АВТОПОРТРЕТ У МІНЛИВОМУ ІНТЕР’ЄРІ | ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ 9 КЛАС

АВТОПОРТРЕТ У МІНЛИВОМУ ІНТЕР’ЄРІБахтала Любов Володимирівна,
учитель української мови та літератури
загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів № 10
Олександрійської міської ради Кіровоградської області,
спеціаліст вищої категорії, педагогічне звання «старший учитель»

АВТОПОРТРЕТ У МІНЛИВОМУ ІНТЕР’ЄРІ | ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ 9 КЛАС

Мета: ознайомити учнів із сторінками життя і творчості Бориса Нечерди; удосконалювати навички ідейно-художнього аналізу поезії; розвивати читацький досвід; сприяти виховуванню почуття гордості за рідну землю, за рідний край, за свій народ, прагнення вивчати і збагачувати надбання літератури рідного краю.

Тип уроку: література рідного краю.

Обладнання: портрет Бориса Андрійовича Нечерди, виставка збірок письменника та дослідницьких робіт, фотогалерея з місця встановлення меморіальної дошки письменнику-земляку.

Епіграф:

В світі нерозщеплене гарячім –
хочеться такого а чи ні –
визнаю для захисту
за краще,
що мене немає в множині…
Як машину,
Щоб не розібрали
І не розтягли для запчастин
Удаю: в одному екземплярі
І мені судилося рости.
(Б. Нечерда «Автопортрет 1966 року)

ХІД  УРОКУ

І. Організаційна частина.
ІІ. Забезпечення емоційної готовності до уроку.

«Вірю в те, що я успішна людина», – подумки напише кожна дитина кольоровою фарбою, яка їй найбільше до вподоби.

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

  1. Інтелектуальна гра «Що означає твоє ім’я» (учні розповідають про значення власних імен)
  2. Робота в групах   

Зібрати лото із букв: РІДНИЙ КРАЙ, БОРИС НЕЧЕРДА,ТАЛАНТ (букви вирізані з кольорового паперу)

  1. Що в імені твоїм  – БОРИС?

Що чути в імені Борис?

– За правду ти завжди борись!

За справу ти завжди берись!

Ось твоя доля й твій девіз.

Повідомлення  учня-ономаста.

Що означає імя БОРИС

Ім’я має слов’янське походження. Можливо, це скорочення імені Борислав, в основі якого лежать слова "бор", що означає боротьба, і "слав" – слава.

Борис із дитинства звикає до порядку й охайності. Дбайливо ставиться до книг і речей, свій одяг ніколи не розкидає, де трапиться. У першу чергу постарається зробити уроки й виконати доручення по будинку, і тільки після цього побіжить грати на вулицю до однолітків. Дорослішаючи, Борис стає усе більш самостійним.

Він не стане посвячувати батьків у свої відносини з дівчатами, чим доставить багато занепокоєння й хвилювань. Про своє майбутнє одруження Борис повідомить в останній момент, коли приховувати це буде вже неможливо.

Борис, завдяки своєму розуму й наполегливості, завжди домагається успіхів у обраній сфері діяльності й займає видне положення в суспільстві. Успіх супроводжує йому й у бізнесі. Усі життєві блага приходять до Бориса в результаті завзятої праці, без використання допомоги впливових знайомих.

Борис любить усе робити своїми руками – ремонтувати квартиру, благоустроювати свою земельну ділянку. Багато уваги приділяє своїм батькам. Любить повозитися з дітьми. Не обділяє увагою й дружину. Але на першому місці в Бориса завжди буде робота. Це необхідно враховувати дружині Бориса, щоб уникнути складностей у сімейних відносинах. У сім’ї Борис шукає спокою, місця, де він зможе набратися сил для реалізації своїх планів.

ІІІ. Повідомлення теми, мети і завдань уроку.

Робота над епіграфом

Як ви розумієте зміст слів із рядків поезії Бориса Нечерди?

ІV.  Сприйняття навчального матеріалу.

Учитель.  Імена й постаті. Кожен приходить у цей світ, вибирає свій життєвий шлях, і не важливо під яким ім`ям.  Як говорить народна мудрість, не ім`я красить людину, а людина ім`я.

