Ословлення історичного процесу у мовотворчості Ліни Костенко

Олександра Задорожна

Задорожна О.М.,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та методики її навчання Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Ословлення історичного процесу у мовотворчості Ліни Костенко

У реальному життєвому процесі, який відбувається в теперішньому часі, людина опирається на матеріальні й духовні надбання попередніх поколінь. Ставлення до історичного часу – одна із суттєвих характеристик самосвідомості людини, результат особистого досвіду. Творча уява майстрів слова часто апелює до подій і фактів, які нині стали надбанням історії, щоб пробудити у читача почуття гордості чи болю за минувшину своєї країни, наголосити на доленосних моментах у житті соціуму, пояснити вчинки окремих історичних осіб тощо. Особливо колоритно історичний час описує Ліна Костенко.

За словником української мови історія – багатозначна лексема, що об’єднує 7 лексико-семантичних варіантів (ЛСВ): «1. Закономірний, послідовний розвиток дійсності; зміни в дійсності, у процесі життя. 2. Процес розвитку, зміна чого-небудь; події в процесі життя народу, його певної частини тощо. 3. Сукупність фактів і подій, які належать до минулого. 4. Наука про загальний розвиток того чи іншого народу, країни або всього суспільства. 5. Наука, що вивчає процес розвитку, послідовні зміни якої-небудь галузі, природи, культури, знання. 6. Оповідання, розповідь про кого-, що-небудь. 7. Подія, пригода, випадок. // Події, факти тощо, пов’язані з ким-, чим-небудь» (5, Т. ІV, с. 52). У поетичному дискурсі Л. Костенко лексема історія здебільшого функціонує у значенні ‘наука про загальний розвиток того чи іншого народу, країни або всього суспільства’: Але з усмішки, з потиску рук, з брехні, убитої наповал, історія — найскладніша з наук — обчислює зоряний інтеграл [3, с. 157]. Оскільки більшість ЛСВ слова історія дуже близькі, то в поетичному контексті іноді важко встановити, який саме варіант реалізований, наприклад, при взаємопроникненні першого, третього і четвертого значень, як-от: Бо як вони свій епос не створили, чи нам його не трапилось гортать, — то що ж лишилось? Піднімати брили. Історію по золоту читать [4, с. 85].

У творах Л. Костенко на історичну тематику засвідчено контекстуальні синоніми до лексеми історія. Це такі слова і словосполучення:

• пам’ять, пам’ять історична, пам’ять сторіч: Чий сон, чий син одстрілювався, падав? Чиє життя урвалось − і нема! І тільки верб зеленим водоспадом стара фортеця пам’ять обніма [3, с. 391]; Тут десь урвалась пам’ять історична. Зате вона навіки золота [4, с. 86]; Як тісно в пам’яті сторіч! Як рідко зводяться титани! [4, с. 167];

• давнина: Це, може, правда, може, півлегенди, що має присмак крові й полину. Так що такі й подібні прецеденти восходять ще в глибоку давнину [4, с.  79].

Сему ‘належність до далекого минулого’ актуалізує прикметник древній: І тільки храми, древні храми стоять по груди в кропиві [3, с. 242]. Згущення цієї семи відбувається у прислівнику з давніх-давен: І в пута тяжкі клинописні закована з давніх-давен, в степу оживає пісня давно занімілих племен [3, с. 349].

Лексема історія — складник багатьох семантичних конструкцій, у яких вона набуває нових відтінків значення. Філософське осмислення плинності часу, минущості подій, їх історизму, руху по спіралі втілене в метафорі стоїть історія на старті: Звичайні норми починають старіти, тривожний пошук зводиться в закон, коли стоїть історія на старті перед ривком в космічний стадіон [3, с. 100].

Цей образ початку контрастує з метафорою кінця в контексті Дозиметром не виміряєш дози тотального спустошення душі. Історія лягає під бульдозери. Сучасний світ штампує фетиші [3, с. 263]. Негативний ореол сучасності виникає внаслідок зображеного поетесою регресу людської моралі, домінування матеріального над духовним, а жертвою деградації одвічних цінностей показана історія.

Часова глибина — це відстань, у якій часто-густо важко встановити хронометраж подій. У поетовій уяві цей факт означує образ кросворд: Які тут не прокочувались орди! Яка пройшла по землях цих біда! Мечем і кров’ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада [4, с. 72].

Час у Ліни Костенко — це й ріка, пор. трансформовану метафору втонути в часі, що вживається замість книжного вислову канути в Лету: Втонули в часі імена митців, і те ім’я, що мало буть крилатим [4, с. 75].

