«ПОЕЗІЯ, ЩО ВИТКАНА З ЛЮБОВІ» (літературно-музична композиція за творчістю Ірини Небеленчук)

Стародубцова Оксана ІвнівнаСтародубцова Оксана Іванівна,
вчитель української мови і літератури
загальноосвітньої школи № 2, м. Кропивницький

«ПОЕЗІЯ, ЩО ВИТКАНА З ЛЮБОВІ»
(літературно-музична композиція за творчістю Ірини Небеленчук)

ПОЕЗІЯ, ЩО ВИТКАНА ЗЛЮБОВІ

Шановні присутні! Сьогодні у нас незвичайний захід. Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати талановиту людину, людину, яка живе в нашому місті, яку, здавалося б, добре знаємо, дехто кожного дня має насолоду спілкуватися з нею. Та як з’ясувалося, ще не всі грані її таланту нам добре відомі. Усі знаємо, що вона прекрасний педагог, любляча мама, гарна господиня.

У неї є іще талант від Бога – вміння і бажання писати вірші, якими вона оспівує, прославляє свою маленьку батьківщину і тим самим несе любов і світлі почуття!

Настав той момент, коли ми зобов’язані представити талановиту, творчу, залюблену у свій рідний край, людину, заради якої ми всі тут зібралися. Це – Ірина Олександрівна Небеленчук. Під ваші гучні оплески ми запрошуємо її зайняти почесне місце.

Поезія… Вона покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовність.

Сьогодні ми маємо чудову з вами можливість торкнутися душею і серцем струн поезії талановитої поетеси і гарної людини Ірини Небеленчук, підкреслити її неповторність, насолоджуватися її поетичним словом. Доля обрала пані Ірину, для якої поетична творчість – це покликання. А якщо Бог нагородив її цим неоціненним скарбом, то народжується диво-поезія, якій судилося стати безсмертною. Незабутньою вона є ще й тому, що вона – «ВИТКАНА З ЛЮБОВІ».

Дійсно, «поезія – нерозлучна сестра любові. Чим тонше, благородніше, піднесеніше почуття, тим більша чутливість людини до поетичного образу». Саме з любові народжена наша ніжна і чутлива, романтична й чарівна жінка – Ірина Небеленчук. Для поетеси головне – любов до людей, любов до життя і найголовніше – любов до України, яка подарувала їй життя, яка надихає, дає можливість помилуватися тополею у волошковому полі, почути спів пташок у вишневих садах, побачити калину у дворі, вербу край дороги, жовтогарячі соняшники на струнких стеблах, вдихати пахощі п’янкого любистку і м’яти, сплести віночок з ніжних ромашок…

Звучить пісня «А моя любов» у виконанні учнів ЗШ № 2 м. Кропивницького

Багато гарних і теплих слів сказано про Ірину Олександрівну, високо поціновано її творчість.

літературно-музична композиція

«Українська Сапфо ХХІ століття, яскрава зірка нашої степової Еллади»

Тетяна Моклюк

«Ви, пані Ірино, своїми віршами робите людей добрішими і даєте можливість задуматися над вічними цінностями. Такі вірші може писати лише сонячна людина».

Ніна Нон

«Вірші, як музика звучать,
І зачаровують серця.
Вони добру й любові вчать.
Це витвір справжнього митця!»

Наталія Бартош

 

Кажуть, щоб зрозуміти митця, треба побувати в нього на батьківщині, зазирнути в його дитинство.

щоб зрозуміти митця, треба побувати в нього на батьківщині,

Ірина Олександрівна Небеленчук народилася в селищі Новгородці Кіровоградської області.

Ірина Олександрівна Небеленчук народилася в селищі Новгородці

Народилася у вчительській сім’ї. Батьки, Раїса Микитівна та Олександр Миколайович, ще з дитинства прищепили любов до слова, заклали добро в дитячу душу. У школі навчалася на відмінно. Закінчила школу з відзнакою.

Народилася у вчительській сім’ї. Батьки, Раїса Микитівна та Олександр Миколайович

Римувати почала рано. Перший вірш був написаний у 8 років на основі такої події. Повертаючись зі школи додому, побачила на снігу замерзлу синичку. Загорнувши її у рукавичку, принесла додому, де вона й ожила. Далі пішли дитячі вірші про звіряток, пташок, рибок. Вірші були надруковані у журналах «Малятко» та «Барвінок». У клубі інтернаціональної дружби при районному Будинку школяра та за сприяння редакції районної газети була видана дитяча книжечка «Привіт, Бембі».