Ви часто проходили повз приміщення нашого закладу корпусу №2 (ЗНЗ І-ІІІ ступенів №10) і бачили на його фасаді меморіальну дошку з іменем БОРИС НЕЧЕРДА. Хто він? Як жив? Про що мріяв? Чого досяг на життєвій ниві?

Учень-біограф.                         

БІОГРАФІЧНА КАНВА

Борис  Андрійович Нечерда народився 11 липня 1939 р. у с. Ярешки Андрушівського району на Житомирщині в родині залізничника. Закінчив Одеський інститут інженерів морського флоту, працював у редакції обласної молодіжної газети, відповідальним секретарем Одеської організації Спілки письменників України. 1963 р. у видавництві «Маяк» побачила світ його перша збірка з символічною назвою «Материк». Вона була суголосною рокам «відлиги», що подарували суспільству стільки надій та ентузіазму, народили «естрадну» поезію й надовго прикували до неї увагу найширшого загалу. Уже тут поряд із захопленими вигуками й романтичними інтонаціями, характерними для цього поетичного покоління, зазвучали й суто індивідуальні мотиви Бориса Нечерди, які увиразнилися в наступній книжці – збірці поем «Лада» (1965). Він поет на диво сповідальний, запальний і в тій сповіді безжальний до себе.

Позбуваюсь дрібниць,
напівнатяків модних,
обережностей – чистих…
Учорашній мій стид,
учорашній мій мотлох,
а не дасть мені спокою більш,
а не дасть!

Так, Нечерда «шістдесятник» і за духовним досвідом, і за ладом мислення. Він не був серед них законодавцем мод, як, скажімо, І. Драч або     М. Вінграновський, але й ніколи не був їхнім епігоном. Мав свій шлях, свою, сказати б, творчу автономію, як мали її В. Базилевський, Р. Кудлик, П. Скунць, Л. Талалай, Р. Третьяков, що не загубилися в цьому талановитому поколінні.

Б. Нечерда жадібно шукає в собі точку душевної рівноваги і не знаходить її. З гулом, гуркотом і скреготом летить крізь душу його ліричного героя тривожна епоха, в якій так важко відшукати острівець спокою й тиші, прихисток од тривог. Його поетичний світ вельми залюднений. На кожному кроці – обличчя, обличчя… Тут і спрацьована сільська жінка, і бідовий таксист, морський еколог і міліціонер, сержант і йог, кіношник і здекласований елемент. Тут дуже багато жінок, починаючи від задумливої й небагатослівної матері й закінчуючи загадковою грузинкою у білому светрі. Образ матері з’являється в Нечерди у віршах і поемах усіх періодів. Завжди наїжачений на слова чийогось докору, постійно готовий до рішучої відсічі на чиєсь повчання, навіть до нищівних глузів з приводу набридливого менторства, ліричний герой поеми Нечерди «Удвох із матір’ю» розкривається душею назустріч м’якому маминому докорові й вслухається в те відлуння, яке викликають у ньому її слова:

Сміюсь і плачу на додачу.
Кришу тремтячі сірники.
Якщо в собі чого й не втрачу –
єдино мамі завдяки.
І вільно сльози віділлються.
Знайдеться в тому свій резон,
Отак живу — в осерді людства –
удвох із матір’ю, разом.

Нерідко в його віршах (70 – поч. 80-х років) з’являється дивовижно екзотичний матеріал («Овеха майстрада», «Велогонка у Римі», «Заратустра» та ін.), що пояснюється, зокрема, намаганням сказати щось про нашу дійсність, оперуючи фактами з життя інших країн.

Уже з перших літературних кроків Нечерда показав себе справжнім ліриком. У нього все дуже особисте: природа, соціальний клімат, інтимні почуття – тісно пов’язані, переплетені між собою, і виокремити з його віршів «чисті» тематичні острови буває просто неможливо.

