ХВИЛІ ДОЛІ БУРХЛИВОГО МОРЯ ЖИТТЯ

Небеленчук Ірина Олександрівна  

  Небеленчук Ірина Олександрівна,
  
кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри
  теорії і методи середньої освіти комунального закладу
  «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
  імені Василя Сухомлинського»

 

ХВИЛІ ДОЛІ БУРХЛИВОГО МОРЯ ЖИТТЯ

  З-поміж розмаїття поетичних надбань і у низці прізвищ сучасних поетів можна назвати ще одне ім᾿я – Руслана Ставнічук. Народилася поетеса у с. Козачки Летичівського району Хмельницької області. Нині проживає у м. Деражня Хмельницької області.

Руслана Ставнічук

  Любов до поетичного слова Руслана відчула ще в дитинстві. Тоді віршування було просто звичайним захоплення. Згодом захоплення почало переростати в потребу писати. Пізніше дитяче захоплення перейшло у життєву необхідність. Перша збірка «Я щаслива» вийшла друком у 2013 році. До неї увійшли дитячі поезії та декілька зрілих віршів. Результатом творчих пошуків стала друга збірка поетеси «На хвилях долі» (2017).
КНИЖКА

  На хвилях долі молодої поетеси бачимо любов до матері, синочка, чоловіка, друзів, учителів, загалом людей. На інших хвилях життєвого моря бачимо любов до Батьківщини, рідного краю, школи, України.
  Ось як пише про це сама поетеса:
«Книга, яку ви зараз тримаєте у руках, – друга збірка поетеси, яка присвячена поняттям людяності, доброти, вдячності, патріотизму, любові. Ця збірка є своєрідним творчим підсумком останніх п᾿яти років життя. Збірка не випадково називається «На хвилях долі», бо це історія мого життя, написана у віршах. Кожен вірш містить мої думки, погляди, емоції, які я пропустила через душу. Ця збірка – своєрідна присвята та вираження вдячності тим людям, які більшою чи меншою мірою брали участь у становленні мене як Людини, ділили зі мною радості і печалі, не раз допомагали словом і ділом» [1, с. 4].
  Тож і ми звами, шановні читачі, поринемо у світ поезії молодої поетеси, вірші якої пронизані любов᾿ю до всього сущого, від яких віє теплом, щирістю та ніжністю до всіх і навколишнього світу.
  Збірка складається із чотирьох розділів. Перший розділ – «На хвилях долі». Починається цей розділ і власне збірка із вірша «Молитва вдячності». Вірш глибокий за змістом. У нього молода поетеса вклала всю душу. Написаний вірш у формі своєрідного звертання до Бога. Насамперед, поетеса дякує Всевишньому за те, що має у цьому житті: «живу на цім світі», «всміхаюся сонцю, можу дням радіти», що «у моєму домі рідні мені люди живі і здорові», за чудесні роки дитинства, за учителів, сина, чоловіка. Друга частина вірша (так умовно можна розподілити вірш) нагадує не скільки молитву за близьких і рідних людей, як звернення до Бога захистити святим покровом «людей, яких люблю, від всього лихого». Лірична героїня просить, щоб жодна мати не втратила сина, щоб залишилися всі живими. «А ще Тебе прошу, слізно і уклінно, – / Даруй мир омріяний моїй Вкраїні». Як бачимо, поетеса за допомогою вірша-молитви висловлює прагнення та бажання багатьох українців.
  Особливе місце у першому розділі займають вірші-настанови, у яких закладена життєва мудрість, загальнолюдські цінності. Це такі вірші, як-от: «Твори добро», «Ніколи не здавайся», «Коли на серці важко, – помовчи», «В житті як на довгій ниві», «Життя прожити – не поле перейти», «Приходь поговорити з Богом», «Буває, важко так прощати…» та інші. Як бачимо, назви віршів красномовно промовляють про те, до чого прагне душа поетеса. У віршах закладенні моральні цінності, до яких повинна прагнути кожна людина.
  Так, у вірші «Ніколи не здавайся» читаємо таку пораду:

Ніколи не здавайся. Не нарікай на долю,
Бо плач і голосіння – не вихід із проблем.
В своїх гріхах покайся, звільнися ти від болю
Й продовжуй крокувати упевнено вперед.

Творити добро – то, напевне найвище призначення людини на землі. У цьому переконана і автор віршів:

Доки, людино, на світі живеш, –
Твори добро завжди і всюди.
Любов в душі нехай не знає меж,
Нехай приносить користь людям.

                                  «Твори добро»

  Читаючи вірші, дивувалася мудрості молодої поетеси, її глибинній думці, тим настановам, які вона адресує людям. Ось, приміром, декотрі із них:
«Прощати скажу вам, – то не лише добрий вчинок», «Як добре жити, жити, жити! / І цінувати кожну мить. / Усе, що є в житті, цінити, / Бо час наш швидко пролетить», «Пригальмуй на мить [до людини]. Цінуй своє життя. / Дякую за кожнісіньку хвилину. / Не скупися на добро і співчуття, / То й тебе в біді також не кинуть».
  І як заповіт поетеси, найважливіша настанова людям звучать такі рядки:

Неси добро в світ кожен божий день –
Воно тобі вернутись мусить.

                                                          «Життя мережить тисячі доріг»

  У другому розділі «Ти в душі моїй, Вкраїно!» бачимо, як змінюється хід думок поетеси. Вірші набувають іншого звучання та глибини. Сторінки історії країни, її доля протягом віків, нинішня доля України, її майбутнє, долі дітей, тяжка доля українців, лихоліття, що випали Україні – ось ті провідні теми, що хвилюють поетесу. Поетеса живе із Україною в серці. Україна в думках, її доля пронизує все єство поетеси. Вони з Україною, ніби дві сестри, що поєдналися навік.

