ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ, ПРИСВЯЧЕНА М. Т. РИЛЬСЬКОМУ

ОІН - АВАТАРКА-2Пугач Т. В.,
учитель української мови та літератури
загальноосвітньої школи I-III ступенів № 13
Кіровоградської міської ради Кіровоградської області

 

ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ,
ПРИСВЯЧЕНА М. Т. РИЛЬСЬКОМУ

Мета: збагатити знання учнів про М. Т. Рильського; ознайомити з його поетичними творами, пов’язаними з музикою і живописом; розкрити вміння автора відчувати музику, її значення в житті М. Т. Рильського, фактори, що сприяли збагаченню музичних уявлень поета, особливості його світосприймання, розуміння поетом самобутності музики видатних композиторів, її значення для людства; розкрити впливову силу живопису на глядача; розвивати в учнів естетичні смаки, пробудити почуття краси і добра; прищеплювати любов до поетичного слова, музики і живопису.

Обладнання: збірки віршів М. Т. Рильського, записи музичних творів.

Візуальний ряд: портрети поетів: М. Рильського, А. Малишка; портрети композиторів: М. Лисенка, Л. Ревуцького, Ф. Шопена, Л. Бетховена, М. Леонтовича, Б. Сметани; портрет диригента В. Дранишникова; репродукція картини «Сікстинська мадонна» Рафаеля.

Музичний ряд:

  • Народна пісня «Забіліли сніги, та й забіліли білі»;
  • М. Лисенко. Меланхолійний вальс h-moll;
  • Л. Ревуцький. Пісня «Проса покошено» ;
  • Ф. Шопен. Ноктюрн;
  • Л.Бетховен. «Місячна соната»;
  • Ф. Шопен. Вальс;
  • М. Леонтович. Музичний твір «Пряля»;
  • Б. Сметана. Концертний етюд соль-дієз мінор.

Творчі групи:

  • Біографи
  • Декламатори
  • Літературознавці
  • Музикознавці
  • Мистецтвознавці​

Людська душа тисячозвука,

В гірськім одбита кришталі…

М. Рильський

Чудова творчість поета М. Рильського надзвичайно хвилює на диво щасливим поєднанням слова і музики.

Л. Ревуцький

 

Хід заходу

І. Організаційний момент.

ІІ. Оголошення теми й мети заходу. Мотивація навчальної діяльності.

Звернути увагу учнів на епіграфи до заходу. Дати їм можливість висловити власні думки на розуміння висловлювань.

Слово вчителя.

Сьогодні на заході, присвяченому річниці з дня народження М. Рильського, хотілося б, щоб ви відчули красу і багатство душі поета, рідкісну притягальну силу його характеру.

Поезія М. Рильського завжди захоплює пристрасною любов’ю поета до музики, нестримним прагненням пізнати її і виразити словами. У нього є чимало спеціальних творів і окремих висловлювань про видатних композиторів, творчість яких увійшла в скарбницю світового й вітчизняного мистецтва, майстрів оперного мистецтва.

Музичність поезії М. Рильського визначається не тільки звуковими враженнями, але й її пісенністю, близькою до шевченківської, умінням глибоко відчувати музику в творах інших поетів. Світосприймання М. Рильського синтетичне, бо він дає оцінку художнім явищам не тільки засобами літератури, а й інших видів мистецтва.

ІІІ. Сприймання й засвоєння навчального матеріалу.

  1. Повідомлення учнів творчих груп.

Біограф 1

У сім’ї Тадея Рильського ніхто не навчався музики, проте всі співали (три сини і мати-селянка, яка знала багато пісень). Брати були досить обізнані на тогочасних операх. Не випадково, як зазначає сам поет, він «успадкував від батька і братів замилування в народній пісні». Важливим фактором, що збагачував музичні уявлення майбутнього поета, сприяв глибокому розумінню народного музичного мистецтва, були й зовнішні умови.

М. Рильський змалку мав доступ до могутніх джерел усної народної творчості. «З любов’ю до народної творчості я, здається і вродився», – писав поет.