була видана дитяча книжечка «Привіт, Бембі»

Навчаючись у середніх класах, писала вірші про природу. Популярності набули присвяти однокласникам і друзям, які були оформлені у книжечку «Друзей моих прекрасные черты».

Друзей моих прекрасные черты

У 17-річному віці, після подорожі Прикарпаттям, була оформлена збірка балад на основі карпатських легенд «Співанки карпатського краю». Однак за певних умов збірка не була випущена.

Вищу освіту здобула в Кіровоградському державному педагогічному інституті імені О. С. Пушкіна. Працювала в школах України та Росії. На сьогодні вона – кандидат педагогічних наук, автор посібників і матеріалів з української та зарубіжної літератури. Педагогічним кредо Ірини Олександрівни є слова давньокитайського мислителя Конфуція: «Гідна людина не йде слідами інших людей, вона обирає свій шлях».

Гідна людина не йде слідами інших людей, вона обирає свій шлях

Шлях Ірини Небеленчук був тернистим, проте вона не шукала легких стежин. Постійно знаходилася у творчому пошуку.

ЇЇ поезії були надрукувані в місцевій газеті «Новгородківські вісті», журналах «Українська література в загальноосвітній школі», «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України». Прізвище та ім’я Ірини Небеленчук занесене в «Енциклопедію сучасної літератури та у Словник поетичної творчості.

Енциклопедію сучасної літератури та у Словник поетичної творчості

Ірина Олександрівна – автор поетичних збірок: «Мелодія душі моєї», «Крила надії», «Осенние мотивы», «Пори року», «Берег любові».

Ірина Олександрівна – автор поетичних збірок

Нещодавно вийшла нова поетична збірка поетеси «Берег любові»

Нещодавно вийшла нова поетична збірка поетеси «Берег любові». Ця книжка особлива. Берег любові – це той берег, де людині затишно, тепло, дитинно-щемливо, куди вона, незважаючи на відстані прожитих років, повертається постійно, куди вона лине думками, спогадами, мріями. Це те місце, що, ніби ковток джерельної води, живить із середини.

Нещодавно вийшла нова поетична збірка поетеси «Берег любові»

У збірці зібрані вірші, присвячені дорогим людям. Ліричній героїні притаманна безмежна любов до рідних, друзів, навколишніх. Віршам властиві милозвучність, ліризм, чуттєвість. Поезія пані Ірини – це «любові сплетений вінок».

«ПОЕЗІЯ, ЩО ВИТКАНА З ЛЮБОВІ» (літературно-музична композиція за творчістю Ірини Небеленчук)

Багато віршів присвячено найріднішій людині – матері.

Мама – найдорожча на землі людина, їй ми несемо свої болі і радощі, сумніви і успіхи. І кому ж як не матері присвячують свої вірші. На жаль, уже немає в живих матусі в пані Ірини, вона на небі, як ангел, який поруч з щоденними молитвами за нашу прекрасну поетесу. Вашій увазі – поезії «Я летіла додому…» та «Марево». Читають Савенко Анастасія та Аношина Катерина.

Мамі

Я летіла додому, неначе пташина,
Бо матуся чекала щоразу мене.
Та помітила я: за вікном враз калина
Нахилила засмучено віття своє.

Похилилась низенько, неначебто плаче,
А віконце похмуро їй дивиться вслід.
Де матуся рідненька? Невже ж то не бачить,
Що це я повернулась з далеких доріг?

Чом мене запашна не чекає вечеря?
Прохолодою дихає батьківський дім?
Сум заходить у настіж відчинені двері.
І нестерпно так гірко у серці моїм.

«Не обіймеш невже мене, мамочко люба?» –
То нестерпний лиш вирвався крик із грудей, –
Чи не вийдеш назустріч і не приголубиш
Не пригорнеш до себе, матусю, дітей?»

За віконцем так гірко ридає калина,
Гілочки опустила свої до землі.
І у віттях її не співає пташина.
Як і кожна травинка, вона у журбі.

Вже не світяться радісно й тепло віконця.
І похилена хвіртка журливо мовчить.
Назавждú закотилося лагідне сонце –
Край села у могилі матусенка спить.

Марево

Оксамитом лягає стежина до хати.
І від вітру схилився бузок під вікном.
Йде доріжкою мама мене зустрічати,
Прикриваючи плечі пуховим платком.

Огортає матусю крилом своїм осінь…
А із півночі знову вже суне гроза.
Впав на печі платок, розкуйовдились коси,
А в очах у матусі тремтлива сльоза.

«Чом ти плачеш, матусю, ідучи до хвіртки?»
І вже струшуєш сніг, перший сніг сивини…
І стає на душі так нестерпно, так гірко:
Як же ж швидко пливуть повз матусю роки.

