ЗОРЯНИЙ ШЛЯХ ГАЛИНИ БРИЧ

Небеленчук Ірина Олександрівна 
  Ірина Олександрівна Небеленчук,
  старший викладач кафедри
  теорії і методики середньої освіти
  комунального закладу «Кіровоградський
  обласний інститут післядипломної
  педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського»,
  кандидат педагогічних наук

ЗОРЯНИЙ ШЛЯХ ГАЛИНИ БРИЧ

  Анотація.
  Розкрито особливості мови віршів Г. Брич, зосереджено увагу на основних темах, мотивах, образах, показано багатогранність поетичного слова, з᾿ясовано творчий задум поетеси, узагальнено поетичний доробок Г. Брич як всезагальний гімн усьому сущому на землі.
Ключові слова: поклик серця, любов, світло, Україна, мир, війна, кохання, осінь, Небесна сотня, життя, діти, мати, зірка.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Не одне покоління літературознавців, літературних критиків, дослідників безпосередньо поетичної творчості та й самих поетів цікавили такі запитання: що таке поезія, у чому її сенс і значення, чому вона по-особливому здатна збуджувати душу, у чому вплив поезії на емоційний стан людини, кому і навіщо вона потрібна?. Як зазначає науковець Л. Мірошниченко, «існує безліч прикладів, коли вірші, наче живі істоти, радили, лікували душі, навчали, благословляли або зраджували, карали чи рятували: коли виконували місію ангелів-охоронців чи підступних спокусників» [2, с. 291]. Якби там не було упродовж століть, проте поезія відіграє значну роль у житті багатьох людей, зокрема молоді, котра живе у передчутті дива, котрій властиві світлі погляди на життя та кохання, а процес ідеалізації коханих є виявом романтичних ідей і чуттєвості. На переконання автора статті, «найскладнішим родом літератури в аспекті аналізу художнього твору є ліричний. Складність обумовлена тим, що у ліричних творах відсутня подія як така» [3]. Тож, розглядаючи ліричні твори, важливо увійти не стільки у простір твору, як «заглянути» у душу ліричного героя, зрозумівши його емоційний стан.
Мета статті. Розкрити особливості поетичного стилю Галини Брич, зосередивши увагу на основних темах творчості, мотивах, образах; показати багатогранність поетичного слова поетеси; розкрити елементи її творчого задуму.
Виклад основного матеріалу. Багатьом із нас подобається споглядати зоряне небо, спостерігати, як спалахують і гаснуть зорі. Спостерігаючи влітку за зорями, дійшла висновку, що кожна зірка то людина, а спалах зорі – то шлях людини або сходинка, на яку вона зійшла, вершина. Таким спалахом для мене стала поезія Галини Брич, поетеси із м. Дрогобича Львівської області.

2018-02-19_094550    Галина Миколаївна Брич народилася в селі Болехівці,
що неподалік від Дрогобича, у християнській сім᾿ї,
де завжди була у повазі фізична праця, книжка, пісня.
Батько щовечора розказував донечці вечірні казки, які сам придумував.
А мама, розмовляючи з нею, вживала народні приказки,
прислів᾿я, читала вірші українських поетів.
Отож, любов до художнього слова проявилась у Галини
з раннього дитинства. Нині – вчитель Дрогобицької школи,
залюблена в свою професію, гамір шкільної дітвори, рідне місто,
навколишню природу, наділена романтичною натурою, пише вірші.
Почала віршувати ще в шкільному віці.

 

Таку стислу біографічну довідку читаємо до збірки «За покликом серця» у передмові «Творчі обрії Галини Брич».

  М. Базар зазначає: «Прочитавши її вірші в альманасі «Гомін Підгів᾿я», відчув, що авторка – непересічна творча ососбистість. І не помилився, бо почув від інших читачів схвальні відгуки на її поезію. І ось читаю рукопис першої поетичної збірки «За покликом серця». Вірші цієї збірки захоплюють із першої сторінки, бо в кожному із них не тільки цікавий зміст і форма, і відчувається, що авторка промовляє до читача. А це так важливо в наш тривожний для Вітчизни час почути такі поетичні слова, які мовби скеровують читача на світлу дорогу правди, добра і любові» [1, с. 3].
 

