НАВЧАТИ ЧИ ВИХОВУВАТИ

Іщенко Валентина Петрівна  
  Іщенко Валентина Петрівна,
  заступник директора з виховної роботи
  Родниківської загальноосвітньої
  школи І-ІІІ ступенів імені Т.Г. Шевченка
  Уманської районної ради Черкаської області

НАВЧАТИ ЧИ ВИХОВУВАТИ

  Анотація.
 У статті розглядається одне з важливих питань педагогіки: чим повинні, в першу чергу, займатись педагогічні працівники в школі – виховувати чи навчати дітей.
Ключові слова: навчання, виховання, моральність, виховуюче навчання, гуманна педагогіка.

Постановка проблеми. Протиріччя між великим обсягом знань, новітніми інформаційними технологіями і порівняно низьким рівнем вихованості людей відчутно загострилися на початку ХХІ століття.

        Аналіз сучасного рівня вихованості членів суспільства, зокрема учнів, з погляду завдань всебічно гармонійного розвитку особистості дає підстави стверджувати, що ми далекі від цього ідеалу.
      Академік, видатний педагог сучасності, науковий керівник Всеукраїнського Центру Гуманної Педагогіки – Ш.О. Амонашвілі стурбовано пише: «Навчальні процеси та їх формальні наслідки ставляться вище за виховні. З освітнього світу витісняються завдання духовно-морального становлення молодих людей» [3, 6]. «Перетворюються на порожній звук поняття благородства та великодушності, добра і краси, загального блага і духовної досконалості, любові та відданості, батьківщини та загальнолюдських цінностей» [3, 7].
       І тому, зараз, як ніколи, гостро стоїть завдання «не тільки сформувати (в учнів) необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й формувати громадянина, патріота; інтелектуально розвинену, духовно й морально зрілу особистість, готову протистояти викликам глобалізації життя» [5, 2].
        Сьогодні у школі вся увага спрямована на навчання. Більшість учителів вважають, що основне їхнє завдання – дати дітям знання.
        Проте старогрецький філософ Платон попереджав: «Освічена, але погано вихована людина страшніша за будь-якого звіра» [10, 189].
      На початку ХХ століття російський учений-хімік Д.І. Менделєєв небезпідставно застерігав: «Знання без вихованості – це меч в руках божевільного» [10,189].
    Скажіть, будь ласка, яка користь від отриманих знань, коли вони не роблять людину культурною, толерантною, досконалою, доброзичливою, справедливою, тобто, такою, якій притаманні найвищі моральні цінності людини?
        5 вересня 2017 року був прийнятий Закон України «Про освіту». Наразі цей документ виявився, як ніколи, актуальним і своєчасним. У статті 6. «Засади державної політики у сфері освіти та принципи освітньої діяльності» серед багатьох вказані принципи «гуманізму» та «єдності навчання, виховання та розвитку» [1].

         Аналіз останніх досліджень і публікацій. Доктор педагогічних наук, професор І.П. Підласий провів експериментальне дослідження «Праця сучасного педагога» і отримав такі результати: на питання «Чим переважно заклопотаний учитель у школі – навчанням, вихованням, освітою, розвитком чи формуванням?». Учителі різних предметів у середньому демонструють такі результати: навчанням – 65%; освітою – 20%; вихованням – 10%; розвитком – 5%; формуванням – 0%» [8, 143].

      Дещо інакше розподілилися відповіді на запитання «Яке головне завдання учителя?»: навчати – 50%; забезпечувати освіту – 25%; виховувати – 15%; формувати особистість – 10%; розвивати людину – 0%» [8, 143].
Співвідношення отриманих відсотків вражає, чи не так? Половина вчителів спрямовують свою діяльність у школі на навчання та освіту дітей. Прикро, що лише 10% і відповідно – 15%, – виховують, а формуванням особистості та її розвитком вчителі не займаються взагалі – 0% у відповідях на обидва питання.
Можливо тому, що «це нелегко, бо виховання взагалі на декілька порядків складніше від навчання, – вважає академік АПН України, доктор психологічних наук, професор І.Д. Бех, – і як би не було важко передавати учням знання з тих чи інших предметів, виховувати їх набагато складніше» [4, 24].

Мета статті. Обґрунтувати, що наразі виховання повинно бути пріоритетним напрямком у роботі вчителя, а головним принципом: виховуючи – навчаємо, навчаючи – виховуємо.