Біограф 2

Поетичний дар М. Рильського розвивався в оточенні талановитого народу, який славився високою музичною обдарованістю. Глибоко запали в душу майбутнього поета «вечірні співи дівчат, що солодкою луною пливуть у далечінь, парубочі розгонисті пісні…» Згадує М. Рильський про чорняву Горпину, про її двох старших сестер, батька й братів, які грали на сільських весіллях на скрипці, трубі й барабані. Їх музичний хист поет «уважав чимось зовсім одмінним, неповторним у світі чудом». З окремих, але музично обдарованих людей, дуже вплинули на М. Рильського Родіон Очкур – сільський швець, музикант-скрипаль і Денис Каленюк – співак, справжній поет, про яких Максим Тадейович писав: «Власне, ці два чоловіки – Родіон Очкур і Денис Каленюк навчили мене більше, ніж будь-хто, любити незвичайну талановитість прекрасного нашого народу».

Літературознавець 1

Поет особливо звеличує пісню, що живе віками в народі, відчуваючи в ній могутнє естетичне джерело: «О всемогутня пісне! Твоєму чарові лише глухий, як пень, не підкоряється». Про емоційно-художню силу пісні він говорить у вірші «Андрієві Малишку».

Мій побратиме! Інколи пейзажем

Ми про людину найточніше скажем,

І відгук пісні із лугів рясних

Нам часом глибше від глибоких книг.

 

Всю душу розкриває-до останку!

Ви пахощі романівського ранку

Мені прислали, як сердечний дар,

Як сонце, чудом вирване із хмар.

 

І ось у мене в хаті задрижали

Прозорих бджіл заквітчані цимбали,

І рідний встав понад полями пил,

І в сплесках риби, в передзвоні крил

 

Мої воскресли спомини і літа.

Зо мною друг – і знов душа розкрита

На чисте все, на світле, на живе,

І надо мною голубінь пливе.

 

Де дівчина під вербами рясними

Вам «Рушничок» завісила незримий.

Біограф 3

Любов до народної пісні у М. Рильського була надзвичайно велика, він її свято проніс до останніх днів життя. Максим Тадейович любив співати пісні, акомпануючи собі на роялі. Серед улюблених пісень його були «Безмежне поле» (муз. М. Лисенка), «Ой у полі криниченька, у неї вода протікає».

Музикознавець М. Гордійчук, який був свідком багаторічної творчої діяльності М. Рильського, так пише про розуміння поетом українського музичного фольклору, особливо народної мелодії: «Дуже любив Максим Тадейович українські народні пісні. Знав їх безліч. І хоч сам співав рідко – проте слухати, як співають інші, любив до самозабуття. Добре володіючи грою на фортепіано Рильський часто фантазував на основі народних мелодій, імпровізував цілі музичні картини, то бурхливі і пристрасні, то ніжні й проникливі. В цих імпровізаціях він виявляв справжній мистецький смак і глибоке розуміння стилю народної мелодії».

Незабутній день, коли в присутності письменників А. Малишка, П. Воронька, композитора П. Майбороди – на прохання хворого Максима Тадейовича Іван Козловський заспівав пісню «Ой у полі криниченька, з неї вода протікає».

Слухаючи чарівний спів, Максим Тадейович сказав: «Підведіть і мене до рояля». На його обличчі були написані нестерпі муки, та все ж він заграв і заспівав свою найулюбленішу: «Забіліли сніги, та й забіліли білі…» Це була його остання пісня.

Учасники фольклорного гуртка виконують українську народну пісню: «Забіліли сніги, та й забіліли білі…»

Біограф 4

Особливо розвинулися у майбутнього поета інтерес та любов до музики, коли він був гімназистом і деякий час жив у сім’ї М. Лисенка. Батько М. Рильського дружив з Миколою Лисенком. Ця велика й міцна дружба почалася, коли вони вчилися в Київському університеті. Обидва любили свій народ, знали його побут, звичаї й пісні. Звичайно, така дружба позначилася згодом і на творчості майбутнього поета. Навчаючись у гімназії, молодий Рильський цікавився музикою. Він згадує, як гімназистом, знявши з кашкета герб, нелегально відвідував щотижневі клубні вечірки-концерти, у яких брав участь М. Лисенко. Концерти мали «безперечне виховне для нашого суспільства значення». На концертах виконувалися твори таких класиків, як Гайдн, Моцарт чи Бетховен, інших композиторів. У сім’ї Лисенків юнак опинився в справжньому музичному оточенні. Він знайомиться із зразками класичної музики, відвідує з родиною композитора оперний театр, слухає симфонічну та камерну музику. М. Рильський так пише про враження від концертів: «Сам Лисенко, бездоганний рицар української пісні, прекрасний композитор і піаніст, зостався в моїй пам’яті, як найчарівливіша людина».