2018-02-19_110308  Читаючи вірші Галини Брич у мережах, відкривала неповторний світ поезії автора. Та поезія була близькою моєму внутрішньому світові, сприйманню навколишнього, близька темами, образами, ставленням до країни, її мови, людей. І ось тримаю в руках збірку «За покликом серця» Галини Миколаївни Брич. Якщо запитати у читачів, що означає вислів «за покликом серця», то будуть різні думки. Для автора збірки цей вираз вміщує доволі багато. За покликом серця людина має чинити добро, іти із відкритістю чи прихильністю до людей, шанувати рідну мову, країну, у якій народився, зростаєш і де відбувається становлення саме як людини, нести в своїм серці любов і світло.

2018-02-19_110520

Збірка «За покликом серця» має такі розділи:

  • «У правді і любові могутність України»;
  • «Благословенна Господом природа»;
  • «Допоки всміхається сонечко зрання, не згасне, не зникне, не щезне кохання»;
  • «На долоні життя»;
  • «Нехай Господь благословить нас, люди!»

Розділ «У правді і любові могутність України» присвячений нашій країні, рідній мові, батькам. Це такі вірші, як-от: «Люблю тебе, Україно!», «Нехай багатіє вкраїнська земля!», «Материнська свята вечеря», «Татове літо», «Україні».
У вірші «Люблю тебе, Україно!», що починає розділ, бачимо водночас і безмежну любов, і біль за долю країни:

Люблю тебе безмежно Україно!
Рве душу, ранить серце ця любов.
Ясна веселко, зболена руїно,
Кипить у жилах українська кров!

Милують око степові узори,
Вслухаюсь в тишу таємничих гір,
Оспівую озера, ріки, море,
Багатство тішить, врода вабить зір.

Але печуть мене палаючі простори,
Гнітять війна, розруха і біда.
Втішає волі дух і непокори!
Вселила злість ненависна орда!

   Не лише любов вбачаємо у цих рядках, а й силу духу українського народу, його незламності, прагнення до волі. У вірші звучить сподівання автора у кращу долю народу, у його світле майбуття. І цьому «допоможе сильна віра і любов!».
  Автор бажає кращої долі Україні, а лірична героїня прагне принести на пожертву країні усі багатства світу, аби тільки закінчилася війна:

Я згорну в пучечок любе й миле серцю
Золоте колосся і ромашок цвіт,
І червоні маки й волошки-озерця.
Від вогню сховаю, від війни, від бід.

Пригорну з любовʼю, мов малу дитину,
В синьо-жовті барви ніжно загорну.
Милу і квітучу неньку-Україну
Збережу й навіки прожену війну.

  Говорячи про війну, Галина Брич та її лірична героїня висловлюють не лише бажання закінчення війни. У вірші «До слова мир антоніма немає» постає бажання про те, щоб зі словників зникло назавжди слово «війна», а на запитання вчителя, який антонім має зазначене слово, щоб діти відповідали: «До слова мир антоніма немає, не існує!»

  Читаючи поезію Галини Брич, бачимо сторінки лихоліть нашої країни: «Небесна сотня», «Прости нас, друже, «Памʼяті Василя Сліпака», «Голодомор». Убачаємо знайомі образи та мотиви: гімн, ангели, дорога в небо, куля, синьо-жовтий стяг. Хоча у вірші «Прости нас, друже» автор говорить про конкретну людину, оскільки вірш є присвятою загиблому воїну, проте звернення «прости нас» можемо віднести до тих, кого немає серед нас, бо їм «у небо ангел стежку простеляв»:

Прости за неувагу, друже наш…
Господь готує тобі Царство Боже.
Нехай сьогоднішня молитва «Отче наш…»
Тобі у тому світі допоможе.

  «Мир! Мир! Мир!» Це непросто слово. Миру прагне автор збірки. А тому зазначене слово проходить крізь значну кількість поезій. Це найбільша мрія, прагнення, бажання автора. Слово пронизує всю сутність поетеси, є її самоціллю, що виливається на папері закличними рядками. Такими є вірші «А у мене…», «Джамала правду співала», «Правда восторжествує», «Новорічне бажання» та інші.

Палким закликом і переконанням звучать такі слова Галини Брич:

Зупини війну, о Боже!
Промінь віри ще не згас!
Правда кривду переможе!
Господи, помилуй нас!