Поет зазнав складної творчої еволюції. Він належить до того рідкісного типу авторів, яким однаково близька і акцентна, і непрограмована поезія. Він успішно поєднує різні стильові манери: химерний гротеск і «чистий» ліризм, викличну прозаїзацію, власне, «депоетизацію» поезії і сувору канонічність сонетної форми, йому однаково близькі балада з її динамічно розвиненою фабулою і повільний плин медитації. Але в усіх випадках він тяжіє до складної метафорики, майже скрізь відчуваємо екстатичну напруженість авторського почуття. У його текстах органічно співіснують різні лексичні шари, діалектизми й техніцизми.

Вже ранній Нечерда облюбував жанр поеми. Друга його збірка «Лада» (1965) складена з трьох поем. Усі вони мають примхливо мозаїчну композицію, оригінальний строфічний малюнок і часті «переключання швидкостей» ритму. Охоче вдається автор до колажних прийомів, поєднуючи в тексті поезію з прозою, фрагментами документів і цитаціями з фольклору. І мабуть, найпоказовішою в цьому розумінні може бути «Лада».

Така стилістика багатьох дратувала. Уже давно було узаконено й покрито хрестоматійним глянцем усі новації Драча й Вінграновського, а Нечерда все ще фігурував у деяких статтях як поет, що ніяк не може подолати в собі хвороби літературної молодості чи не хоче ставати «респектабельним». І тільки покоління молодих, що з’явилося на зламі 70—80-х, відвернуло від нього увагу рідних зоїлів. Нечерда зник навіть із «обойм», хоча книжки його — рідше, ніж у багатьох інших, — але виходили. Після «Лади» були «Барельєфи» (1967), «Літак у краплі бурштину» (1972), «Танець під дощем» (1978), «Вежа» (1980), «Удвох із матір’ю» (1983), «Поезії» (1984) та «Лірика» (1989). За двадцять вісім років після дебюту – це не так багато.

В одній зі статей якось писалося таке: «Лише зіткнувшися з своєю мрією про свободу, покоління «шістдесятників» нарешті здобуло той статус, з яким воно вічно загравало, – стало втраченим поколінням». Ця ефектна фраза не позбавлена сенсу для багатьох творчих біографій. Бо ж такими офіціозно-казенними бачаться сьогодні деякі з учорашніх «напівлівих» чи й навіть «лівих» поетів, які, зрештою, стали трубадурами т. зв. соціалізму, його сліпими апологетами. Нечерда вистояв перед подібними спокусами, хоча серед «заглавних» образів у нього напочатку були і «червоний прапор», що «годиться тільки на поступ», і «Інтернаціонал», і Ленін, і Жовтень. Проте цей обов’язковий свого часу «антураж» насправді й тоді нічого не значив для емоційно напруженого, розумного, іронічного лірика Бориса Нечерди.

Він завжди «пильнував душу». Тому зі спокійною совістю може озирнутися назад і без почуття ніяковості дивитися вперед.

Учитель. На  естрадних регістрах починався Борис Нечерда, який говорив про свою планету:

Гарячкую, хвилююся надто:
Сто на вибір мені  держав!
Як в прибулого космонавта –
нарозпашку  моя душа!
Сто держав  під одним небом.
Сто принад  у себе ввібрав.

Молоді поети-шістдесятники мислили тільки глобальними категоріями, тільки – усекосмічними масштабами; на менше вони просто були не згодні, на менше у них просто не вистачило б їхнього ентузіазму їхніх вулканічних душ, що поспішали жити й говорити, бо кожне слово з-під їхнього пера вважали мало не вирішальним для  історії, для всього людства.

Борис Нечерда захоплено декларував:

Обираю ж  цілу планету
Справедливості і Добра!
І по ній, між дерев і будинків,
з багажем сподівань і дум,
під  ранкові сонати будильників
молодими ногами йду.

Вправа «Мікрофон».

« Яка вона – Людина Справедливості й Добра?»

Яка має оптимістичні настрої, впевнено крокує по життєвій стежині.
Що сіє радість у душі людські.
Ставить громадські інтереси вище власних.
Вона має активну життєву позицію, не спостерігає апатично за всім, що її оточує.