Декламатор 1

М. Лисенкові Рильський присвятив вірш:

Неначе сон, довіку серцю милий,

Мов перший цвіт на провесні моїй,

У пам'яті він сяє, чародій,

Чиї пісні нас до життя будили.

Він од народу набирався сили

В натхненній праці, в боротьбі палкій,

Коли творив щоденний подвиг свій

В ім'я тих, що сіяли й косили.

В своїм «Тарасі Бульбі» громовім

Він проспівав орлину славу тим,

Хто серце має мужнє й непоборне.

Сам чистий серцем, як нагірний сніг,

Він у музиці до «Кобзаря» воздвиг

Народу монумент нерукотворний.

Під час виконання віршу, на фортепіано звучить музичний твір Миколи Лисенка «Меланхолійний вальс h-moll», який виконує учень 10 класу

Літературознавець 2

На все життя в поета зберігся образ учителя гімназії Д. М. Ревуцького, брата видатного українського композитора Левка Ревуцького. «Учитель збирав нас коло рояля і співав українські й російські народні пісні, билини і думи. Це бувало щоразу справжнім святом».

Левкові Ревуцькому (композитору) Рильський присвятив вірш:

В колиску дар пісень тобі поклала доля,

У серце  налила добра і чистоти,

 І дорогі скарби несеш обачно ти,

Як чашу, як свічу у радісне роздолля.

Широкі обрії, не видно краю поля,

Де нам доводиться, працюючи, іти.

Та ореш, сієш, жнеш для ясної мети,

Тебе окрилює народу мудра воля.

Ти учень Лисенка, ти України син,

Але зрідні тобі і мужній Бородін,

І глиб Чайковського, і світлий сум Шопена.

А скільки юнаків ти вирядив у путь!

Як радує тебе, що навкруги ростуть

Твої соратники, як памолодь зелена.

На переконання М. Рильського, стиль музики Левка Ревуцького завжди вирізняли стриманість, схильність до роздумів, благородна простота вислову. У такий спосіб зберігалася глибока повага до класичної музики, цікавість до її досягнень.

Глибокого філософського змісту, роздумів про сенс людського життя сповнений романс Л. Ревуцького «Проса покошено» на слова М. Рильського.

Звучить пісня Л. Ревуцького «Проса покошено» у записі.

Музикознавець 1

З М. Рильського міг би вийти добрий музикант, але прагнення до поезії переважило. Поезія М. Рильського найрідніша сестра музиці. Його вірші набули такої яскравої музикальності завдяки тому, що в душі Максим Тадейович – поет-музикант.

Музичність поезії Рильського вирізняється вмінням автора проникати у звуковий світ навколишнього життя і свої враження виражати словесними засобами. Поезія М. Рильського сильна емоційним підтекстом, ліричною пристрастю, а це вже є царина музики. Прикладом може слугувати вірш «Ноктюрн».

Декламатор 2

Зорі сяють,

Навівають

Мрії й ніжні муки,

Десь співають,

Десь ридають

Струн хвилясті звуки.

Світ прозорий,

Сяйва море

Місяць ллє розкішно,

В пісні горе

Радість боре

І рида невтішно.

Ноктюрн – це жанр ліричної музики.

У поезії трапляються твори під таким заголовком, у яких зображають картини ночі, різноманітні переживання людини, що зливаються з нічною красою або контрастують їй. Вірш М. Рильського, очевидно, навіяний шопенівськими ноктюрнами. Море зоряного сяйва, що ніжно переливається діамантовими блискітками, спів, ридання струн, мрії, сповненні світлої елегійності, – всю цю глибінь краси не можна відтворити звичайним словом. Ніжне звучання серед ночі, тонка поетизація почуттів поета, візерунковий словесний настрій – це музика.

Звучить ноктюрн Шопена.