  Приналежність до роду, нації, країни вбачаємо у таких віршах поетеси: «Вечірній Дрогобич», «Дрогобич», «Закарпаття», «Я – Дрогобичанка», «У Львові». Говорячи про рідне місто Дрогобич, поетеса згадує його величну історію, про «інтерʼєри церков, вітражі, образи – / Неповторне мистецтво», називає славетні імена:

Котермарк. Гордимося славетним імʼям.
Символ мудрості знаний він дальнім краям.
З понад тисячі кращих – це геній Франка.
Величає Дрогобич свого земляка.

  Відомий такий вислів: «Мова – генетичний код народу». У збірці бачимо, що цей код визначає всю духовну сутність поетеси. Саме така сутність постає у віршах «Мова мого народу», «Любімо рідну мову», «Тарасове слово». Тарасове слово для поетеси є дороговказом. Воно вчить, як любити Вкраїну-неньку, закликає до боротьби з ворогом. У ньому звучить побажання «щоби була щаслива доля» та «у своїй хаті, не чужій, / Щоб була правда, сила, воля...» Поетеса зазначає, що вчитується «у мудрість геніальних фраз…, як у молитву», бо те «…слово, дума й пісня мила / Зерном у душах пророста».

  Своєрідними за побудовою, формою, змістом є вірші Галини Брич «Закарпаття», «Небо», «Бузок». Звичайне запитання, яке ставить учитель учневі: «Про що вірш?». Відповідь нібито очевидна – вона у назві творів. Однак, прочитавши поезії, бачимо інше. Вірші про країну та її мову. Рідна місцина, небо, бузок і все, що довкола, – це Батьківщина поетеси з її квітуванням, природою та мовою. Оригінальність віршів визначаємо тим, що поетеса, володіючи мовою саме як кодом, заримовує чи то іменники, чи дієслова, чи прикметники. У вірші «Небо» бачимо такий прийом. За побудовою вірш складається із семи строф. У вірші є як прості прикметники (голубе, ніжне, лячне, лазурове, веселе, грайливе, магічне, загадкове), так і складені (задумано-замріяне, багрово-пурпурове, сонливо-гіпнотичне). Простих прикметників налічуємо 48, складених – 7, а ще 7 прикметників як узагальнення до кожної строфи: світанкове, полудневе, вечорове, нічне, грозове, воєнне, мирне. Завдяки епітетам-означенням, що їх застосовує Галина Брич, бачимо колір неба, його стан, настрій. За віршами криється багата душа поетеси, душа, для якої мова є не просто вираженням, а символом приналежності до свого народу, нації, країни.

   «Благословенна Господом природа», – читаємо у збірці. По-особливому, з якимсь дитинно-щемливим трепетом, ніжністю ставиться поетеса до природи. Для неї це не лише навколишній світ із дитячим магічним «іди, іди, дощику». Якщо це і магія, то вона глибока, віковічна. У ній – мудрість Всесвіту і кругообіг життя.

  У віршах постає дивовижне життя природи. Саме так – життя, оскільки в описах природи бачимо, як автор наділяє різні явища якостями живої істоти, бачимо багату образність мови. У віршах «сонечко соромиться», «небо сердиться», «веселка плаття ще не одягнула», «бурулька плаче», «забриніла сонячна струна», «звеселились хмарки в небесах», «досхочу частується рілля», «небо весело всміхалося», «квітки у воду дивилися», «виглядали полунички». Таких засобів у віршах значна кількість. Можемо судити тільки про багатство, краю та красу мови, любов, яку виливає автор до навколишнього світу.

  У віршах «Весна», «Весняний вечір», «В повітрі пахне ранньою весною», «Пустунка-весна», «Лелеки повертаються» вбачаємо не лише красу природу, її пробудження. Весною сповнюється душа поетеси. А це радість, веселість від того, що прилітають лелеки. Це щастя. Весняний вечір – це «ніжна музика Шопена». Це той вечір, де «музика з душі змиває пил», де «мелодія обійняла за плечі, / Приємних спогадів навіяла немало». Відчуття щастя переповнює душу ліричної героїні, оскільки «мене сама весна поцілувала».

  Читаєш і розумієш, наскільки поетеса любить довколишній світ. Кожна пора року для неї – це радість, щастя та і саме життя, адже неможливо його уявити без кругообігу. Кожна пора року – це змінюваність і нашого стану, і настрою, і світосприйняття, і емоцій. Вірші згруповані своєрідними циклами: «Літо», «Гроза», «Літній ранок», «Мелодія грози», «Дощ», «Влітку»; «Заходь, осене», «Бабине літо», «Листопад надворі…»; «Принцеса з холодного кришталю», «Зимовий настрій». Чи то срібляста гілка, чи лапатий сніг, а чи й барвистий віночок, павутиновий шарф «усмішку мимоволі викликає». Як висновок того, про що пише поетеса, такі рядки:

Іду селом. Яка це насолода!
Благословенна Господом природа!