Учитель. Підтвердженням цього є рядки поета:

Мені подобається діло,
Що вимагає над усе:
Буденно  їздити по світу
І роздавать до сивини
Запаси внутрішнього світла,
Якщо у тебе є вони.

Учень-літературознавець 1

Уважний читач може викласти чи не всі факти з біографії поета, йдучи за його віршами, сказати, як і коли велося авторові у різні періоди його життя. От, скажімо, «Ліричний відступ від книжки поем», опублікований у виданій 1989 року «Маяком» книжці під назвою «Лірика», автор оповідає істотні моменти періоду створення ранньої поеми «Лада». Може, це і не найважливіший для теоретиків психології творчості матеріал, однак вельми цікавий для того, хто хотів би дізнатися про поета, не зарахованого високими чиновниками до рангу літературної еліти.

Доблесно пишучи «Ладу»,
Мушу докласти ума:
Якось прожить на зарплату,
Котрої в мене нема.
От і кручуся відважно –
вкупі з бичами в порту
зброю на Кубу вантажу,
цитрус (на продаж) краду.
Статки копичаться! Сиріч
загодя, вже восени,
справлю нові мокасини
і, якщо вдасться, штани. 

Учень-літературознавець 2.

За конкретними подробицями існування конкретного індивідуума проглядають промовисті принципи буття в суспільстві.

Деколи спада на думку раптом,
що складніш існую, ніж чекав –
сам в собі відбитий многократно,
мов потрапив межи двох дзеркал :
рук повтори, погляду й секунди…
множаться відбитки,  мов джмелі…
дальшають, скеровані в нікуди,
достовірні копії мої…

Уже з перших літературних кроків Нечерда показав себе як поет, у якого важко рубрикувати його твори на так звану громадянську, інтимну й пейзажну лірику. У нього, здається, все дуже особисте: природа, інтимні почуття, соціальний клімат – усе тісно пов`язане, переплетене між собою. Навіть сюжети з далекої історії стають для цього поета особисто пережитими подіями.

Читання поезій.

ДІВЧА 3 ТОГО ЛИМАНУ

За чим воно лиман перепливало
до нас, кому велось не кучеряве?
Травневої води перепило
І дрижаків набралося чимало.
Не знало, де спинитись, – кочувало із торжества
Та знов в переполох.
За чим дівчатко – праведне дитя,
Пестунка люба мамина і школи –
Рішилась на затяте відплиття
З подальшою Дорогою тяжкою?
Вже плаче? Хай. Солоне не зашкодить…
Вишнево-синьо квітло і відкрито
Втішалось хмелем здоланих вагань,
Лягло – мов гарно вихована кривда –
У молодого вечора в ногах.
Нехай. Поплач… Не велено торкати,
То вдар сама, на сльозі – комар…
Воно по той бік мало Акерман,
А в Акермані братика і катер
З охляло звислим лемехом керма.
Над Акерманом день вповні скорився
І, ви спраглий, чигає на крап лінь, -
При Акермані дощ категоричний
Волоче в житі золоті граблі.
Гей, катерочку наш, котигорошку,
Ау!- прилинь… відлунься- і приплинь!
Ковчеже Ноїв, сущий, мов повітря,
Ми знов далеко в ризику зайшли,
То скоріше здужай джутове повіддя:
Скачи, рятуй – сьогодні і завжди!
Ось є воно, дівчатко перемокле.
Лягло і спить. Смішинку губи тнуть
(набуток наш – то певна передмова).
До всіх тривог, які затим прийдуть).
За чим воно лиман перепливло?
Ні каяття, лише зухвала гордість.
Ось і рука. Ось такечки чоло.
І сниться те, що буде і було:
І дощ, і цирк, а в цирку линвоходець.
А дихання благеньке, мов у горлиць…
То як воно лиман перепливло?