         Виклад основного матеріалу. Що важливіше: виховання чи навчання? Чи погоджуєтесь ви з наступними висловленнями:

        1) «Якими діти народжуються – ні від кого не залежить, але в наших силах зробити їх хорошими через правильне виховання. (Плутарх)» [6, 126].
        2) «Виховання дітей – ризикована справа. Бо у випадку успіху цей успіх здобутий ціною великої праці і піклування, у випадку ж невдачі – горе, незрівняне ні з яким іншим. (Демокрит)» [8, 152].
        3) «Зневага до виховання є загибеллю людей, родин, держав і всього світу. (Я. Коменський)» [6, 126].
     4) «Ми народжуємось слабкими – нам потрібна сила; ми народжуємось безпорадними – нам потрібна допомога; ми народжуємося несвідомими – нам потрібний розум. Усе, чого ми не маємо при народженні і без чого не можемо обійтися, ставши дорослими, дано нам вихованням.  (Ж.-Ж. Руссо)» [8. 151].
        5) «Людина може стати людиною тільки шляхом виховання. Вона – те, що робить з неї виховання. (І. Кант)» [8, 151].
        6) «Виховання – велика справа: ним вирішується доля людини. (В. Бєлінський)» [6, 127].
        7) Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. (А. Макаренко)» [6, 123].

     Варто зазначити, що видатний український педагог В.О. Сухомлинський у своїх працях важливу роль приділяв вихованню зростаючої особистості – ось назви його статей: «Як же виховати любов до праці?», «Виховання почуттів», «Виховання і самовиховання», «Слово вчителя в моральному вихованні», «Виховання без покарань» і т. д.
       Таким чином, очевидним і зрозумілим стає той факт, що виховання – це потужний засіб у становленні людини.
       А тепер розглянемо питання, чому виховання і навчання недоцільно відокремлювати одне від одного.
      В.О. Сухомлинський писав: «Єдність навчання і виховання… Замислимося, шановні колеги, над цими словами! Це ж від того, в якій мірі наш учень є передусім нашим вихованцем, залежить успіх усієї роботи школи» [9, 426].
    На своєму багатющому досвіді В.О. Сухомлинський довів, що, озброюючи учнів певною сумою знань, учитель водночас виховує переконання, почуття, звички. «Виховання, – писав В.О. Сухомлинський, – це, насамперед, постійне духовне спілкування учителя і дитини» [9, 323].
        Навчаючи – виховуємо, виховуючи – навчаємо. Що це означає на практиці?
     Подаючи учням той чи інший матеріал на уроках, вчителі завжди задають йому потрібний напрямок, формуючи неначе мимохідь, а насправді ґрунтовно найважливіші світоглядні, ідеологічні, етичні, естетичні та багато інших установок. Навчання слугує засобом виховання (так і кажуть – виховання через навчання), а виховання прокладає шлях навчанню (є вираз – виховуюче навчання).
     Одним із головних принципів демократичної педагогічної системи відомого педагога К.Д. Ушинського була ідея «єдності навчання і виховання (принцип виховуючого навчання)» [7, 25]. Ушинський підкреслював, що від майстерності вчителя залежить не тільки якість уроку, а й загальний процес виховання дитини. Вчитель, на думку К.Д. Ушинського, повинен бути одночасно і вихователем.
        Виховуюче та розвиваюче навчання є складовою Педагогіки Добротворення відомого українського педагога В.А. Захаренка. «Педагогіка Добротворення, тобто така педагогіка, за якої виховання сприймається як процес зародження і розвитку зернятка особистості, і відбувається цей процес не зовні, а в глибині душі дитини» [4, 22].

        Вдумливо прочитаймо наступний вислів:

       «О, батьки, матері і всі ви, від кого залежать діти! Збагніть детальну різницю між вихованням і навчанням: дбайте, щоб ваших чад спершу виховували, а потім навчали» (Г.С. Вінський) [8, 157]. Варто замислитись і зробити відповідні висновки, чи не так?
        Кожен учитель повинен пам’ятати, що «знання не тільки сила, але й небезпечна зброя. Педагоги мають робити все від них залежне, щоб знання супроводжувалося належною вихованістю, щоб розвинути моральність своїх вихованців, яка має передувати отриманню знань» [8, 130].
        Доктор педагогічних наук, професор І.П. Підласий наводить такий приклад: «Витримуємо належний баланс, розвиваючи на конкретних знаннях моральність людини. Можливо, сьогодні не так важливо, чи знатиме учень внутрішню будову жаби. Зате з кожного уроку природознавства чи біології він повинен винести міцне переконання – знущатися над тваринами не можна, знищувати природу суворо заборонено» [8, 130].
        Якось, розмовляючи, з одним із вчителів школи, я почула такі слова: «Дитина може не стати у майбутньому видатним математиком чи фізиком, відомим біологом, але Людиною – з великої літери, – вона може і повинна стати і ми повинні докласти до цього максимум зусиль». Погодьтеся, що це дійсно так.
       Виховання органічно поєднується з навчанням і відбувається це непомітно. На практиці вони існують як єдиний процес. Давайте зайдемо до класу на будь-який урок і подивимось, що розповідає учитель і чим займаються діти. Спробуйте дати відповідь на питання: що зараз відбувається – навчання чи виховання? І навчання, і виховання.
      Скільки б не говорили вчителі, що їм платять заробітну плату за кількість години, – на кожному занятті вони виховують в учнів дисципліну, толерантне та доброзичливе ставлення одне до одного, формують у дітей такі якості як доброчесність, акуратність, щирість, працьовитість, наполегливість, відповідальність, уміння працювати з іншими, посидючість, кмітливість і т. п.
Навчання неможливе без виховання, а виховання не може існувати без навчання. На жаль, є частина вчителів, які відокремлюють навчання від виховання.
     Звичайно, не можна не погодитись з думкою окремих вчителів, що дітей до школи батьки посилають вчитися. Але батьки хочуть ще бачити своїх дітей вихованими, готовими до життя, спроможними досягти успіху.
       Ми не випадково у статті вживаємо слово «вчитель», а не «педагог». На нашу думку, кожен може бути вчителем, але не кожен може бути педагогом. Виховання – це не просто робота, це мистецтво. «Вихователь – це художник: школа – майстерня, де із шматка мармуру виникає мистецький витвір» (К.Д. Ушинський) [7, 177].