  Не минає Галина Брич вічну тему – тему кохання. Кохання, на переконання поетеси, це і лебедині крила вірності, що несуть закоханих до небес, це і сяйво зорі, а зорі немовби усміхаються закоханим, це і особливий, наче присмак меду, стан:

Якась дивна штука – кохання.
Чи то перше воно, чи останнє,
Чи в юності, чи у літах –
Серце тріпоче, мов птах.

  Кохання у творчості Галини Брич асоціюється із зорею, птахом, мелодією. Воно то сяє, то співає скрипкою, то злітає білокрилими лебедями. Зазначаючи, що «якась дивна штука – кохання», оскільки відбувається змагання розуму й серця, слідує розчарування, і «серце знову ковтатиме біль», поетеса відмовляється від того, щоб «не впустити у душу кохання». Зізнається: «Що ж, буває… буває…болить…» Однак, незважаючи на все, готова прийняти кохання, адже без кохання не може людина жити. У віршах бачимо велику силу кохання. Воно то спалахує неймовірним дивовижним вогнем, то жевріє іскрами, то запалюється полумʼям. Такі образи постають у віршах «Вогонь кохання», «Іскорка кохання», «На крилах любові», «Про вічне кохання», «Таємниця кохання», «Кохання – цілюща водиця». Особливої значущості надає поетеса жіночому коханню, показуючи особливий стан закоханої жінки. Жінка перебуває у гарних мріях, її стан і настрій піднесені. Вона «світиться жіночністю, ніжністю сяє».

  У чому ж таємниця кохання? У чому його сила? Чому, незважаючи на розлуки, біль від кохання, люди закохуються? У чому сила стосунків? Ці питання поставали, коли читала вірші Галини Брич. Відповідь дає поетеса:

Допоки на світі є Він і Вона,
Допоки не змовкне остання струна,
Допоки всміхається сонечко зрання,
Не згасне, не зникне, не щезне кохання!

  «На долоні життя» – таку назву має ще один розділ збірки. На долоні життя поетеса кладе душу, що «пекельним вогнем обпечена», вдовине життя, яке мусить долати в самотині, щасливу для когось, а для іншого – ні, долю, матусині заповіти, скарбнички мудрості, журбу, добре слово, душевну красу, спогади дитинства. І біль – за долю країни, за загиблих героїв, за вдів. Зображуючи подібні картини, поетеса водночас вірить і в щастя, і в кращу долю, і в перемогу не лише фізичну, а й духовну – у перемогу мудрості, розуму, слова.

  Одним із образів, що переважає у збірці, є образ зірок. Читаємо про те, що «ти здійсниш зоряний стрімкий політ», «він зіроньку шукає свою серед зірок», «зоряні плаття вдягали / Сутінки сни вечорові», «ви зорі все мерехтите / З вечора до світання», «вийди-вийди, зірко-зорянице, / Зіронько любові, мандрівнице», «надіями сповнений зоряний вечір», «Із неба падали яскраві зорі».

  Читаючи поезію Галини Брич, розумієш, наскільки вона сповнена світлими образами, наскільки вона зоряна. Невипадковим є звернення поетеси до образу зірки. Зірка – це той образ, що осяває шлях у лабіринті життєвих доріг. Зірка допомагає не збитися з дороги та йти нею ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ.
  Аналізуючи поетичний доробок Галини Брич, робимо висновок, що поезія є такою, котра охоплює різні теми суспільного життя країни, його різносторонні вияви, характеризується усебічністю охоплення, глибиною, надзвичайною чуттєвістю, ліризмом, мелодійністю. Майстерність поетеси заключається в надзвичайному вмінні бачити найтонші порухи людської душі.