ДО ДИСКУСІЇ  ПРО  ЙОГІВ

Вийшов з хати кирпатий йог
Напувати священну корову,
Годувати священного півня.
Вийшла з хати йогиня ти йогеня,
Спати хочеться, але ж треба
Напувати священня корову,
Годувати священного півня.
Вийшли з хати кирпаті йоги,
Все як слід поробили, попорали,
Корова пішла до череди,
Півень – до свого мужського діла.
Щоб ви, руки та ноги, здорові були,
А ти, розуму, щоб не зрадив, -
Поставали кирпаті йоги
В стойку «сокола» та «змії».
(Більше «сокола», ніж «змії»).
І по черзі ясні кирпані
На долоню поклавши душі
(це їм просто, на те і йоги)
І побачили: душі чисті!
Нате вам, душі, кухлик води джерельної,
Теплого хліба, синьої зірки дрібку
Із сільнички ранкового неба,
А за рештою –
Не бануйте.
Бджола на дримбі заграла,
На цимбалах – цвіркун,
А довкола
Ходить сонечко – слон плямистий –
В джунглях моркви і конопель.

Літає риба в саду…

Літає  риба  в  саду,  
Горобці  з  неї  сміються.
 Хто  вона,  звідки  вона?  
Літає  в  садку.
А  в  криниці  відро  снує  
туди-сюди  без  нагляду.  
Що  тобі,  рибко,  наймиліше?  
Ставай  за  ліфтершу.
На  вгороді
Навперейми  
бігав  дощ  –  не  забрьохався,  
баба  Мар’яна  моя
з  Миколою  
миють  соняху
жовті  вуха:
–  Ой  і  гарний  милодан
з  мелодрам,
а  де  ж  твоя,  милодане,
молода?..
Певно,  в  селі,
Коні  цілі.
Собаки  власні  хвости  пильнують.
Єдиний  циган
на  всі  Ярошки  
і  той  –  Хікмет.
(Качають  мед.  
Перепій  у  вулику,  бунт:
трутня  б’ють.  
Радіо  на  пристінку  
саме  з  собою  балакає.  
Літає  риба  в  садку)  -
прості  речі.

Учень-літературознавець 3.

Навесні 1958 року, перебуваючи в Києві, Борис Андрійович познайомився з Максимом Рильським. Ця зустріч мала цікаве продовження. Між метром літератури і поетом-початківцем зав’язалося листування. 18.03.1959 р. Б. Нечерда звертається до  М. Рильського з першим листом:

Здрастуйте, шановний Максим Тадейович!

Ви знаєте мене як робітника з Кіровоградщини. А тепер  я студент. Вчусь на кораблебудівельному факультеті Одеського інституту інженерів морського флоту, хоч рік тому мріялось поступити в Літературний і неодмінно на відділ поезії. І який з мене був би поет! Нікудишній, сліпий, як кріт. Дехто навіть вважає, оцінюючи мій крок, що пробила дванадцята година поезії. І неправда! Майбутня робота не стане поперек горла моїм пісням. Навпаки, я буду більше між людьми.

І це чудово, це саме те, чого вимагали Ви!

А вірші я пишу.

Ось і зараз вибрав кращі і надіслав на Ваш суд. Хочеться мені газетно-плакатні теми піднести читачеві якось дещо лірично. У віршах «Про хліб сіль і мрію» і «Коли зацвітають вишні» спробував. Не знаю, чи вдало. Напишіть хоч кілька слів. Я і так багато чим зобовязаний  вам, Максим Тадейович.

Скоро травень. У травні вперше я зустрівся з Вами. Про цю незабутню зустріч я написав вірш. Його читали Одеські письменники. Навіть надрукувати обіцяли. Вам, очевидно, приходить багато листів і переважно про діла літературні. А мені просто хочеться сказати вам: приїздіть до нас в Одесу, на море відпочивати. Море воно і свіжі сили,  і натхнення.

Оце, власне і все.

Жду від вас вісточки. Бажаю здоровя.  Борис Нечерда.

 P.S. дуже хотілося б одержати на пам`ять Ваше фото.

18 березня 1959 рік

Одеса, Комсомольська, 59

Не можемо сказати напевне, скільки віршів надіслав у першому листі Борис Нечерда. Достовірно відомо про три: «Про хліб сіль і мрію», «Коли зацвітають вишні», «Садівник троянд і винограду». Останній вірш у рукописі має присвяту  – М. Рильському

Садівник троянд і винограду

Пахощі по-вранішньому гострі

        Ранок в красках –

Хоч малюй в блокнот,

Ніби зустріч, як раптовий постріл,

      Прорубала в сонячність вікно.

Все було: Надії і розмова,

      Синь Дніпра

      І сині небеса.

Книжечку, що в бронзі заголовок,

Він мені на пам’ять  підписав.

Збірка – струм високої напруги,

Вірш – як пісня і палкий вогонь.

      На прощання він сказав:

  • Я тебе чекатиму.
  • Заходь…

       Ранок в красках –

       Проростає корінь

Свіжих мислей і чудових сил,

Ніби я під солов’їні хори

       Сонця частку

       Ніс

        На всі часи.

Одеса. Травень 1958 року

Студентське життя було тяжким: матеріальна скрута, неможливість поєднувати навчання на стаціонарному відділенні з роботою змусили перевестися на вечірній факультет. Та попри все є і приємні зміни: друкування творів у одеських, київських газетах. Про все це з радістю і переповідає у своїх листах М. Рильському, який, у свою чергу, допомагає у друкуванні творів у журналі «Зміна». Ім’я молодого поета згадується і в газеті Одеського державного університету імені І. Мечнікова «За наукові кадри»: 

27.03. 1963 р. П. Г. Тичина відвідав засідання університетської літстудіїЗмінюючи один одного,читали свої вірші А. Логвиненко, В. Наказний, В. Яворівський, В. Березінський, В. Котуз, Ю. Михайлик, Й. Андерш, Б. Нечерда».

Згодом, коли Б. Нечерда був поставлений перед вибором – море чи література, – він обрав своїм материком Поезію. Творче зростання поета прослідковується у його листуванні з Учителем, як називав він М. Т. Рильського

Літературна вітальня

               * * *

Я воїн і моряк, я п’ю скажене млеко,
котрого не дають насушні корівки.
Зовуть мене ніхто чи капітаном Блейком.
Я наганяю жах лиш помахом руки.
Однак набридло вже тинятися далеко
і  рятуватись лиш удачі завдяки.
Коли б я був собі хоч стародавнім греком,
я кинувся б за борт у рятівні думки.
Однак таких нема, не взяти з ними шлюбу.
Тож цибнув стрімголов – без пояса чи шлюпа.
Лиш з кортиком пливу і сам собі сміюсь.
Несло мене й несло, мов африканський корок.
Я пив зірки мов мед. І тішився, що скоро
Увиджу за рифцем Британію мою.

              ***

Пошепки тече ріка
а в качок солонший пришепт
їм у вирій завтра
їм гукать те
що й моя ліва не напише
молода задума у качок
в мене вона значно старша
милицею човг я човг
на усіх не настачиш
ні задум ані печальних книг
ані серця одного на многих
пошепки ріка тече до криг
янголи зриваються на крик
грає марша високосний рік
й зразу входять гоги та магоги

        ***

Відгоготіли відлинули й геть одплакали
плавтами й іншими істориками
зрання
понад уставленими (давно) планками
наше знання.
Замовте за мене золоте слово
На рівні лавреата В. Базилевського
Аби до вас я вернувсь знову
Бодай то одненькою думкою –
Кепсько.
Животійте, братове,
       розкошуйте, сестри,
у найвисокій жазі та малость.
Най вас проведе  прощальним жестом
Господь…
і майте що маєте.

«Мозковий штурм»

– Як ви можете охарактеризувати стиль Б. Нечерди.

Усі твори Б. Нечерди мають примхливо мозаїчну композицію, оригінальний строфічний малюнок і часті «переключання швидкостей»  ритму. Охоче вдається поет до колажних прийомів.

Учитель.    Він вистояв перед спокусами й сам оберіг себе. Та, на жаль,  визнання часто приходить із запізненням. Так і цього разу. Спостерігав, ана-лізував, творив. Глибоко філософські твори вражають  своїм  змістом, манерою викладу думок. Хоч і посмертно, та все ж його талант оцінили.