Ти в душі моїй, Вкраїно,
У життєвій миті кожній.
В спілих кетягах калини,
У ранкових перших росах.

                                                          «Ти в душі моїй, Вкраїно!»

  Оспівуючи Україну, Руслана Ставнічук з любов᾿ю і теплом говорить про найкращу в світі мову, про мудрість і красу, велич і силу, земні скарби, дзвінку пісню, щедрість українців, безмежні простори, блакить неба, колискові співанки, запашні луки квітів, лани пшениці, сяйво сонця. Ніщо не минає поетеса з того, що освячене поняттями «Батьківщина» й «Україна». Це такі вірші, як: «Вірю в безхмарне майбутнє неньки-України», «Мрія», «Я живу в Україні і цим щиро пишаюсь», «Моя земля зігнулась додолу від болю…» «В дні тяжкі для українського люду», «Молодь вкраїнська», «Чорнобиль. Прип᾿ять. Всюди мертва тиша…» «Поле усіяне маками…» Радість ліричної героїні від споглядання краси безмежних просторів України змінюється смутком і болем за долю країни.

Поле, усіяне маками – картина рябить ув очах.
Тихо блукають там ангели, життя догорає свіча…

«Поле, усіяне маками…»

І линуть слова любові, слова щирого зізнання до України:

Земле моя, Україно! Я хочу нині сказати,
Що усім своїм серцем тебе я безмежно люблю.
Для мене ти, рідна, стала неначе другая мати,
Тобі без жалю віддам і життя я, і душу свою.

                                                                    «Україні присвячую»

  «Пам᾿ять серця» – наступний розділ збірки. Він присвячений дорогим людям – улюбленому синочку («Клубочок щастя», «Для мене враз перевернувся світ», «Милі оченята, носик, мов крупинка», «Ростеш ти не по днях, а по хвилинах…», «Усі думки мої про тебе»), коханому чоловікові («Коханому чоловікові в день Батька»), батькам («Скоро весна прийде до батьківського дому», «Заплуталась стежина поміж вербичок», «Любіть матерів», «Чомусь у мами дуже рано посивіли коси», «Моя матуся», «Серце материнське»), сестрі, учителям, дідусеві, бабусі, подрузі. З неймовірної ніжністю і теплом говорить поетеса про всіх дорогих людей, про тих, котрі зустрічалися на шляху, давали мудрі поради, навчали чомусь, передавали знання і досвід, вводячи у світ дорослого життя.
  «Моє «кохаю» – то не просто слово» – таку назву має останній розділ збірки. Напевне, кожен із нас переживав те світле почуття юності, почуття молодості, коли романтика змінювалася відчуттям реальності, і почуття зрілості, коли приходить усвідомлення інших цінностей, коли із трепетом і хвилюванням цінуєш кожну мить поряд із коханим і насолоджуєшся нею. Тому і читаємо палкі натхненні рядки, присвячені коханому і коханню у віршах Руслани Ставнічук:

На перехресті ми з тобою стрілись,
Коли і я, і ти загублені були.
Так тихо душі наші прихилились
Й один без одного вже більше не змогли.

                                       «На перехресті ми з тобою стрілись»

Любов для поетеси є джерелом натхнення на написання віршів, силою, крилами, котрі тримають у бурхливому вирі життя:

Мені вона дала нові вітрила,
Нові шляхи, і щастя засіяло.
Мене любов ненависті не вчила,
А душу добротою засівала.

«Мене любов ненависті не вчила»

  Щире, палке, вірне, взаємне кохання здатне подолати усі перешкоди на життєвому шляху. Темі кохання присвячені такі вірші поетеси: «А я тебе крізь відстані кохаю», «Не перший рік крокуємо з тобою», «Криниця кохання», «Любов без слів», «Мелодія кохання» та інші.
  Підсумком життєвих і творчих шукань молодої поетеси можуть бути такі рядки:

Я не боюсь полишить світ цей рано,
Я не боюся горя чи біди.
Життя своє боюсь прожити марно,
Бо ця помилка – то вже назавжди.

«Я не боюсь полишить світ цей рано»

  «Кожен із нас, – пише Руслана Ставнічук у передмові до збірки, – наче маленький кораблик, свого часу вирушає у плавання морем, яке має назву Доля. На шляху корабля зустрічаються хвилі – одні погойдують його і допомагають в путі, роблять той шлях веселішим і коротшим, інші – навпаки, б᾿ють, ламають корабель, заважають йому пливти до мети… Та все ж таки, завдяки підтримці добрих хвиль а ще терпінню і наполегливості, корабель вдало рухається шляхом Долі вперед, набуваючи при цьому безцінного досвіду» [1, с. 4].
  
Бажаю Вам, шановні читачі, щоб ваш корабель прямував завжди вперед, долаючи всі перешкоди, щоб вам траплялося менше бур і негараздів, щоб ви змогли дібратися до вашої заповітної мети. А ще бажаю ознайомитися із віршами молодої поетеси Руслани Ставнічук, у яких закладена глибока думка, мудрі поради і настанови, котрі пронизані теплом, щирістю, ніжністю, любов᾿ю, доволі зрілим поглядом на життя.

Література

  1. Ставнічук-Остаховська Р. М. На хвилях долі / Р. М. Ставнічук-Остаховська. – Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. – 140 с.