Історія світу в поезії Ліни Костенко репрезентована комплексом прийомів. В одних контекстах це номінування відомих в історії осіб (Мене прийняв і прихистив мій вік король Франсіск, мій друг і покровитель [4, с. 161]. В інших — означення древніх держав і цивілізацій (В країні древньої Колхіди, де п’ється радісне вино. А я ж вважала, що це — міфи. А я ж вважала, це — давно! [3, с. 258]; Козацька тверджа, давній Чигирине, уламок слави серед цих полів! [3, с. 390]. Ще в інших — опис історичних фактів (Послів приймали закордонних. Царівен видавали за моря. Також дочка царя Ассаргадона була жоною скіфського царя [4, с. 76]; Це був народ такої сили й гарту, що їх ніхто подужати не міг. Трясли Ефес, ходили на Урарту, від них погиб і цар лідійський Гіг [4, с. 78]; Коли відьом палили при народі, коли наук не знали ще ладом, — кажу, давно, кажу, у Вишгороді підсудна Анна стала пред судом [3, с. 382], культурних традицій, як-от: Шанують предків. А зберуться разом — у них тут пам’ять замість вівтаря. Згадають рід до сьомого коліна. В них Рід, як бог, у нього сонця лик. Вони з вогню, у них душа нетлінна. У них і серп — як місяць молодик. У них зірчаті пряники жертовні. Вони без маку не спечуть коржа. Тут і діжа в них, наче місяць вповні. У них і місяць сходить, як діжа [4, с. 106-107].

У поезії Ліни Костенко прочитується загальнокультурна, наукова, світоглядна ерудиція авторки. Окремі реалії, образи видатних постатей світової історії, культури, численні образні алюзії до фольклору, світової літератури у її текстах відіграють смислову, психологізувальну, функціонально-композиційну роль. Якою ж постає історія ХХ століття у поезіях Ліни Костенко?

Образ двадцятого століття має негативну конотацію, котра виражена не лише експліцитно, а й імпліцитно: Ескіз до портрета епохи. Секс-бомба. Приміряє атомні сережки. На скронях вінок з колючого дроту. Крок — рок. Починала з фокстроту [3, с. 548]; Усі вже звикли: геніїв немає. Поснулим душам звелено хропти [3, с. 207]; А люди питають: Де геніальні повісті? Де думка епохи, весела й печальна? Поїхала у закритому поїзді. Похована на цвинтарі мовчання [3, с. 142].

Поетеса з болем та жалем говорить про трагедію Чорнобиля та аналізує наслідки цієї події: зруйновані родові гнізда, самотня старість упертих старожилів, уражена радіацією природа: Роса — як смертний піт на травах і горіхах, Але найбільше стронцію у стріхах. Хто це сказав, що стріхи — традиційні? У нас і стріхи вже радіаційні [3, с. 544].

Осмислення ХХ століття як складного періоду в історії України і людства вербалізоване у соціально маркованих перифразах-публіцистизмах, як-от: Епоха несприятлива ламає іще в колисці геніям хребти [3, с. 207]; Крути шарманку, пожалій нас трохи. У нас ще є і зорі он, і клен. Великі вуха нашої епохи нехай хоч мить побудуть без антен! [3, с. 115]; Іде епоха моя головата кудись від етики до синтетики. Ближчий мені старий Гайявата, ніж всі досягнення кібернетики [3, с. 181]; В епоху спорту і синтетики людей велика ряснота. Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста [3, с. 66]; Як тій дитині зватися Богданком, коли епоха зветься НТР? [3, с. 549].

Творча уява поетеси створює ідеальний образ сторінки праісторії України — Скіфії. Вона протиставлена сучасному соціуму. Для вербалізації життєустрою наших предків поетеса використовує:

• лексеми на позначення просторових реалій та позитивних особистісних характеристик людей: А навкруги — природа первозданна. І люди щедрі й добрі, як вона [4, с. 106];

• номінації роду занять і знарядь праці скіфів: Тут шанують труд. І рух дадуть і кругові, і кросну. Кують залізо із місцевих руд. І мають славу дуже розголосну. Тут процвітало різне ремесло. Були будинки з каменю й саману [4, с. 91];

• слова для найменування вірувань та уявлень: Звуть молодого місяцем і князем. У них дівчина сходить, як зоря [4, c. 106].

Отже, для моделювання образу історія Л. Костенко активно використовує філософську, публіцистичну, наукову, народнопоетичну, побутову лексику. Знакове також творення ліричних та ліро-епічних текстів історико-філософської тематики, у яких ословлено ознаки певної історичної доби, прочитується загальнокультурна, наукова і світоглядна ерудиція поетеси.

Література

  1. Жайворонок В. Знаки української етнокультури : [словник-довідник] / В. Жайворонок – К. : Довіра, 2006. – 703 с.
  2. Костенко Л. В. Берестечко / Костенко Л. В. – К. : Український письменник, 1999. – 157 с.
  3. Костенко Л. В. Вибране / Костенко Л. В. – К. : Дніпро, 1989. – 559 с.
  4. Костенко Л. В. Сад нетанучих скульптур / Костенко Л. В. – К. : Радянський письменник, 1987. – 207 с.
  5. Словник української мови / [гол. ред І. К. Білодід]. – Т. 1 – 11. – К. : Наукова думка, 1970 – 1980.