ГРОМАДЯНСЬКІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ ВАЛЕНТИНИ МАЛИШКО

Юхименко Ольга Петрівна,
учитель української мови та літератури
комунального закладу «НВО ЗНЗ І-ІІІ ступенів № 1 –
дитячий юнацький центр «Перлинка»»
Кіровоградської міської ради Кіровоградської області

ГРОМАДЯНСЬКІ МОТИВИ
У ТВОРЧОСТІ ВАЛЕНТИНИ МАЛИШКО

Анотація. У сучасному літературознавстві актуальною є проблема повернення в українську літературу забутих або відкриття нових імен. У трагічний для української літератури час, а саме 60-70-ті роки ХХ століття, жила і творила Валентина Малишко. Про неї в той час було мало відомо. Причина її невизнаності в тому, що все своє творче життя вона перебувала в тіні батька, відомого, визнаного поета Андрія Малишка. Спочатку батькові заборони друкуватися, а потім критики взагалі відбили бажання писати. Тому ні власне її твори, ні критичні статті не з’являлися у науковій літературі. Тож статтею маємо на меті ознайомити читачів із творчістю Валентини Малишко.
Ключові слова: громадянська лірика, громадянин, духовність, патріотизм, Україна.Вимріяна багатьма поколіннями українська державність була б справою нереальною, якби народ перестав бути народом і перетворився б просто в населення, позбавлене національної свідомості. Валентина Малишко добре відчувала таку загрозу і розуміла, що найважливішим енергетичним джерелом, яке живить національну свідомість, не дає їй згаснути, є історія народу. А український поет, якщо він поет справжній, не може не бути громадянином, тобто людиною, небайдужою до долі Батьківщини. Хіба ж міг він бути спокійним, розуміючи, що його народ через злу волю історії, не мав власної держави, власного дому, у якому був би повновладним господарем і будував би життя за власним бажанням. І якщо український народ був позбавлений державності, то це була кричуща несправедливість, яка постійним болем віддавалася у серцях його найбільш розумних та чутливих синів і дочок. Цей біль не давав спокою, його не можна було приспати.

Валентина Малишко – одна з тих дочок. В її поезіях нерідко трапляються слова «Україна» і «Батьківщина». Поезії є глибоко духовними, а духовність міцно пов’язана з поняттям «патріотизм». Наслідуючи батьківський поетичний шлях, В. Малишко задумувалася про долю краю, душа боліла за рідний народ.

У поезії «Батьківщині» авторка асоціює рідний край з матір’ю. Як не освідчуються в коханні матерям, так і Батьківщині не потрібні зайві слова, її просто треба любити, лиш за те, що вона, як і мати, дала життя народові. У поезії виражено незнищенність потягу до рідного краю. Довершеність твору в яскраво переданому колориті завдяки образній уяві, де є не просто Батьківщина, а Батьківщина в образі матері, яка розмовляє зі своєю дитиною-народом, вміє плакати, сміятися, сподівається і розчаровується. А це і є ознака справжньої поезії: відчувати настрій власної душі і писати за порухом власного патріотичного серця.

В іншій поезії «Зірницями сія твоє життя» поетеса знову одухотворює образ Батьківщини, яка має душу, мужність, творить подвиги і вчить мудрості. Лірична героїня лине до неї, мов до рідної неньки:

Ти лиш поклич –
І я завжди прийду
І припаду
До рук твоїх натруджених.

Патріотизм пробуджує в ліричній героїні справжні високі почуття. Вона ладна віддати життя заради спасіння Батьківщини. Здається, після такого подвигу всі слова будуть зайвими, оскільки то є найкращим доказом любові і відданості.

Тему патріотизму В. Малишко порушує також і у поезії «Відчуття України». Поетеса величає її святою, причому нічого святішого, як говорить авторка, «людям ще не вдавалось знайти». Поезія легка для сприймання, сюжет прозорий, однак поміж тим твір має сильну внутрішню енергетику зображувального та виражального слова:

Все старіє, вже юність лиш мариться.
З часом сивіють солов’ї.
Старість… Та Україна не стариться,
На поріг не допустить її.

Для ліричної героїні Батьківщина – це не лише історія народу, її безкраї простори, а й райдуга на небі, дерева, трави, синява, дітлахи, що за руки взялися, любов, страждання, сумніви, рішення. Саме такою бачить рідний край В. Малишко і любить його кожною фіброю душі.

У поезії «Україні» знову бачимо той самий зв’язок мати – дитина. Так і поетеса органічно пов’язана з Батьківщиною. Так, вона вважає себе донькою України, яка ладна розділити разом з нею радощі і горе, любов і справедливий гнів. Лірична героїня прагне навчитися в матері доброти і щедрості і залишитися такою вже на все життя:

В твоїх людей навчуся доброти,
І щедрості, і дива-неспокою.
На все життя залишуся такою,
Дочка твоя, я хочу буть, як ти.

Подані рядки є програмовими, оскільки в них закодоване життєве і творче кредо поетеси.

Поезії В. Малишко – це не лише оди Батьківщині. Це реалістичні фрагменти сучасного. Так, як зазначає сама поетеса, ми живемо у грізний вік космодромів, ракет, гвинтівок і модного одягу. Це виходить на перше місце. Однак не це є суттєвим. Головне, щоб з-поміж всього цього другорядного не забути віддати життя за рідний край, оскільки постулат цей є незмінним протягом багатьох століть і ми, повторюючи подвиги предків, маємо любити і цінувати Батьківщину, а то й життям пожертвувати заради неї.

Великого серця В. Малишко вистачало, щоб поселити там одночасно не тільки любов до людей, природи, коханого чоловіка, а й прописати у серці навічно гарячу, всесильну любов до Батьківщини.

Список використаних джерел:

  1. Костенко Л. Навчальний посібник-хрестоматія / Упоряд., інтерпретація творів доктора філологічних наук Г. Клочека. Кіровоград: «Степова Еллада», 1999. 320 с.
  2. Малишко В. Журавлі дитинства: Поезії. К. : «Молодь», 1969. 57 с.
  3. Малишко В. Наш добрий дім: Поезії. К. : «Радянський письменник», 1978. 112 с.
  4. Малишко В. Перед своєю совістю стою: Вірші та поема. К. : Молодь, 1979. 160 с.
  5. Малишко В. Спектакль: Поезії. К. : «Фенікс», 2004. 454 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *