«ЙОГО ДУША СПІВАЄ НАМ УСІМ» (ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР ДЛЯ УЧНІВ 9-11 КЛАСІВ)

Гайдай Людмила Миколаївна  
  Гайдай Людмила Миколаївна,
 
 завідувач бібліотеки 
  Новоукраїнської загальноосвітньої
  школи І-ІІІ ступенів № 6
  Новоукраїнської міської ради
  Кіровоградської області

«ЙОГО ДУША СПІВАЄ НАМ УСІМ»
(ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР ДЛЯ УЧНІВ 9-11 КЛАСІВ)

Мета: ознайомити учнів із творчістю сучасного київського поета носописця, члена Національної спілки письменників України, лауреата літературно-мистецької премії імені Д. Луценка «Осіннє золото», кавалера ордена Преподобного Іллі Муромця, дипломата багатьох міжнародних і всеукраїнських конкурсів і фестивалів Юрія Тітова, навчити цінувати кожну мить життя, наповнюючи його високим змістом, торувати свою дорогу до Істини, Добра, Справедливості; сприяти вихованню любові до рідної землі, людей, які живуть поруч.
Обладнання: книжкова виставка «Моя душа не може не співати…»; комп’ютерна презентація «Не дивіться на вади мої – краще гляньте у душу мою».

У ході розповіді бібліотекар демонструє презентацію

Зміст заходу

Бібліотекар.  
Не дивіться на вади мої –
Краще гляньте у душу мою.
Та послухайте дзвін-ручаї –
Я нічого від вас не втаю.
Там далеко за сотні країн,
Не створити розкутість таку.
Я благаю Макарівський дзвін,
Щоб дзвенів у моєму рядку.

  Це уривок вірша із збірки «Під вічним горінням свічі» – третьої у житті молодого й талановитого поета Юрія Тітова. На сьогоднішній день їх вже є вісім для дорослого читача і дві для дітей. Читаючи його поезії, навряд чи кому спаде на думку, що вони належать людині, яка з самого дитинства намертво прикута до інвалідного візка. Сидіти Юрій може тільки в одному положенні. Тіло юнака вражене паралічем і він майже не координує навіть тих найменших рухів, на які все ж таки здатне його тіло. Не може Юрій і самостійно їсти та доглядати за собою – усе це лежить на плечах його люблячої матері. Єдине, що виявилося не враженим хворобою, це серце і душа Юрка, які він називає своїми інструментами, адже саме завдячуючи його дивовижній душі побачили світ ось уже десять збірок його поезій.

2018-04-11_144838

  Важка доля в Юрія Тітова. Свої твори юнак змушений друкувати у досить незвичний спосіб – носом. Так-так, саме носом він натискає клавіші клавіатури і через якийсь час на екрані з’являються довгоочікувані, по-справжньому вистраждані рядки.
збірки поезій

Перегляд відеоролика «Поет-носопиець»

Ведучий 1. Коли Юрко народжувався на світ, а було це 12 вересня 1980 року, сталася трагедія: під час пологів хлопчик отримав травму, яка подіяла малюкові на хребет і тазостегнові суглоби. У медицині це називається дитячим церебральним паралічем. А у житті означало, що Юрко не буде говорити й ходити, рухати руками й ногами. Його чекало життя у візку, а зі світом він мав бути з’єднаний лише очима і серцем. Руки, ноги, все його тіло були покручені, мов коріння дерева, і не слухали його. Та якоїсь миті доля схаменулася, наділивши Юрія чистою душею, великим талантом і проникливим розумом.

Ведучий 2. Лікарі, які поставили Юрі діагноз, в один голос докоряли батькам за будь-які спроби розвивати інтелект хлопчика, мовляв не має сенсу. Та батьки так не вважали. Вони всіляко намагалися розвивати розумові здібності Юрка і, розгледівши явний талант у своєї дитини, вирішили, що він обов’язково повинен закінчити загальноосвітню школу. Щоб довести правильність свого рішення, матері хлопчика Лідії Петрівні довелося везти сина у Москву, де у той час у спеціалізованому науково-дослідному інституті проводили тестування хворих на ДЦП дітей і визначали рівень їхнього інтелектуального розвитку. Проведене обстеження виявило у дитини неабиякі здібності, ясне й чітке мислення. І їм видали документ, у якому було написано: «Дитячий церебральний параліч на високому рівні інтелектуального розвитку». Це дозволило Юркові вступити до першого класу загальноосвітньої школи. Коли сина приймали до школи-інтернату, треба було відповісти на низку запитань. Хлопчик відповів, комісія зробила висновок про його високий інтелектуальний розвиток і призначила навчатися зі старшими дітьми. Вчителі почали відвідувати Юрка вдома. Багато сил для його розвитку доклала мама. Уже у два роки хлопчик знав усю абетку. І хоча Бог не дарував йому фізичного здоров’я і голосу, та інтелектуально Юр значно випереджав однолітків. «Ніколи не лягав спати без книги, – говорить його мама, – хоч під подушкою, але мала бути». Мати завжди була з ним, і саме тому Міжнародним Благодійним Фондом Святої Марії її нагороджено титулом «Українська Мадонна».

Ведучий 1. Кілька разів Лідія Петрівна домовлялася про безкоштовне лікування Юрка за кордоном. Та у ті часи радянська країна вважала за необхідне в усіх відношеннях виглядати ідеальною. Не маючи змоги вдома вилікувати  дитину, вітчизняні чиновники «всіма правдами і неправдами»  так і не дали згоди випустити матір із хворою на ДЦП дитиною за межі країни. У результаті – ліва рука хлопчика, яка раніше хоч трішки працювала, зовсім перестала його слухати. І тоді, оскільки сказане ним можуть зрозуміти тільки рідні й близькі йому люди, батько зібрав для сина зі старих деталей пристрій, що віддалено нагадував нинішній комп’ютер, який став своєрідним посередником між Юрою і навколишнім світом.

Ведучий 2. Віршувати Юрко почав у п’ять років. Перший вірш був написаний російською мовою, а тема зовсім не відповідала його віку. Поезія була про кохання. Спочатку невміло римовані рядочки записувала його мати, а через півтора року хлопчик навчився читати й писати самостійно, оскільки тоді у нього ще працювала ліва рука. «Дорослі серйозні вірші, – говорить мати поета, – син створив у 11-12 років. Так, у 14 років Юрко написав:

«Мені далеко ще до сивини,
А ось до щастя я іду снігами…»

2018-04-11_144720

Перші поезії були написані російською мовою. А з 1991 року, коли Україна стала незалежною, одного дня і назавжди став писати такою добірною українською, що всі «маститі» поети дивувалися.

Ведучий 1. Перша книга Юрка побачила світ, коли він був ще у дев’ятому класі. І тоді він познайомився із відомою поетесою Ганною Чубач, яка, прочитавши його поезії, була вкрай здивована, адже перед нею в інвалідному візку сидів уже сформований талановитий поет, що прекрасно володіє словом, чітко і ясно викладає свої думки. До речі, Ганну Чубач Юрій вважає своїм найкращим другом, адже саме вона вказала йому на його істинне покликання, саме вона допомогла Юрі дібрати кращі вірші, показала їх директорові видавничого центру «Просвіта» Вірі Сироті, яка, взявши на себе всі грошові витрати, випустила першу збірку поезій Юрія Тітова «Вічний шлях».

Ведучий 2. У 17 років вийшла у світ друга збірка Юрія Тітова  «Обличчям до небес». Він посів перше місце у номінації «Нові імена України». До речі, загальноосвітню школу юнак закінчив із відзнакою. Так само з відзнакою закінчив він і Педагогічний коледж при Національному університеті імені Т. Г. Шевченка, а пізніше закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за фахом «журналістика».
На сьогоднішній день видано  вісім збірок для дорослих читачів  та дві збірочки для дітей. Кількість написаних віршів уже понад тисячу.

Ведучий 1. Юрій Тітов промовляє до світу серцем, а голосом є його поезія. Коли читаєш його вірші, все навкруги стає світлішим, добрішим, наповнюється сенсом.

«Моя душа не може не співати»

Говорять всі: «Не треба поспішати –
Тихіше їдеш – далі будеш ти…»
А я спішу усім подарувати
Своїх Пісень джерела доброти.
А я спішу до спраглих вуст пролити
Мелодій трунок, мов хмільний Токай,
Пісенним серцем щиро полюбити
Свій вічно-мудрий, прадідівській край.
В моїх Піснях живе Дмитро
 Луценко,
Він Золотом Осіннім спів вкрива.
О, як близенько.
Боже! Як близенько
Душа його окрилена співа.
Зоріє Київ мелодійним вальсом
І Україна крила розправля.
Як добре жити у пісеннім часі,
Коли до тебе Пісня промовля.
О, Світе мій! Я музикою стану,
Лише почуй, лише збагни мене.
Немов небесний, неозорий ранок
Стрічай мій день, як диво осяйне.
Нехай зацвітки прикрашають шати,
А Пісня мовить лагідно: «Лети!»
Моя душа не може не співати
Джерелами своєї доброти!