Мистецтвознавець 1

Серйозну увагу приділяє М. Рильський питанням естетики. Передусім він говорить, що по-справжньому велике мистецтво розвиватиметься тільки тоді, коли митці критично використовуватимуть творчу спадщину попередніх поколінь. Цей принцип він пояснює просто і змістовно, як музикант-теоретик: «Сприймання минулого – доконечна умова розвитку мистецтва й літератури в сучасному і дальшого зростання їх у майбутньому, але це сприйняття повинне бути творчим і водночас критичним».

Поет завжди обстоював справжню красу мистецтва, тобто таку, яка відповідає красі життя. Поряд із іншими видами мистецтва він говорить і про хвилюючу красу музики: «…обов’язковою ознакою роману, поеми, музичного твору, картини, статуї є те, що вони, висловлюючи й виявляючи передові ідеї свого часу, стоячи на службі народу, повинні бути красиві». У вірші «Троянди й виноград» М. Рильський підкреслює, що музика допомагає людині будувати прекрасне життя:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красиве і корисне.

Мистецтвознавець 2

Поет уважно стежив за розвитком сучасного йому мистецтва і вчасно відгукувався на актуальні події, даючи їм належну оцінку. Він засуджує людей, які, захопившись розвитком техніки, намагаються звести мистецтво нанівець.  У вірші «Діалог» М. Рильський пише про них в іронічному тоні:

Перший голос

У часи космічної ракети,

Кібернетики та інших див

За облавок викиньте, поети,

Допотопних ваших солов’їв!

Геть жбурніть симфонії та мрії,

Як ганчірку кидають за тин!

Хто мотор полагодити вміє,

Вартий більше, ніж знавець картин!

Другий голос

Ця сперечка виникла не вчора,

Може, у печерній ще добі,

Але буть додатком до мотора

Для людини мало, далебі!

Як же так убого ви живете,

Чом так занепали ви, скажіть,

Щоб у дні космічної ракети

Солов'я не в силі зрозуміть?

Основним у мистецтві М. Рильський уважав людські характери, почуття людини, народу, пов’язані з вітчизною. Ці почуття узагальнені, бо в них особисті переживання зливаються з суспільними.

Літературознавець 3

Коли читаєш поетичні твори М. Рильського про Л. Бетховена, Ф. Шопена, М. Лисенка і М. Леонтовича, знайомишся з висловлюваннями поета про М. Глінку, П. Чайковського, О. Бородіна. Вражає насамперед те, що він глибоко розуміється на самобутності їх музики, її значенні для людства. У чудовій поезії «Бетховен» М. Рильський оспівує останні хвилини героїчного життя великого композитора

Декламатор 3

Коли глухого генія музики

Уже людські не досягали крики,

Коли він чув лиш бунт німих стихій

І з них, у пінній пристрасті своїй,

Складав гармонії, щоб сам не чути, –

Настигла смерть. Відомий і забутий,

Прославлений, осміяний, владар

І раб – він умирав. Сувої хмар

Заслали небо. Потемніла далеч.

Ішла гроза. Думки, як чорна галич,

Назустріч ночі креслили круги.

Враз-повен невтоленної жаги –

Він стрепенувсь, орел, ще не добитий.

Він чув. Він чув! – Ах, землю розтрощити,

Створити землю, дати радість їм,

Синам землі! – Він чув, як темний грім

Перекотився під німим склепінням.

Охоплений нових надій тремтінням.

Почуття гніву композитора поет глибоко й переконливо передав в останніх рядках вірша:

А смерть уже на чоло клала знак, –

Він небу, гордий, показав кулак.

Бетховене! Той жест руки худої

Страшніший від симфонії страшної!

