РЕАЛІЗАЦІЯ СПАДЩИНИ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО НА УРОКАХ СТАРШОЇ ШКОЛИ


Харченко Олена Костянтинівна,
учитель української мови і літератури

комунального закладу «Новомиколаївська гімназія
Міської ради міста Кропивницького»

РЕАЛІЗАЦІЯ СПАДЩИНИ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО
НА УРОКАХ СТАРШОЇ ШКОЛИ

Анотація. У статті розкрито особливості реалізації спадщини В.О. Сухомлинського на уроках старшої школи. Розглянуто проблему розвитку творчих здібностей учнів.
Ключові слова: творча особистість, педагогічна спадщина, педагогічна система, життєва компетентність, аналіз.

Творчість та педагогічну спадщину В.О. Сухомлинського, славетного педагога-гуманіста, педагога-практика ХХ століття важко переоцінити. Образ учителя в сучасних умовах зазнає значної трансформації та знаходиться в залежності від соціально-культурних змін, що відбуваються в суспільстві. Гуманістичні ідеї В.О.Сухомлинського – це ідеї майбутнього. Педагогічні надбання Василя Олександровича з кожним роком привертають все більшу увагу науковців як у нашій країні, так і за кордоном. Розроблена українським практиком педагогічна система збагатила педагогічну науку новаторськими ідеями й положеннями, значно розширила теорію та освітню виховну практику і була своєрідним революційним етапом розвитку вітчизняної педагогічної думки, що заслуговує сьогодні на нове осмислення.

Творчу спадщину педагога вивчала значна кількість як теоретиків, так і практиків. Насамперед слід назвати імена М.Я. Антонець, І.Д. Бех, Н.М. Бібік, С.О. Захаренко, В.Г. Кузь, Ю.І. Мальований та ін.
Мета цієї статті –розкриття особливості реалізації спадщини В.О. Сухомлинського на уроках старшої школи.

Праці В.О. Сухомлинського сприяють формуванню в учнів мовленнєвої компетентності, культури мови, розвитку творчих здібностей учнів, вихованню національної свідомості, почуття прекрасного, поваги до людської особистості, відповідальності перед колективом.

Актуальні методи і прийоми великого педагога і сьогодні. Через «уроки мислення», «уроки творчості» В.О. Сухомлинський підводив виховання необхідності самовдосконалення. Казку, гру, вигадку, красу природи, мистецтво він уважав могутніми поштовхами творчості. Педагог пов’язував творчість з розвитком волі, емоцій, почуттів дитини, об’єднував дитячу фантазію і практичну діяльність.

Тому важливо викликати інтерес до творчості педагога, виховувати риси добра, справедливості, чуйності, турботливого ставлення до людей.
Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка виконувала таку функцію, вона має спиратися на психологічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у досягненні цілей навчання й виховання використовувати ціле покладання, моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності. Головною метою, якої має прагнути виховання, є всебічний розвиток особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним формуванням пізнавальних здібностей.

Важливим напрямом усебічного розвитку особистості, який необхідно враховувати при її проектуванні, є розумове виховання. В. Сухомлинський вважав, що розумове виховання потрібне людині не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя. Бути розумним повинен і математик, і тракторист. Тому в процесі навчання дітей треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Цю роботу слід починати з малих літ, формуючи в дітей допитливість, тоді навчання для них не стане тягарем. На його думку, дитина не може бути щасливою в школі, якщо їй там погано. Одна з його фундаментальних ідей звучить так: навчання повинно бути радісною працею.

Важливим аспектом педагогічної спадщини В. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання гуманізму й людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям – радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлення до жінки. На його думку, той, хто вміє любити матір, любитиме і батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без любові і поваги до учнів розмови про гуманність і людяність безпідставні.