Ведучий 2. Сьогодні, коли його ровесники захоплюються більше телеекраном, аніж книгою, коли світ скаженіє у жорстокості, набрана кінчиком носа на комп’ютері ніжна лірика Юрія Тітова, який не ступив із візка ні разу на землю, вражає висотою людського Духу, силою творчого «Я»:
Мій автограф не знайдуть в архівах,
Дарчий напис не приймуть книжки –
Лиш крижалі золотих верхівок
Впишуть все в життєві сторінки.

Ведучий 1. Його слово причетне до всіх подій нашого життя. Вражає обізнаність юнака з українською літературою, з літературою і культурою інших народів. Патріотичні настрої і вболівання за рідну Україну – не декларативні, а художньо осмислені. Юрій говорить: «Душа кожного письменника, що вірно служить своєму народові та Батьківщині, аж ніяк не зможе мовчати на ті події, які перевертають саму його свідомість. Якби я не писав ці поезії – вважав би себе моральним злочинцем… Працювати, молитися, захищати Україну – це те, що вимагає тепер від нас наша ненька – Україна…»

Безсмертні символи Майдану
Пам’яті Сергія Нігояна,
Михайла
 Жизневського, Романа Сеника,
Юрія Вербицького

Вони до нас у сни приходять –
Безсмертні символи Майдану.
Вони зі спогадів не сходять –
Найперші жертви, вічні рани.
За ними йде Небесна Сотня –
Така ясна і зовсім юна.
У незворотності безодню
Наш біль кричить гірким відлунням.
І морем пам’яті людської
Пливуть вони, мов на галерах,
І десь за хвилею стрімкою
Приймає їх небесний берег.
Майдан в мені.
Майдан в мільйонах.
Майдан горить в свічах і квітах.
Вдаряй же, правдонько, у дзвони,
Щоб нам без війн на світі жити.
Нестерпно, боляче від того,
Що вже на землю цю не стануть
Сини Вітчизни, діти Бога –
Безсмертні символи Майдану.

18 січня 2015 р.

Пам’яті Небесної Сотні

Небесна сотня підійшла –
Прийми її, Всевишній Отче.
Сльоза мільйонна вже стекла –
Вкраїна виплакала очі.

Свічки і квіти. Німота
Майдан вселюдний обіймає.
Нехай повторюють вуста:
Повік герої не вмирають.

Той, хто забуде це колись –
Утратить честь, погубить совість.
Вселенство, мовчки поклонись
Цій сотні в шані та любові.

Невдовзі весни зацвітуть,
І юним цвітом білопінним
Вони до кожного прийдуть –
Безстрашні діти України.

Вони прийдуть. Ти їх чекай,
О рідна земле непохитна.
Не забувай! Не забувай
Імення жодне днем розквітлим.

Хай не накриє нас імла,
Але спинімося на хвилю:
Небесна сотня підійшла,
І дав їй Бог безсмертні крила.

23 лютого 2014 р.

Повертайся живим!

Повертайся, солдате, живим!
З найгостріших боїв повертайся.
Непогасним вогнем пломінким
У родинному колі лишайся.
Повертайся у рідний свій дім
Не плачем – розпроміненим сонцем.
Хай відлунює кроком твердим
Це повернення в отчій сторонці.
Доторкнися до маків і мальв,
А не стань ними в сумі й мовчанні.
Хай дороги не пройдена даль
Не поникне надривом прощання.
Невідомо, що далі нас жде…
Шепочу крізь оголені нерви:
Не спинися, життя молоде,
Перемоги посіявши зерна.
Повертайся, бійцю, не у снах,
Не у спогадах, не у світлинах –
Перейшовши пронизливий жах,
Наяву ти приходь до родини.
Не забудьмо усіх, хто поліг,
І словами, такими палкими
Промовляймо:
На отчий поріг
Повертайтесь, герої, живими!

4 жовтня 2014 р.

Ведучий 2.
Через страждання, болі нестихаючі
Земля мій образ світлий понесе.
І мов Предтеча, вічно воскресаючий,
Любов мою над світом вознесе.

Послухайте вірш Юрія Тітова «Намалюй мене, світе», такого вірша просто так не напишеш.