                   Орю свій переліг – убогу ниву!
                   Та сію слово. Добрі жнива
                   Колись-то будуть.

                                       Т.Г. Шевченко 

   З 1961 року, безпрецедентного за масштабами вшанування пам’яті Тараса Шевченка, прийняттям постанови Ради Міністрів ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ 9 КЛАСУРСР «Про встановлення щорічних Республіканських премій імені Т.Т. Шевченка» (20.05.1961) Тарасова “вишнева Україна” почала відлік лауреатів Шевченківської премії.

У березні 2000-го Указом Президента про присудження Національної премії України «На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка присудити Національну премію Нечерді Борису Андрійовичу, письменникові (посмертно), за збірку поезії «Остання книга» (Нечерда, Б.А. Остання книга [Текст]: поезії / Б.А. Нечерда. – Одесса.: АстроПринт, 1998. – 148 с.: іл.).

Присудити посмертно… Так і хочеться додати слова Ліни Костенко, сказані нею з іншого приводу і в інший час: «хоч посмертно, зате своєвремєнно…» – знову ж таки, згадуючи Ліну Василівну, повторити:

…на цій планеті
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!

Перед вами поетична збірка, випущена одеським видавництвом «АстроПринт». На жаль, її назва більше, ніж просто підсумкова: «Остання книга». На жаль, вона посмертна. На жаль, саме так назвав її сам автор, який для свого прощання зі світом обрав чи не найхимерніший спосіб мовлення – поезію. Той самий спосіб, у який він колись цей світ привітав.

«Для багатьох друзів я вже вмер. Щойно був, а допіру немає», – так починається «Остання книга». «Через декілька літ закінчиться мій недоліт до мети, до судьби і до N, що єдину й любив», – це вже з одного з останніх  віршів. Присмак недалекої смерті, спазматичне відчуття наближення до прірви (чи, може, навпаки – відчуття того, як прірва наближається-йде до тебе) створюють особливо пронизливу атмосферу цієї справді останньої книги. Вона про те, що у християнстві називають останніми словами.  

Поет залишив нам свої книжки. І його «Остання книга» – не остання. Вона – ПЕРША! То ж читаймо її, книгу-прощання і книгу болю, книгу-прощення і книгу-страждання. Бо через це страждання, той біль поезія Бориса Нечерди приводить нас до найголовнішого – до духовного очищення.

Ушановує пам’ять земляка Олександрійська земля. 30 травня 2010 року була встановлена меморіальна дошка на фасаді загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів №10. На святі були  присутні консультант-редактор загального відділу апарату одеської обласної держадміністрації Іван Задоя, Василь Бондар – член Кіровоградської обласної Спілки письменників України, Кіровоградський поет Олександр Косенко.

 

АВТОПОРТРЕТ У МІНЛИВОМУ ІНТЕР’ЄРІ | ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ 9 КЛАС

Щорічно до 11 липня – дня народження поета – присуджують премію ім. Б. Нечерди за пошук нової поетичної мови, самобутні художні відкриття та утвердження нових напрямків в українській поезії. Серед лауреатів цієї премії Іван Андрусяк, Станіслав Бондаренко, Юрій Буряк, Павло Вольвач, Валентина Давиденко, Сергій Жадан, Теодозія Зарівна, Анатолій Кичинський, Василь Слапчук, Павло Щириця.

 V. Закріплення вивченого матеріалу.

– Який слід залишив по собі Б. Нечерда?

– Як вдалося поету бути одним із неповторних?

– Чи таким він був, як написав у поезії, взятій за епіграф до уроку?

– Чи легко жити у світі людині, яка має неординарну філософію мислення?

Охарактеризувати свої почуття.

VI. Домашнє завдання.

  1. Познайомити батьків, близьких  з відомостями про видатного земляка.
  2. Поцікавитися матеріалами про Б. Нечерду та його творчість в Інтернет-ресурсах (додатково за бажанням). 
  3. Скласти відгук  на слова Б. Нечерди:

Благаю: прожиті літа
Не плутай із блиском дешевим.
А те, що зоветься душею,
пильнуй допуття, мов ліхтар.