  Поезії Галини Брич були надруковані в поетичних альманахах «Гомін Підгів᾿я», «Серце Європи», «Скарбниця мудрості». Нещодавно Галина Брич стала переможцем поетичного конкурсу від «Газети Подорожного» за вірш «Материнська свята вечеря». Ось як про цю подію пише сама Галина Брич: «Чудове свято відбулося у селі Подорожнє Стрийського району, на якому я мала честь бути присутньою на запрошення сільського голови і редактора газети пана Ігоря Борщика та жительки села Марії Вінтонів. Щиро дякую за чудову святкову атмосферу, за зустріч з цікавими, творчими, креативними людьми, за гучні оплески, теплі слова вдячності, щирі побажання, за традиційні подарунки, зроблені руками сільських майстрів – кошик і сито. Свої побажання жителям села висловила словами вірша, який експромтом став піснею. Пісня була виконана, також експромтом, мною, моєю сестрою Олею Гац, паном Ігорем Борщиком та глядачами. «Хай у Подорожньому добре буде кожному!»

Із виступом Галини Брич можна ознайомитися за покликанням:
https://www.facebook.com/100011052494862/videos/559201024458309/?id=100011052494862
2018-02-19_112234

Висновки та перспективи подальших досліджень. Дослідивши поезію Галини Брич, можемо сказати, що вона багата як на художні образи, так і на мовні й виражальні засоби. Вірші, мов ковток повітря чи води, що додають сили. Вони – легкі для читання, сприймання та запам᾿ятовування, глибинні за змістом і наповнюваністю. Одне із важливих запитань, що спрямоване на розуміння художнього твору та яке ставить учитель учням чи викладач здобувачам освіти, – «Про що твір?». Якщо читач може дати чітку відповідь без загальновідомих фраз (про кохання, дружбу, відданість, патріотизм тощо), то вірш торкнувся його душі, залишивши у ній незгасне світло. Саме таку чітку відповідь можу дати собі на поставлене запитання. Якщо це вірші про дітей, то можна подати опис – малюють річку, сонечко, туман, черешні. Якщо вірші про війну і мир, то Галина Брич не лише розкриває тему миру для всіх – загальна тема, тема людства, а й висловлює бажання, щоб війна зникла зовсім, щоб її не було, а під час уроку української мови на запитання вчителя «який антонім до слова мир?», щоб діти відповіли: «До слова МИР антоніма немає, не існує». Предметом подальших досліджень можуть бути вірші про природу, які мають особливе звучання. Читаючи їх, не те, що уявляєш картини навколишнього світу, а бачиш їх як насправді. Окремою темою дослідження можуть бути вірші, котрі виокремлюю в розділ «Частини мови» та розподіляю їх за групами. Такими є вірші «Небо», Бузок (складаються із прикметників), «Гроза», «От і все», «Буваж» (тільки із дієслів). Цікавими з огляду аналізу можуть бути вірші, у яких поетеса розкриває сутність таких понять, як гріх, любов, каяття та інші теми, на яких зосереджує увагу Галина Брич у віршах.

Зоряний шлях Галини Брич тільки почато. Вірю, що він розіллється широкою поетичною дорогою на небосхилі поезії ХХІ століття.

Список використаних джерел

  1. Базар М. Творчі обрії Галини Брич / М. Базар / Г. М. Брич // За покликом серця[вірші]. – Дрогобич : Пóсвіт, 2016. – 176 с.
  2. Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник. – К. : Вища шк., 2007. – 415 с.
  3. Небеленчук І. О. Дослідницький контент в аспекті розгляду ліричних творів Михайла Митровки [Електронний ресурс / І. О. Небеленчук. – Режим доступу: http://oin.in.ua/doslidnytskyj-kontent-v-aspekti-rozhlyadu-lirychnyh-tvoriv-myhajla-mytrovky/#more-1416 .

 

ДОДАТКИ
(за розділами збірки)

Додаток А

У ПРАВДІ І ЛЮБОВІ МОГУТНІСТЬ УКРАЇНИ
Люблю тебе, Україно!

Люблю тебе безмежно, Україно!
Рве душу, ранить серце ця любов.
Ясна веселко, зболена руїно,
Кипить у жилах українська кров!

Любов всмокталась з подихом повітря,
Влилася з материнським молоком.
А погляд звабила краса-палітра,
Заквітчана розмаїтим вінком.

Люблю, як матір, і здорову й зболену,
Люблю тебе незайману й сплюндровану,
Люблю щасливу і люблю знедолену
І прокляту, і Богом поціловану.

Свою любов я серцем відчуваю,
Найтоншим нервом, кожною клітиною,
Мій любий дорогий пекельний раю,
Обплутаний до болю павутиною.

Милують око степові узори,
Вслухаюсь в тишу таємничих гір.
Оспівую озера, ріки, море –
Багатство тішить, врода бавить зір.