Намалюй мене, світе

Намалюй мене,світе, в собі
І зостав цей портрет на каштанах,
Та додай неповторність добі
За мої недолічені рани.
Без хвороб – у пресвітлих очах
Ти окресли мене монологом,
Щоб купалося серце в думках,
І душа не зайшлась епілогом.
Намалюй у квітчастих садах,
У досвітнім паланні розмаю,
Дай зглянутися плином в віках
На трагічність праотчого краю.
Намалюй калиновим стеблом,
Журавлем, що в безмежному клині, –
Під моїм обігрітим крилом
Зацвітає моя Україна.
І тугими стають колоски –
Не журбою овіяне поле…
Намалюй мене, світе, таким,
Як ніхто, і ніде, і ніколи.
Усміхнуся річкам голубим,
Що купають в перлинах природу, –
На шляху неповторно – Святім
Я лишаю окрилену вроду.

Ведучий 1. Господи! А яка ж у нього душа і серце?! Він любить усе чисте і красиве, велике і правдиве! Він оспівує своєю непорочною душею все, що бачить і чує: від метелика до Софіївської дзвіниці, від краплини дощу до океану! Він любить Бога, Україну, народ, свою історію, свою солов’їну мову так, як ніхто!..

Зачароване диво

Не любити тебе неможливо,
Не страждати за тебе не можна.
Коні скачуть твої білогриві,
Вільно диха травиночка кожна.
Возвеличують гори Карпатські,
На трембітах заграли гуцули.
А в степах, на могилах козацьких
Причаїлось звитяжне минуле.
У річках, у глибинних озерах
Відбивається врода дівоча.
Синіх вод доторкаються пера –
Білі гуси грайливо ґелґочуть.
Та якщо навіженість ворожа
Скривдить Святість Пречисту у дусі –
Взявши силу і праведність Божу,
Я за волю твою заступлюся.
Щоби ранки, росою омиті
Не потьмарились жахом суворим –
Захищу твоє небо в блакиті,
Жовте поле, і води, і зорі.
Калинова моя, промениста –
Земле рідна, не схилена в тузі.
Я палаю в тобі пломенисто,
Зелен-гаєм до тебе стелюся.
Чорне море, простори Дніпрові,
І блаженність сама над садами,
Дні і ночі духмяно-казкові –
Засвітились лункими піснями.
Ти – моє зачароване диво,
Що мене ще не раз заворожить.
Не любити тебе неможливо,
Не страждати за тебе не можна.

Я рік Новий з любові розпочну

Я рік Новий з любові розпочну –
Моя любов хай кожного торкнеться.
Її, неначе книгу, розгорну,
Де у словах мелодія поллється.
Замислюсь над важливим і простим
У цій неспинно-довгій круговерті.
Побачу вкотре поглядом святим
До Бога білі крила розпростерті.
І не залишу всім прийдешнім дням
Ані грамини смутку та безсилля.
Віддам себе окриленим словам,
Які для вас любов’ю заясніли.
Я вірю, що минуться біди всі,
І нас небесна сила не покине.
Хай зоряніє в радісній сльозі
Присутність Божа, що над світом лине.
Торкну не вперше вічності струну –
Цієї ночі зорі заспівають.
Я рік Новий з любові розпочну,
Бо лиш у ній майбутнє воскресає!

Ведучий 2. Юрій Тітов був запрошений до участі у Міжнародній конференції у місті Судак за участю представників країн Європи та Азії, де до того ж відбулося театральне дійство за його віршем «Бо вічний вогонь Прометея горить».

Бо вічний вогонь Прометея горить

У мене не буде останнього твору,
Останньої пісні повік не створю.
Писатиму вічно про вільні простори,
Бо я, мов вогонь Прометея, горю.
До сьомого поту, до крові кипіння,
Щоб грали оркестри у серцебитті,
Я буду долати всі втоми і ліні,
Та з болем своїм не лишусь в самоті.
І прикрості вираз мене не поранить,
По згарищах марно не стану брести.
Між зла та насильства жорстоких тиранів
Зійду волелюбним вогнем ясноти.
Нехай не голосять печалі надривно –
В мені, як ніколи, бурхливість кипить.