       Чому вихованню, а не навчанню ми надаємо перевагу?
  Тому що сьогодні «стан духовної культури й моралі суспільства як у світі, так і в Україні викликає занепокоєння. Корозія усталених духовних цінностей є наслідком прагматизації життя, пропаганди насилля, нехтування правових, моральних, соціальних норм і за своїми масштабами становить глобальну соціальну проблему» [5, 5].
      Нині актуальним є «Маніфест Гуманної педагогіки» Ш.О. Амонашвілі: «Ми не можемо залишатися осторонь від цієї дійсності, що ламає долі підростаючого покоління та руйнує освітній світ, не можемо займатися тільки одним завданням: озброєнням підростаючого покоління знаннями, вміннями і навичками, пристосуванням їх до життя, прищеплюванням їм сумнівної «конкурентоздатності» [3, 8].
     Ш.О. Амонашвілі наголошує, що «дітей треба захищати від розбещуючого впливу засобів масової інформації, від тиску аморальних комп’ютерних ігор і розваг, від бридких видовищ і гидкої музики…» [3,7].
І лише виховання може допомогти в цьому: «Виховання в цей не світлий час є спасінням душ підростаючих людей» [3, 9].
      Не можна не погодитись з педагогом-гуманістом, тому що занадто високою ціною розраховується людство за невихованість. Нестача виховання обертається найгіршими наслідками.
      «Лише вихованням і нічим іншим пригнічуються і викорінюються найнижчі потяги людини – егоїзм, ненависть до людей, жорстокість, свавілля, загарбництво тощо. Коли виховання не відіграло своєї облагороджуючої ролі, людина залишається хижим звіром із усіма найважчими наслідками для інших людей» [8, 149].

       Висновки. Отже, виховання – це вічна категорія, яка супроводжує людство протягом усього періоду його існування. Виховання – це засіб необмежених можливостей удосконалення людини.
      Визначальною постаттю школи був, є, і буде не просто вчитель, а педагог, який реалізує на практиці принципи гуманної педагогіки: «любов виховується любов’ю; доброта виховується добротою; успіх вирощується успіхом; шляхетність виховується шляхетністю…» [3, 20]. Пам’ятаймо: «Справжнє виховання Дитини – у вихованні самих себе» [3, 22].
       І як би вчителі не намагалися уникнути виховання – не відокремлювати виховання від навчання. Все одно їм доводиться виховувати дітей, тому що це завдання школи – виховувати дітей для життя і за допомогою самого життя.

Список використаних джерел

  1. Закон України «Про освіту». (Прийняття від 05.09.2017. Набрання чинності 28.09.2017). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/law/2231/
  2. Как любить детей (опыт самоанализа) / Ш. А. Амонашвили; [Всеукраинская культурно-образовательная ассоциация Гуманной Педагогики; Артемовский Центр Гуманной Педагогики]. – Донецк: изд-во «Ноулидж», 2010. – 128 с.
  3. Манифест гуманной педагогики / [Всеукраинская культурно-образовательная ассоциация Гуманной Педагогики; Артемовский Центр Гуманной Педагогики]. – Донецк: изд-во «Ноулидж» (Донецкое отделение), 2011. – 43 с.
  4. Крутенко О. Ювілейні Сахнівські педагогічні читання / О. Крутенко // Педагогіка толерантності. – 2007. – №2.
  5. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 №1243 «Про основні орієнтири виховання учнів 1-11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів України», – 97 с.
  6. Оржеховська В.М., Кириченко В.І., Ковганич Г.Г.: Взаємодія навчального закладу і сім’ї: стратегії, технології, моделі: Навчальний практично зорієнтований навчальний посібник. – Х.: Вид-во «Точка», 2007. – 192 с.
  7. Педагогічні ідеї К.Д. Ушинського. – К.: Вища школа, 1974. – 338 с.
  8. Спільна дія / І.П. Підласий. – Х.: Вид. група «Основа», 2012. – 224 с.
  9. Сухомлинський В. О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т 5. Статті. – К.: Радянська школа, 1977. – 639 с.
  10. Технологія і техніка шкільного уроку: Навч. посіб. Рекомендовано МОН /Кузьмінський А.І., Омельяненко С.В. — К.: Знання, 2010. — 335 с.