграє засвоєння нових знань, тому весь перебіг уроку підпорядкований саме цій меті.
  На даних уроках не планується ні опитування учнів, ні якісь інші види роботи.

  Готуючись до таких уроків, головну увагу зосереджуємо на тому, щоб найкраще організувати вивчення нового матеріалу та його закріплення. Також раціонально розподілити час між цими двома етапами роботи згідно з характером вивченого матеріалу, щоб підібрати найбільш оптимальну систему вправ для закріплення.
  Відомо, що на комбінованому уроці обсяг нового матеріалу дуже зменшується, тому він інколи губиться серед різнорідних понять. Новий матеріал не стає логічним центром, навколо якого розвертається весь урок.

  Для кращого розуміння питань, збереження логічних зв’язків і можливості узагальнення фізичних понять доцільно вивчати питання теорії на одному уроці, а не розділяти одне питання на кілька уроків. Наприклад, вивчаючи тему «Механічні коливання» у 10 класі доцільно вивчати весь теоретичний матеріал, а потім відводити декілька уроків на розв’язування задач та лабораторні роботи.
  Досить гарні результати дає проблемна лекція, коли вчитель на початку уроку розкриває діалектичні суперечності у матеріалі. На основі цього він створює проблемну ситуацію; разом з учнями формулює проблему; підводить їх до висунення гіпотези, ймовірного доведення; колективно здійснює обґрунтування гіпотези. Слід зазначити, що обов’язковим елементом шкільної лекції є також отримання вчителем інформації про рівень засвоєнню учнями нового матеріалу. Реальним все це стає тоді, коли уроки спарені. Перший урок присвячується вивченню нового матеріалу в значно ширшому обсязі, тобто в обсязі 3-4 уроків при значному плануванні. Другий урок присвячується закріпленню нового, його практичному застосуванню.
  Спарені уроки мають цілий ряд переваг, а саме: теоретичні питання можуть розглядатися значно повніше; вивільняється час для колективного розв’язування задач (для зразку); більш раціонально використовується час. Виходячи із практичної точки зору спарені уроки вигідні і тим, що фізичний практикум проводиться по 2 спарені уроки.

Якщо урок засвоєння нових знань проводиться після підготовчого уроку, то його структура включає такі етапи:

  • повідомлення теми і мети уроку;
  • мотивація навчальної діяльності учнів;
  • сприймання учнями нового матеріалу;
  • вироблення вмінь і навичок;
  • узагальнення вивченого на уроці;
  •  підведення підсумків уроку;
  • повідомлення домашнього завдання.

Взагалі, можна використовувати різноманітні методи навчання в залежності від теми уроку та рівня підготовки учнів класу. А саме:

  • евристична бесіда;
  • шкільна лекція;
  • самостійне вивчення нового матеріалу за підручником;
  • самостійне вивчення нового матеріалу після попередньої вступної бесіди вчителя.

  На одному уроці використовують, як правило, декілька методів і прийомів у їх найкращому поєднанні.
  Деякі питання виносять на початок уроку як проблемні, які учні розв’язують на основі раніше набутих знань і власного досвіду.
  При такому способі засвоєння нових знань учні самостійно встановлюють певні закономірності; роль вчителя при цьому полягає в умілому спрямуванні навчального процесу, у доповненні, виправленні і узагальненні набутих учнями знань.
  Але деякі уроки вивчення нового матеріалу розпочинаються розв’язуванням задач. У процесі їх розв’язування розкриваються окремі питання теорії і формуються певні фізичні твердження. Останнім часом такі методи використовуються й на уроках з ЕОМ для демонстрації тих чи інших фізичних процесів, їх моделювання.