Ведучий 1. Юрій Тітов – глибоко віруюча людина. Релігійна тематика – провідна у його творчості. Значне місце у житті  Юри посідає Свято-Макарівський храм. Тут він охрестився, закінчив недільну школу, тут постійно молиться Богові, який тішиться своїм творінням, адже не давши йому фізичного здоров’я, він дав йому значно більше – чисту й щиру, відкриту душу, і цим зробив його досконалішим за нас, звичайних і здорових людей.
  До речі, за заслуги перед церквою й українським народом, за мужність у подоланні тяжкого недугу, за тверду віру і глибинний життєвий оптимізм, і за значні досягнення у поетичній творчості Юрій Тітов нагороджений Українською Православною Церквою орденом преподобного Іллі Муромця.

Я вірю в Бога

Я вірю в Бога, тільки не у крик.
Молись про себе, поглядом ікони.
Ще стрінемо непередчасний рік,
Це буде Віра, що не йде у стогін.
Всіляка милість в храмах матерів,
Коли не палить і не душить помста.
Лише б вогонь від Господа горів,
Знайшовши віру навіть в віроломстві.

Я вірю в Бога і в Святий мотив.
Своїм обличчям в небеса дивлюся.
І серед віри співами птахів
Іду шляхом і муками Ісуса.
А може десь і мій засяє Храм?
Христове гасло на меті дорожній.
Всю Світлу Віру я серцям віддам,
Бо чую з неба голос переможний.
Висока Віра – Благодать Господня –
Відверне від людей усі негоди.

Йорданський мотив

Занурююсь в Йорданські води
На місці, де Ісус хрестивсь.
Нема блукань, немає броду,
Лиш день Божественно розливсь.
Вода не спить і пам’ятає,
Лікує від недобрих ран.
Мені здається – нас стрічає
Святий хреститель Іоанн.
Не відбуло і не відбуде,
Не наштовхнеться на брудне
Оте, що робить світлим будень,
Що сяйвом Божим спалахне.
Іде Ісус – живий Месія,
Це не видіння, а ява.
Від того я благоговію
В обіймах суті та єства.
Йорданський край.
Пора очищень
Від зубожіння та гризот.
Наглюча злість добро не знищить,
Мов єресь чи Іскаріот.
Течи, Йордане повноводий,
Мені свого безмежжя дай.
Бо над тобою віра сходить,
Не гине правда, як курай.
Правічний берег.
Озоріння.
Немов душа приймає сан.
Во славу Божу, во спасіння
Тече Йордан –
Святий Йордан.

Ведучий 2. Є у Юрія і своя муза – Оля, з якою він спілкується більше десяти років. Він потайки кохає дівчину. І ця любов надихає його на прекрасну чисту і щиру поезію, якій жити у віках. Оля викладає англійську мову в університеті, сама пише вірші, багато з яких присвячує Юрі.

Пригадай

У твоє віконце зіркою загляну,
В ніч, таку прозору, ти мене впізнай,
Все-таки до тебе я лечу, кохана,
Ти про це хоч трохи щемно пригадай.
Знову над водою плакатимуть верби,
І дрімотний човен хвиля колихне.
Я тобі дарую це зіркове небо,
Тільки крізь мовчання не забудь мене.
Не забудь стрічання, не забудь прощання,
Непідкупні сльози, усміх-промінець,
Та не стань для мене смутою, зниканням,
Не лети безмовно, наче вітерець.
Скільки в цьому світі доброго і злого,
Важко все збагнути, болі перейти.
Я ж і досі лину до віконця твого,
Щоби в сон твій чистий піснею прийти.
Падатимуть зорі у грайливі води,
Тільки я не зникну з неба – так і знай.
Підійми свій погляд ти до небозводу
І мене крізь відстань серцем упізнай.

Щастям полум’яним

Не жди мене сумним і невеселим,
Не жди таким, яким сама не знаєш.
Я збудував кохання каравелу,
Яка тобі вітрила напинає.
Пливу до тебе крізь усі широти,
Долаючи буремності та рифи.
Тривогам – відсіч, а невдачам – спротив,
Щоб наше щастя не здалося міфом.
А ти стоїш на березі крутому,
Вітри твоє волосся стрепенули.
Рознісся день у леті запальному,
Припливи хвиль долоні розгорнули.
Зійшли потоки на жаданий острів,
Безмірне літо теплість наближає.
Розкаже мить довірливо і просто,
Як я тебе на світі цім кохаю.
І припливу під райдужним вітрилом,
Пронісши в серці трепет без омани,
Бо ти мене навік боготворила
Сяйним коханням, щастям полум’яним.