Але печуть мене палаючі простори,
Гнітять війна, розруха і біда.
Втішає волі дух і непокори!
Вселила злість ненависна орда!

Болію серцем, коли ти втрачаєш
Найкращих з кращих воїнів-синів,
За хворих й немічних дітей страждаєш,
Як чуєш плач й прохання матерів.

Живи, Вкраїно, поки є цей світ!
Нехай ніколи більш не ллється кров!
Ти здійсниш зоряний стрімкий політ!
А допоможуть сильна віра і любов!

Небесна сотня

Їх синьо-жовтим стягом накривали.
Хтось схлипував і Господа вмовляв.
Крізь біль і сльози люди Гімн співали,
У небо ангел стежку простеляв.

– Тримаймося, – над площею лунало.
– Вже світлі душі в небо відлітають…
– Героям слава! – на весь світ звучало.
– Вони живуть! Герої не вмирають!

Прости нас, друже

Присвята другу М. Рустасі,
який не повернувся із АТО

Прости нас, друже. Ти вже сорок днів
Можливо, десь між небом і землею.
Та ще недавно, у мороз, серед вогнів
Писав ти вірші, не пером, душею.

Вітав з Різдвом, бажав здоров᾿я всім,
Складав про щастя і кохання думу,
Ти вірив в Україну, мир, та втім,
Вчувалися у віршах нотки суму.

Ти дякував поетам за слова,
Які підтримували друзів у морози.
Про вибухи, емоції й дива
Твої слова, що викликали сльози.

Прости за неувагу, друже наш…
Господь готує Тобі Царство Боже.
Нехай сьогоднішня молитва «Отче наш…»
Тобі у тому світі допоможе.

Додаток Б

БЛАГОСЛОВЕННА ГОСПОДОМ ПРИРОДА

Весняний вечір

Весняний вечір. Я сідаю в зореліт.
Включаю ніжну музику Шопена.
Мандрую у казковий дивний світ,
У світ, де квітами земля встелена.

У сад Едема, де панує радість, мир,
Чарують око пави і жар-птиці.
Там орхідеї, виноград, інжир,
І золотом виблискують дзвіниці.

Там музика з душі змиває пил,
По вінця ніжністю наповнені озера,
А мрії там ясніше всіх світил.
І править світом тим сама Венера.

Мелодія обійняла за плечі,
Приємних спогадів навіяла немало.
Весняний вечір. Незабутній вечір.
На мить до мене щастя завітало.

Заходь, осене!

Чого сумна стоїш, берізко біла?
Про із вітром бесіду ведеш?
Ти кажеш, що художника зустріла?
І як зелене листя збережеш?

Ти, в᾿язе, з липою по що шепочеш?
Хіба деревам холодно буває?
Схвильовано листочками тріпочеш.
Боїшся, що їх вітер поскидає?

Не чути твою пісню, черемшино,
Про те, як всюди буйно ти цвітеш.
І ти не сильно колешся, шипшино,
Бо не підпустиш – так і пропадеш.

А ти, калино, пишна, миловидна,
Красуєшся як дівчина в вінку.
Пора осіння, це вже очевидно,
Тобі, хоч гірко, дуже до смаку.

Оце так сливи, груші, яблука, горіхи!
Які дарунки! Щедрість! Ну й дива!
О, скільки щастя, радості, потіхи!
Що ж, осене, заходь: твої права.

Принцеса із холодного кришталю

Не ображайся, Зимо-чарівнице,
Що я не сильно милуюсь тобою.
Я визнаю, красуне-білолице,
Що виглядаєш справді чарівною.

У булім платті з шлейфом довжелезним,
По королівському і горда, й величава.
Хода упевнена і незалежна.
Ти птиця з крижаного царства, Пава…

Та памороззю-студінню покрита
Бліда блакить – мережана фата.
І холодний погляд і душа сердита.
А твоє серце – вічна мерзлота.

Не знаєш ти ні співчуття, ні жалю.
Ще й на підмогу віхолу прислала.
Принцесо із холодного кришталю,
Як же ти злість і вроду поєднала?..

 

Додаток В

ДОПОКИ ВСМІХАЄТЬСЯ СОНЕЧКО ЗРАННЯ,
НЕ ЗГАСНЕ, НЕ ЗНИКНЕ, НЕ ЩЕЗНЕ КОХАННЯ

Скрипаль

Зоря яскрава сяйвом чарувала.
Світилось небо, скинувши вуаль.
Вечірню тишу скрипка розривала.
Вклав душу у мелодію скрипаль.