Під час виконання вірша звучить «Місячна соната» Л. Бетховена,

яку виконує учень 10 класу

Літературознавець 4

М. Рильського полонить також музика Шопена. Багаторазові звертання до образу митця – «Шопен», «Желязова воля», «Серце Шопена» – були для нього не тільки поетичною насолодою, а й конкретизацією ряду суспільних, естетичних питань, образних аналогій. М. Рильський був завжди у полоні музики Шопена, особливо у ті часи, коли вона оживала під руками поета-музиканта. Більшість вальсів Шопена не просто танцювальна музика, а й складні музичні твори, у які композитор уклав високі мрії й почуття, глибінь яких оцінюється майже масштабами ліричної поеми. Твір М. Рильського «Шопен»- це лірична схвильована розповідь поета про великого композитора, про його творчу і художню наснагу:

Декламатор 4

Шопена вальс… Ну хто не грав його

І хто не слухав? На чиїх устах

Не виникала усмішка примхлива,

В чиїх очах не заблищала іскра

Напівкохання чи напівжурб

Від звуків тих кокетно-своєвільних

Сумних, як вечір золотого дня,

Жагучих, як нескінчений цілунок

Шопена вальс, пробреньканий невміло

На піаніно, що, мовляв поет

У неладі «достигло ідеала»,

О! даль яку він срібну відслонив

Мені в цей час вечірньої утоми,

Коли шукає злагідніле серце

Ласкавих ліній і негострих фарб,

А десь ховає і жагу, і пристрасть,

І мрію, й силу, як земля ховає

Непереборні парості трави…

В сніги, у сиву сніжну невідомість,

Мережані, оздобні линуть сани,

І в них, як сонце, блиснув із-під вій

Лукавий чи журливий – хто вгадає? –

Гарячий чи холодний – хто, збагне? –

Останній, може, може, перший усміх.

I простяглась пустиня навкруги.

Сідлать коня! Гей, у погоню швидше

І це щастя! Щастя! – Я приліг до гриви,

Я втис у теплі боки остроги –

І знову бачу те лице, що ледве

Із хутра виглядає… Що мені

Невже то сльози на її очах?

То сльози радості – хто теє скаже?

То сльози смутку – хто те розгада?

А вечір палить вікна незнайомі,

А синя хмара жаром пройнялася,

А синій ліс просвічує огнем

А вітер віти клонить і співа

Мені в ушах… Це щастя! Це любов!

Це безнадія! Пане Фредеріку,

Я знаю, що ні вітру, ні саней,

Ані коня немає в вашім вальсі,

Що все це – тільки вигадка моя

Проте… Нехай вам Польща, чи Жорж Занд

Коханки дві, однаково жорстокі! –

Навіяли той ніжний вихор звуків, –

Ну й що ж по тому? А сьогодні я

Люблю свій сон і вас люблю за нього,

Примхливий худорлявий музиканте…

За своєю композицією вірш «Шопен» незвичайний. Його перша і остання строфи являють собою своєрідне «обрамлення», яке допомагає розкрити образ Шопена, оспівати впливову силу музики.

Під час виконання вірша звучить вальс Ф. Шопена на фортепіано (виконує учень).

Літературознавець 1

Глибоко запав у душу М. Рильського своїми піснями композитор М. Леонтович. Поет присвятив йому чудовий вірш «Пісня про пісню». Сюжет цього твору оригінальний. Летіли лебедоньки й поронили біле пір’я на подвір’я. Молодий хлопець позбирав те пір’я, поробив з нього білі крила та й злетів попід хмари, навіть вище хмар. Закінчується пісня словами, сповненими віри в безсмертя творчості М. Леонтовича.

Ой летіли лебедоньки через темний бір,

Поронили біле пір'я та й у батьків двір.

Що виходив молод хлопець рано на зорі,

Позбирав він біле пір’я в батьковім дворі.

Позбирав він білі крила, до плечей в’язав,

Ой злетів він попід хмари, злину вище хмар,

Дивувались тому диву люди мал і стар.

Ой ви, білі лебедоньки, голосні пісні.

Ви літайте, ви шугайте в рідній стороні!

Згинув славний Леонтович у досвітній час,

Білі крила, як вітрила, залишив для нас.

Слава славна не поляже, не помре в віках

Славен славний Леонтович хай живе в піснях!

У записі звучить музичний твір М. Леонтовича «Пряля».

Літературознавець 2.

М. Рильський також присвячує вірш і чеському композиторові  Берджіху Сметані, в якого, як і в Бетховена, життя склалося трагічно – він втратив слух. Б. Сметана віддав свій талант рідному народові, майбутнім поколінням. Родився, як Моцарт – з музикою в серці.