Ведучий 1. Юрій Тітов не за віком – мудрий, не за силою – сильний, не за голосом – голосний… Поезія для нього є рятівним колом у його житті. Він про неї так говорить: «Для мене поезія – це сповідь душі. В ній я можу про свої хвилювання і радощі розповісти з величезною відвертістю. Я ніколи не признаю в її словах фальші, неправди, слабкості. Поезія повинна бути чистою, як сльози, якими плаче людське серце». А ще Юрію допомагає вижити величезна віра в себе та в людей, що його оточують.

Поэзия моя

Невидимая нить – поэзия святая,
Ты крылья мне дала, чтоб над землёй парить.
Твой бесконечный свет я сердцем излучаю,
Минуя чёрный мрак, я продолжаю жить.
И в воздухе паря, пространством наслаждаюсь,
Коснувшись звоном строк весенних облаков –
Уныние своё навеки покидаю,
Несу для всех людей заветную любовь.
Мне не нужны слова, где нет души безгрешной,
Где скопище неправд, и ненависть, и дрожь.
Мой окрылённый стих взойдёт порою вешней
И звеньями добра прогонит серый дождь.
В молитве за людей свои стихи рождаю.
И в песнях о любви, о жизни говорю.
Поэзия моя, в погожем дне летая,
Я Бога за тебя всегда благодарю.
Коснись ранимых душ и новых поколений,
Горение своё к высотам вознеси.
Сплетенье чистых слов и музыки сплетенье
Ты в капельках добра народу принеси.

29 ноября 2008 г.

Ведучий 2. Твори поета пісенні за своїм складом. У творчій співпраці з багатьма композиторами написано біля сотні пісень на його вірші, які виконують відомі співаки України. Кожна пісня – це душа поета, його біль і радість, його мудра, поетична щедрість – дарувати людям свою любов. У березні 2009 року вийшов ліцензійний диск пісень «Зву тебе я золотою долею».

Віра у пісню

Із темряви думок, в освітленість поезій.
А потім до Пісень, бо вірую у них…
Щоб співами були річок славетних плеса.
Щоб там, де рід живе, мій Голос не затих.
І не шукайте світ, де б Пісня вже замовкла,
Де б відголос не плив Марусею Чурай.
Із весен гомінких – до кольорів пожовклих,
Не втомиться душа співати через край.
О! Тільки зачерпніть краси з мойого співу –
І далі понесіть у пригорщі віків.
Щоб навіть Скіфських Баб, стояння мовчазливе,
Всесиллям огорнув мій настроєвий спів.
Із темряви думок… Спинитися не годен.
Занепад і зупин не вимір для Пісень…
І там, де Пісня є, дорога для народу,
Веде з густих темнот у світанковий день.
Інакше не кажіть… Беззвучність горло тисне.
Задуха всіх мовчань поникла в темноті…
А я завжди живу із Вірою у Пісню –
Співаю кожну мить в стражденному житті!

Звучать пісні на слова Юрія Тітова «Дякую Богу» та «У себе повір».

Бібліотекар. Живе у Києві поет – мужній і нескорений. До нього тягнуться люди, бо душа його невичерпна; вона несе у цей бурхливий світ добро, світло, оптимізм та надію. Один український критик зазначає: «У віршах Юрія Тітова є справедливість Тараса Шевченка, людяність Василя Симоненка, щирість Ліни Костенко». І це дійсно так. А зараз я хочу запросити до слова Андріяш Наталю Михайлівну, вчителя англійської мови, яка написала вірш, коли познайомилася із творчістю Юрія.

Юрію Тітову

Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

                                                    Ліна Костенко

Я своє життя, терпінням виткане,
Вам несу у полум’ї снаги.

                                              Юрій Тітов

Коли Господь нарік тебе Поетом –
Було це щастя і довічний хрест,
Пізнання істини без жодного секрету
І сходження щодень на Еверест.
Коли ж Господь не дав ногам опори,
Не дав долоням дотику пера,
Він дарував душі натхненні хори,
Щоб ти від слова силу набирав.
У нас є руки й ноги – все так просто.
У тебе – лиш у серці пара крил,
І вмієш ти радіти першій брості,
І любиш цвіт, що білим віти вкрив.
На крилах ти крізь весни білопінні
У полум’ї снаги, з останніх сил
Своє життя, все виткане з терпіння,
Несеш до нас, хоч дужих, та без крил.

Бібліотекар:
«Буду жити!» Це зримість уперта,
По якій щосекунди ступаю.
Я причастя своє покладаю
На вівтар – до твойого безсмертя!