Я, матусю, зцілую твої всі сльозини,
Як в дитинстві колись припаду до грудей,
«Ми вже будемо разом з тобою віднині», –
Мені в шибку весняний настукував день.

Хто причастився до Поезії хоч раз, пам’ятайте, що Муза дуже примхлива, вона приходить лише тоді, коли серце щире, відкрите до краси і болю.

Марево

Поштовхом до написання віршів служить, на жаль, не тільки світ прекрасного, але й наболілого. Поетеса, намагаючись осмислити сенс буття, сприймає його таким, яким він є: чарівним і потаємним, іноді жорстоким і не завжди справедливим. Про це говориться в поезії «До Вас», яку прочитає Семеняка Марія.

До вас…

Мене рвали на клаптики, на шматки розривали,
Розпинали мене, немов на хресті.
Не здавалася я, щоразу уперто вставала,
Несучи крізь життя все перли святі.

По душі батогом моїй дуже жорстко пройшлися,
Залишивши у ній той кривавий слід.
Та зламати мене не зуміли, не спромоглися,
Не зірвали, немовби весняний цвіт.

І неначе ножем, розрізали тіло на шмаття,
І каміння кидали в спину мені.
Палало серденько, неначе гаряче багаття,
І лиш тільки добро жило у душі.

Ви гріхи почепили безжально земні на мене,
Не одне вкарбувавши в тіло тавро.
Залишалась душа все ж такою нескореною,
Хоч несло її вдаль підбите крило.

Я вам дякую люди. Зустрілись мені надорозі,
Ви нещирі, зловтішні, недобрі, лихі.
Гартували мене всі ваші словесні погрози.
Залишили мені ви вірність собі.

Пронесла крізь життя усе вашу добру науку.
Не збороли дух ваші злі язики.
І чим більше хотілось мої вам зламати руки –
Проростали сильніш добра колоски.

У душі моїй і на тілі лишилися рани,
Та у мене є те, що не маєте ви:
Розквітала душа, наче білі величні канни –
Ніжні квіти любові, добра, краси.

Ніжні квіти любові, добра, краси

Інтимна лірика поетеси передає складну гаму переживань закоханого жіночого серця. Про кохання написано так багато, надруковано тисячі рядків, продиктованих сильними справжніми почуттями і глибокими роздумами. Та й не дивно, адже Муза Поезії найприхильніша до тих, чиї серця відкриті найпрекраснішому із почуттів.

Інтимна лірика поетеси

Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робитьлюдину добрішою і кращою, спрямовує на величні справи та героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.

Життя буває немилосердним і жорстким, ставлячи на шальки терезів долі закоханих, вимагаючи невблаганними обставинами їх неминучої розлуки. Про це поезія «Цей день», яку прочитає Беспалова Софія.

ЦЕЙ ДЕНЬ

Плаче небо дощем березнево.
Тяжко землі від весняних сліз.
Місяць, мов день, – то тільки миттєвість –
Й життя, наче поїзд, мчить під укіс.

Стіною дощу, вишиті ранки,
Мереживом стелять смуток-журбу.
Сльози дощу лягають серпанком
На, вишиту чорним, душу мою.

І день похмурий. Площа вокзальна.
І мчить автобус у дальню путь.
Вітер сміється крізь дощ безжально,
Дощі не вщухають, ллють і ллють.

Місяць минув (життя лиш миттєвість),
Лишився позаду стуком коліс…
Плаче небо дощем березнево.
Краплі стікають струмками сліз.

ЦЕЙ ДЕНЬ - Ірина Небеленчук

Кожен присутній в залі, слухаючи ці вірші, відчув ніжний дотик до душі. Та в повній мірі насолодитися поезією можна, почувши її з вуст поетеси. Тож настав час надати слово автору цих чудових поетичних збірок. Давайте гучними оплесками запросимо до слова Ірину Олександрівну.

Спільне виконання пісні Ірини Небеленчук «Ти прийди»:

www.facebook.com/100007996782981/videos/1878211629122045/?fref=mentions

Виступи присутніх гостей

Виступи присутніх гостей

Заключне слово.

Нехай на усіх життєвих дорогах вас супроводжують заслужені успіхи, незрадлива фортуна, стійкий добробут, невгасима енергія. Аби у вашому житті було багато сонячних днів, любові, тепла, радості. Міцного вам здоров’я, здійснення творчих задумів і сподівань. Хай Вас підтримують та надихають рідні люди, розуміють та допомагають колеги, оминають негаразди та непорозуміння. Хай доля дарує Вам ромашкове щастя!

Звучить пісня «А ми бажаєм Вам добра»