Декламатор 5

Берджіх Сметана

Родивсь, як Моцарт, – з музикою в серці

І в пальцях, ще з дитинства послухняних.

Іще хлопятком бувши, чарував

Пражан вибагливих своєю грою

А виріс – і почав їх надаряти,

Одважний учень сміливих майстрів,

Натхнення невсипущого дарами,

Перлинами, що виростило море

Труда й шукань, бурхливих, як душа.

Мов парості трави неподоланні,

Що пробивають невблаганний брук,

Рвучись на голос сонця з-під землі,

Мелодії крізь дику тьму неволі

До волі рвались – і країні рідній

Весни нової велич провіщали,

Високу правду – Гусовій землі…

Він знав, що вже довіку не почує

Ні слова, ані пісні, ні жіночих,

Ані пташиних голосів. Він знав,

Що межи ним і світом піднялась

Стіна залізна. Та в душі жила

Весна непереборна й неув’ядна,

І в інших, не для себе, клав

Її на сніг безмовного паперу.

Як мак, дрібними нотними значками,

Щоб ожили у флейтах і смичках…

 

Родивсь, як Моцарт, мучивсь, як Бетховен, –

І вмер,щоб жити у людських серцях,

Як чесний геній чеського народу.

Звучить концертний етюд соль-дієз мінор Б. Сметани

Літературознавець 3

У вірші «Смерть Чародія» змальована смерть відомого диригента В. Дранишникова, який помер за пультом під час вистави. Своїм мистецтвом диригування він зачаровував слухачів:

Як Гамалія той на байдаку

Повелівав одразу двом стихіям –

Козацтву  й морю, так він чародієм

Музику й спів єднав у ткань тонку.

Суворий лад був у його полку,

І щоб розквітнути казкам і мріям –

Вливав він міць, що в ній ми молодієм,

Кларнетові, сопрано і смичку.

Ріка мелодій грала, клекотіла,

І він палав, як невичерпна сила, –

Та враз почувся смерті строгий стук.

Але побачив лиш один із зали,

Як очі чародія примеркали,

Як паличку він випустив із рук.

Поет уподібнює оркестр і виконавців військовому полку, в якому все підпорядковано чіткому ритму, суворому ладу. Сам диригент володіє надзвичайною силою підкоряти музичну стихію, як Гамалія на Байдаку.

Музикознавець 2

Творчість М. Рильського приваблювала і приваблює композиторів. Уже нараховано понад 300 музичних творів, написаних на слова поета. Першим із композиторів звернувся до поезії М. Рильського Я. Степовий, який написав три романси: «Не грай, не грай!» «Ноктюрн» та «Без хвилювань, без мук з тобою я балакав».

Згодом поезію М. Рильського озвучували Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, А. Штогаренко, Ю. Мейтус, К. Данкевич, Ю. Іщенко, А. Коломієць та інші. Здобули визнання переклади лібрето таких опер, як «Травіата» Дж. Верді, «Кармен» Ж. Бізе, «Іван Сусанін» та «Руслан і Людмила» М. Глінки, «Іоланта», «Євгеній Онєгін», «Мазепа» і «Пікова дама» П. Чайковського, «Корневільські дзвони» Р. Планкета, «Снігуронька» і «Царевна наречена» М. Римського-Корсакова, «Перша весна» Г. Жуковського. М. Рильський здійснив також переклади оперет «Маріца» І. Кальмана, «Циганський барон», «Принцеса цирку» Ф. Легара, «Летюча миша» І. Штрауса.

Мистецтвознавець 3.

Цікаві за змістом і образністю твори М. Рильського, у яких він звертається до тем образотворчого мистецтва. Пов’язуючи літературу з живописом, він наслідує традиції класиків, яким притаманно було з’ясовувати важливі естетичні питання шляхом синтезу. У М. Рильського є твори, які стали надбанням і образотворчого мистецтва, зокрема таким твором є «Сикстинська мадонна».

Декламатор 6

О, хто сказав, що не людина ти?

Таж ти живеш в Шевченковій Марії,

Перед тобою світ земний темніє,

Щоб хмаркою до ніг тобі лягти.

 

Ти дивишся в майбутнє, у світи

І їм несеш дитя своє. Крізь вії

Такий великий смуток пломеніє,

Що слів розради й мудрим не знайти.