Співав про нерозділене кохання.
Протяжним звуком розливався щем.
Глибокий смуток ув очах, страждання
Застигли дивним зимним кришталем.

Вразливий спів. Життя як на долоні.
Мелодія летіла в небеса.
Журлива пісня. Посивіли скроні.
Яка розпука, біль… Яка краса!

Запізніла зустріч

Вона не знала, що це буде Він,
Коли втомилася і Господа просила
Спасти від самоти, просила перемін.
Його, здавалося, забула, відпустила.

І Бог почув. Дзеленькнув телефон.
А серденько чомусь затріпотіло.
Знайомий голос. Правда це чи сон?
Невже? Десятки років пролетіли…

Від мрії до надії – тридцять літ…
Тоді, здавалось, мрія, не здійсненна:
Наповнений фантазій ЇЇ світ,
Його покликала земля благословенна.

Роки пливли так звично і буденно.
А особисте… Та чомусь не склалось…
Захоплені турботами щоденно,
Дітей ростили. От по них і дбали.

Зустрілися. На мить життя спинилось.
Думки в далеку юність повертали.
Чому тепер? Чому їм не судилось?
Чому хотілось? Та не руйнували?

Гріх і обов᾿язки… Помилки… Совість… Страх…
Мільйон питань… У душах вир, стихія.
Неспокій у серцях. Мед на вустах.
Лиш жевріла, як іскорка, надія.

А воно було дивне… кохання

А воно було дивне… кохання.
З полум᾿яними дивними веснами
І з обіймами аж до світання,
І з дзвінкими піснями чудесними.

Ні, не тліло воно, а гоірло
І лилось вогняними фонтанами,
Між дощами палахкотіло,
Вибухало із магми вулканами.

Часом стомлене, мов засинало,
Леденіло, ставало крижиною.
Прокидалось та знов воскресало
І зривалось швидкою лавиною…

Відшуміло… Стомилось, зітхнуло
Звуком-піснею лебединою.
Усю силу і волю згорнуло:
«Я кохаю». Й знялося хмариною.

Вже історія – дивне кохання,
Світлий смуток над скарбом-світлиною.
Сходить сонцем ясним спозарання,
В ніч приходить зорею-перлиною.

Додаток Г

НА ДОЛОНІ ЖИТТЯ

Добре серце

А добре серце не піариться
І не стоїть ніколи осторóнь.
Воно сіяє там, де хмариться,
Там, де горить, загашує вогонь.

А добре серце – всепрощаюче,
Вирощує любов, не сіє зло.
В болоті світлячків шукаючи,
Знайде в багнюці чисте джерело.

А добре серце світле, як алмаз,
Прозоре, сяюче, дорогоцінне.
Не потребує слави, гучних фраз.
Живи, добро, і будь нетлінне.

Безконечна любов

Любов немає ні початку, ні кінця.
Це людям Божий дар з його ж благословення.
Не загубімо найщедріший дар Творця
Передаваймо з покоління в покоління.

З любові й ласки хай народиться дитя,
В любові, злагоді і щасті виростає,
Любові приклад понесу у майбуття.
Любов любові щиро руку простягає.

З любові творяться у світі цім дива,
Любов долає труднощі і перешкоди.
Любов жертовна і завжди права,
Не знає зради і не жде винагороди.

З любові серцем споглядаєм дивосвіт,
Пісні складаєм, пишем вірші і картини.
І перед Господом дамо любові заповіт.
Любімось, люди, до останньої хвилини.

Несу багаж

Якби життя вертати все спочатку,
Із чистого листа, без щастя і без бід,
Я крок за кроком і в тому ж порядку
Тією ж стежкою ступала слід у слід.

Поради знов розвіються вітрами,
Щоб вчитись на своїх, на власних помилках.
Прогрішення також будуть ті самі –
Признаюсь Богу, дам оцінку у думках.

Зустріла б зрадників і фарисеїв
І знову вірила фальшивим їх словам,
Щоб розрізняти друзів від іудеїв,
Не лише квіточкам радіти, а й плодам.

В дорозі стрівши щастя і печалі,
Ступлю таки на зважувальні терези.
Хитнеться вісь… Та я йду далі, далі…
Несу багаж… без нарікання, без сльози.