НАПИВШИСЬ ІЗ ЦІЛЮЩОГО «ДЖЕРЕЛА» (ЗА ТВОРЧІСТЮ СВІТЛАНИ ЛАНТУХ)

АВТОПОРТРЕТ У МІНЛИВОМУ ІНТЕР’ЄРІБахтала Любов Володимирівна,
учитель української мови та літератури
загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів № 10
Олександрійської міської ради Кіровоградської області,
спеціаліст вищої категорії, педагогічне звання «старший учитель»

НАПИВШИСЬ ІЗ ЦІЛЮЩОГО «ДЖЕРЕЛА» (ЗА ТВОРЧІСТЮ СВІТЛАНИ ЛАНТУХ)

Мета: відкрити талановиту особистість Світлани Лантух; формувати в учнів уміння пошуково-дослідницької роботи; сприяти вихованню любові до краси рідного слова, до рідного краю; розвивати творчі здібності школярів.

Обладнання: портрет Світлани Лантух і членів клубу «Джерело»; збірки поезій; кольорові олівці, папір.

Тип уроку – урок-портрет

Поезія – мелодія душі.
Олександр Авакян

Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний  дотик до душі.
Ліна Костенко

                                                    Хід уроку

І . Організаційний момент.
ІІ. Мотивація навчальної  діяльності.

  1. Робота над епіграфами.

(На дошці прикріплені малюнки, на яких зображено різні пори року, явища природи).

1.Про що, на Вашу думку, буде мова на нашому уроці? (Про чудовий світ навколо нас).

2.Які відчуття від споглядання картин природи? (Від весни віє ароматом перших квітів, а літо зваблює відпочинком, осінь дарує чарівне різнобарв’я, а зима-чарівниця порипує сніжком).

3. Як говорять, у природи немає поганої погоди, та все ж… (Навіює бадьорий настрій невеликий морозець, змушує рухатися, не стояти на місці, а рух – це життя. Осіння мряка – неприємна річ, а лише згадка про затишну кімнату й склянку чаю – і вже знаходиш якусь цікаву річ у спогляданні знайомого краєвиду. А що є прекрасніше від картини весняного оновлення: з-під землі пробивається маленький паросток, а зможе перетворити все довкола на квітучу країну. Літо… Спека… А ти сидиш на березі річки і слухаєш шепіт її хвиль чи знайшов у траві цілющу прохолоду джерельця).

4. Які асоціації викликає у вас слово «джерело». Спробуємо створити асоціативний кущ (Джерело –  життя – прохолода – насолода – диво)

5. А як це диво пов’язане з нашим уроком? (У нашому місті є літературне об’єднання «Джерело», яке згуртувало людей, творчих, небайдужих до художнього слова, які в оточуючому світі бачать прекрасне й передають його нам).

6. Може, і ми приєднаємося до «Джерела», створивши сенкан із цим словом.

ДЖЕРЕЛО

ТИХЕ, ПРИЄМНЕ

ПРОБИВАЄТЬСЯ, ДЗЮРКОЧЕ, ПРОХОЛОДЖАЄ

НОСІЙ ЖИТТЯ НАЙМЕНШОМУ ПАРОСТКУ

НАСОЛОДА

Учитель. Отож, візьмемо як оберіг це життєдайне чудо і помандруємо стежками «Джерела».

ІІІ. Повідомлення теми, мети та завдань уроку

Учитель. Велика сила слова, особливо поетичного. Найзвичайнісінькі слова в поезії стають трепетними, образними, несподіваними, натхненними, тому що в них б’ється серце поета, його творча душа, яка відгукується на все, що є Життя. Без кохання, осяяння, без пристрасті не приходить у світ поезія. Та поетичною стає і проза, де слова образ – як дзвін у тиші і натхнення доза. Поезія – мелодія душі.

ІV. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Учень-літературознавець

«Джерело». Літературно-мистецький клуб «Джерело» заснований у місті Олександрії у 1987 р. Тоді вперше зібралися разом місцеві поети, письменники, художники й музиканти. Розмовляли, ділилися творчими доробками та вирішили об’єднатися для подальших зустрічей, спілкування. Очолив у той час об’єднання журналіст Володимир Дерусов.

Різних за фахом, вподобаннями, характерами, віком людей об’єднала любов до мистецтва, спільна пристрасть до поетичного слова, палке бажання висловити себе у віршах, відтворити своє бачення навколишнього світу у музиці та живопису.

Іван Шаповал – поет, художник, музикант, колишній воїн, сивочолий ветеран (нині покійний), вражав своїм талантом ще зовсім юну молодь – Юлію Козловську, Руслана Юшкевича. Неповторна поезія Світлани Звягінцевої, Олесі Єременко, Світлани Лантух лилась живильним струмочком у серця перших слухачів виступів «джерельців» на сцені театру міста Олександрії. І забриніло «Джерело», сповнене любові до рідного краю, до людини, до Бога, до матінки-природи, до світу, напуваючи спраглу душу життєдайною силою слова, світла і добра.

У 1992 р. у Кіровограді була надрукована перша збірка поезій «Джерело». Невеличка збірочка – як перша ластівка несла на своїх крилах світлу поезію олександрійців. У ній були представлені вірші як відомих на той час митців Олександрії (В. Дерусов, Іванов, О. Єременко, І. Шаповал, С.Звягінцева, А. Штанько, С. Лантух, Ю. Косьяненко), так і молодих дебютантів, юних аматорів поетичного слова (Ю. Козловська, Р. Юшкевич). Усього 14 авторів.

Ішли роки, змінювався склад «Джерела», приходили до нього інші люди: і молоді, і більш зрілого віку. Та незмінним залишався дух самого об’єднання – любов до красного слова, до краси навколишнього світу, до рідної землі.

Друга збірка поезії «Джерело» вийшла у 2004 р., третя – у 2007 р. Сьогодні літературне об’єднання «Джерело» нараховує більше 30 членів. Це люди різного віку, різних професій: учителі, лікарі, бібліотекарі, юристи, бізнесмени, журналісти, робітники, майстри виробництва; є серед них і представник духовенства – священик.

У 2005 р. завдяки підтримці  управління у справах сім’ї та молоді Кіровоградської облдержадміністрації вийшла у світ книга «Зоря материнства». Це велика збірка віршів і пісень поетес Кіровоградщини на тему материнства. До збірки, написаної українською та російською мовами, увійшло понад 300 віршів і пісень, присвячених матерям і дітям .У ній були представлені вірші Нелі Гончарової, Світлани Звягінцевої, Поліни Давиденко, Світлани Лантух, Наталії Фесенко. Це – книга добра, світла, сповнена віри, надії та любові. Це книга-гімн матері-трудівниці, матері-захисниці, матері-героїні. Вона сповнена материнської любові, яка світить зорею нам і дітям нашим. І буде світить крізь життя, крізь долю, крізь віки.

Учитель. Звучить її величність Поезія.

Учень–читець

МОЛИТВА

Біль поступово серце відпускає,

Тихіше плаче зболена душа.

Назад нікого небо не вертає…

Мене частина в вічність відійшла.

Мене частина стала перед Богом,

За всіх померлих мовила: «Прости.

Прости усіх нас, сірих і убогих,

А ще прошу – помилуй і спаси.

Спаси, бо ми не знаємо, що робим.

Спаси, бо тільки ти один – Суддя.

Помилуй кожного із нас, хто тебе просить,

І вічнеє усім даруй життя.

Твоя Любов і Милість – невмирущі.

І щастя, й радість тільки Ти даєш.

Так, вірю, що простиш, гріхи відпустиш,

Так вірю, що помилуєш, спасеш!»

Учитель. Поезія прозвучала, і я впевнена, що нікого з вас вона не залишила байдужим, змусила замислитися…

«Мікрофон».   

  • Мої думки під час прослуховування поезії «Молитва».
  • У житті кожної людини настає момент, коли вона оцінює свої діяння, аналізує всі здобутки й прорахунки. Найчастіше це постає у якихось критичних ситуаціях.
  • Якою ви уявляєте людину, що просить прощення не тільки за себе, а й «усіх нас, сірих і убогих»? (Напевне, такій людині властиві риси людяності, добра, милосердя, гуманізму.)

Учитель. Автором цієї поезії є Світлана Лантух – член клубу «Джерело» з часу його заснування. Її вірші друкувалися у всіх трьох збірках «Джерела». Готується до друку особиста збірка під робочою (тобто попередньою, не остаточною) назвою: «Глаза осенних ручейков». У передмові до цієї збірки поетеса Неля Гончарова назвала вірші «Поезія, яку можна малювати». Н. Гончарова пише: «…Її поезія напрочуд легка, прозоро-ніжна, жіноча. Її поезія ніби серпанок, що накинутий на предмети, робить їх м’якими, пластичними. Більшість віршів – видовищні, світоглядні, їх можна малювати. Не знаю, чи малює Світлана, але в душі вона художник, бо так кольорово сприймати світ може тільки художник. Її поезія пейзажна, кольорово-казкова, філософська. Її любовна, інтимна лірика звучить як міський романс – сумна, ностальгічна, що до глибин торкає душу».

Отож, ми запрошуємо до слова прекрасну людину, якій вдається по-іншому сприймати світ, переливати його у слово. Запрошую до діалогу.

«Інтерв’ю»

  1. Що ви можете сказати про своє дитинство?
  • Мої батьки прагнули зробити його безтурботним, оточили любов`ю  та ласкою.
  1. Яку освіту ви здобули?
  • Закінчила Олександрійську школу №13, здобула вищу освіту в Одеському державному університеті, за фахом юрист .
  1. Де вперше були надруковані Ваші твори?
  • Ще в період навчання в Одеському державному університеті в місцевій пресі, але перші проби пера були під час навчання в школі, де була редактором шкільної газети. Працюючи вже за спеціальністю в м.Олександрії, віддавала до друку написані поезії в місцеві газети. А згодом спільними зусиллями членів літературного обєднання «Джерело» була видана збірка з однойменною назвою, до якої і ввійшли деякі мої поетичні твори.

                   ***

ТУЖЛИВА МЕЛОДІЯ

Не знаю, чи то із дитинства,                  Крає серце навпіл

Чи бачилось уві сні:                               І болить мені згадка про горе,

На горбочку весела хатинка,                  Що несе мій народ у собі.

Щось добре дарує мені.                          І що свіжі вітри принесли нам

Солом’яна жовта стріха –                        Неспокій і смуток,

Зовсім іще не стара.                                 І що день ні сьогодні, ні завтра

І як велика втіха –                                    Не дасть нам цілющого зілля

До вулиці два вікна.                                 Від страждання людського.

Літо – лагідне, тепле,                               Крає серце навпіл

 Не палить, а зігріва,                             Безпритульності доля гірка,

Повітря тремтить ледве-ледве,               І сирітсва пекучії сльози,               

  Й ніжно – зелена трава.                          І доля дітей, що чекають на ліки

Глечики боки гріють                               Від тяжких хвороб.              

 На плетеному тину,                                Серце рветься навпіл,           

В садочку вишеньки спіють –                Бо глибока страждання ріка.

Отож- бо, зірву одну                               У світі може те серце зцілити.                                       

Так хороше, так чудово,                         Лиш Велика Всесильна Любов.

Хоч зараз бери й співай.                         І заповідь, нами забута:

Угору веде дорога –                                Полюби ближнього так,

Неначе в блаженний рай.                         Як ти любиш самого себе.

Не знаю, чи то із дитинства,    

Чи  бачилось уві сні.   

 За тином тієї хатинки  

 Всміхається сонях мені.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             

  1. Чи всі Ваші поезії – це глибокі роздуми про сутність життя, актуальні теми сучасності?

Людині дано бачити все навколо, уміти аналізувати. Звісно, серце відчуває і людський біль, і несправедливість, але не треба так песимістично сприймати світ. Він дарує нам багато приємних відчуттів, несподіванок, які лікують серце, душу, втілюють віру в прекрасне, можливість осмислення багатогранності людських душ. Я – життєлюб, планую й далі жити цікаво, змістовно.

ЛІТО

По деревах, по квітах, по травах —  
Теплий дощик – ласкаво-ласкаво.
Напува, щось шепоче тихенько,
Мов стурбована, лагідна ненька.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

В квітничку – задоволені флокси,
У вербичок розправились коси.                                                                                                                                                     А он там, посеред бур’янів,
За  сміттям , що кидають недбало,                                           

Чорнобривці до сонця прорвались,
Немов рідні брат і сестричка,
 Підставили дощику личка                                                                                                                                                            І замріяно слухають музику літа.

А може, то двоє закоханих,                                                                                                                                                     Оком лихим наполохані,
Заховались отут, в бур’янах,                                                                                                                                                         І любов поміж ними, і страх.
Чорнобривці – дві цяточки сонця,
Обнялися, долонька в долоньці,                                                                                                                                І всміхаються літу, дощу Біля купи сміття…

Отаке воно й є життя.

Учитель. Так, ви розвіяли сумний настрій , і стає зрозуміло, що світ навколо прекрасний. Життя, мов невичерпне джерело, живить творчість і дарує наснагу оспівувати красу рідного краю. Отож, хай звучить поетичне слово Світлани Лантух.

Конкурс читання віршів поетеси напам`ять

2016-11-14_153220 2016-11-14_153323

2016-11-14_153426

ЗА ТВОРЧІСТЮ СВІТЛАНИ ЛАНТУХ

Учитель. Ви прослухали багато прекрасних поезій, і я вважаю, що вони подарували вам насолоду, чудовий настрій та спонукали замислитись.

Вправа «Намалюй настрій». (діти створюють малюнки, які передають їх враження від почутого; захищають їх)

V. Рефлексія.

Учитель. Поспілкувавшись із членом літературного об`єднання «Джерело» Світланою Лантух, її творчістю (хоч і невеликою частиною), ви, гадаю, відчули, що перед вами щира, відверта, добра людина. Її художнє слово здатне проникнути в глибину душі.

  • Які твори вам найбільше припали до душі?
  • Над чим змусили замислитись рядки поезій?

VІ. Підсумок уроку. Оцінювання відповідей учнів.

Що я відкрив(ла) для себе під час уроку:

Поезія – це, дійсно, як сказала Ліна Костенко, безсмертний дотик до душі, бо вона знаходить найпотаємніші куточки, зігріває душу.

Поезія дарує політ душі.

Подяка учнів гості Світлані Лантух.

VІІ. Домашнє завдання.

  1. Ознайомити рідних і близьких людей із творчістю Світлани Лантух з метою поширення відомостей про видатних людей рідного краю.
  2. Скласти замітку до шкільної стінгазети «Відчуття світу поезії».