 

Твоє малятко, круглооке й гоже,

Колись, теслярський проявивши хист,

Хрест витеше собі людський, не божий.

Тому такий в твоїй печалі зміст,

 

Який лиш людство зрозуміти може,

А не свята Варвара й папа Сікст.

У цьому вірші М. Рильський говорить про впливову силу живопису на глядача, картина «Сікстинська мадонна» настільки захоплює людською красою, що можна побачити у Мадонні земну і прекрасну матір – страдницю, рідну сестру Шевченкових героїнь Марії, Катерини, Наймички.

Мистецтвознавець 4

Краса Рафаєлівської Афродіти Мілоської є для нас силою, що надихає на звершення, про що поет пише:

Ти – матері Сікстинської сестра;

Земною, не надхмарною красою

Ти світиш нам. Падуть перед тобою

Віки й народи. Далечінь стара.

У пам’яті нащадків не вмира,

Новою розцвітаючи весною.

Ти провідниця в праці й серед бою,

Натхненниця і пензля і пера.

Ти бачила, як на простенькій лаві,

Забувши рани скорбні і криваві,

Перед тобою Гейне сльози лив.

Тобі одній утішити вдалося

Успенського, що перший зрозумів

«Мужицькі завитки» твого волосся.

Літературознавець 4

Одухотвореність, освітленість думками й почуттями – це провідні риси ліричного героя М. Рильського. Деякі поезії Максима Тадейовича побудовано виключно на живописних образах. Нас чарує вірш-мініатюра «Поле чорніє. Проходять хмари». Постає малюнок з усіма тонами пробудженої весни, яку відчув великий художник.

Поле чорніє. Проходять хмари,

Гаптують небо химерною грою.

Пролісків перших блакитні отари.

Земле! як тепло нам із тобою!

 

Глибшає далеч. Річка синіє,

Річка синіє, зітхає, сміється…

Де вас подіти, зелені надії?

Вас так багато – серце порветься!

У творі майже відсутні звукові враження, за винятком «зітхає», «сміється», все зосереджено на грі кольорів. У вірші багато сонця, хоча поет жодним словом не обмовився про нього, але воно потонуло у тонах, які переливаються в навколишньому житті. Це під його гарячим промінням чорніє поле, скидаючи з себе сніжну пелену, появляються блакитні отари пролісків, увібрала в себе річка сині фарби. І поет, захоплений красою природи, буйністю голубих і зелених кольорів говорить про пробудження в душі, переповнений вщерть «зеленими надіями», бажанням діяти, відчувши тепло землі, подих життя.

ІV. Підсумок заходу.

  1. Бесіда.
  • Який вплив музики на людину та її почуття?
  • Які емоції, почуття викликали у вас музичні твори почуті на заході?
  • Які вірші Максима Тадейовича вам сподобалися найбільше? Чим саме?
  1. Слово вчителя.

Сьогодні ми мали змогу переконатися в тому, що М. Рильський – музикант у душі, спостерігали, як його одухотворена поезія нестримним потоком вривається в музичну стихію. Натхненні рядки поета М. Рильського – джерело любові до музики, завдяки якій вони сильніше і глибше облагороджують людину щастям.

Література

  1. Боровик М. К. та ін. Рильський і музика / М. К. Бровик, Т. П. Булат, Т. В. Шеффер; ред. М. Гордійчук; Інститут Мистецтвознавства фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – Київ : Наукова думка, 1969. – 280 с.
  2. Ільєнко І. О. Жага. Труди і дні Максима Рильського: документальний життєпис / І. О. Ільєнко. – Київ : Дніпро, 1995. – 413 с.
  3. Машенко М. М. Про музику і живопис на уроці української літератури / М. М. Машенко. –Київ : Наукова думка, 1966. – 73 с.
  4. Рильський М. Т. Іскри вогню великого / М. Т. Рильський. – Київ : Рад. письменник, 1965. – 206 с.
  5. Рильський М. Т. Лірика / М. Т. Рильський; [редкол. Д. С. Бураго та ін.; упоряд. С. Захаркін]. – К. : Вид. дім Д. Бураго, 2007. – 271 с.