Основним завданням на уроках української мови вважаємо навчання учнів умінню доцільно володіти словом, розуміти слово, розглядати його різнобічно. У кожній дитині потрібно розвинути здатність правильно користуватися мовними засобами для вираження своїх думок. Дітей необхідно якомога частіше залучати до позиції автора, давати можливість висловитися, розкрити свою особистість, виявити ставлення до подій, висловити власні почуття, емоції. Також важливо навчити мислити, висловлювати думки в усній та письмовій формі, аналізувати відповіді однолітків, брати участь у суперечках з тих чи інших питань як з учителем, так і з класом. Усіляко намагаємося сприяти розвитку творчого потенціалу учнів. Які ж використовувати методи і прийоми, щоб дитина вчилася з задоволенням і бажанням і одночасно розвивала свої творчі здібності?
Основні прийоми розвитку творчих здібностей: написання творів,переказів, повідомлень, рецензування творів, ігри, ребуси, кросворди тощо.

Відомо, яке значення надавав самостійній роботі школярів О.В. Сухомлинський. Активність і самостійність учнів – один із основних принципів його педагогічної системи. Великий педагог вважав, що завдання вчителя полягає не в тому, щоб давати дітям готові знання, а в тому, щоб направляти їх розумову діяльність. Учні повинні по можливості трудитися самостійно, а вчитель – керувати цією самостійною працею і давати для неї матеріал. При цьому важливо, щоб практичні завдання виконувалися школярами не механічно, а свідомо, треба домагатися, щоб у практичну роботу діти вносили елементи творчості. Основна мета самостійної роботи учнів полягає в тому, щоб навчити школярів мислити, аналізувати та узагальнювати мовні факти, що, в свою чергу, позитивно позначається на засвоєнні навчального матеріалу. З такою метою практикуємо завдання типу “Поясни”, “Доведи”. Велике місце у викладанні української мови займають творчі самостійні роботи. Роботи творчого характеру підвищують інтерес дітей до навчання, розвивають їх спостережливість, вчать їх самостійно вирішувати поставлені завдання. Важливо й те, що у творчих письмових роботах виявляються індивідуальні якості учнів та особливості їх мови. Широко використовуємо роботу з опорними словами, зі складання творів-мініатюр за картиною, творів на запропоновану тему, есе за приказкою, за аналогією з прочитаним, за спостереженнями учнів, складання листа подрузі або другу, твору за початком. Згадані вище вправи виконуються під керівництвом учителя, при цьому ступінь самостійності учнів постійно зростає. Коли ж школярі засвоюють матеріал досить міцно й опановують “технікою” виконання відповідного виду роботи, аналогічні завдання пропонуються учням додому. Вміння аналізувати, узагальнювати, емоційно будувати свою промову необхідні при написанні гарного твору. Тому ми повинні допомогти розвинути їм мовленнєву діяльність. “Мовленнєва діяльність” – це активний, цілеспрямований процес створення і сприйняття висловлювань, здійснюваний за допомогою мовних засобів у ході взаємодії людей у різних ситуаціях спілкування.

Особливістю дитини шкільного віку є чистота і безпосередність сприйняття. Незвичайна і багата дитяча фантазія, уява, потреба вигадувати й вигадувати. Учням 5 класу запропонувала написати свої фанфіки, казки, ідея  була зустрінута з оптимізмом. Адже, як сказав В.О. Сухомлинський, “у розвитку здібностей велике значення мають твори, в яких діти пишуть про те, що вони бачать, думають, відчувають, переживають”[12, с. 15]. Переконалася, що складання казок благотворно впливає на розвиток творчих можливостей дітей, зближує їх з природою, розвиває спостережливість і допитливість, виховує добрі почуття, оживляє і робить цікавим навчальний процес. При написанні казок розширюється лексичний запас дітей. Вони вчаться висловлювати свої думки письмово. Особливо великий інтерес школярів до чарівних казок, що пояснюється нічим не обмеженою свободою пересувань і дій у казковому світі. Намагаємося урізноманітнити уроки розвитку мовлення, використовуючи різні види робіт.
У процесі вивчення української мови та літератури важливо поєднувати вивчення теоретичного матеріалу, розвитку культури мови і мовлення, спілкування з одночасним формуванням креативної компетенції – здатності до розв’язання будь-якої навчальної задачі творчо; бажання й уміння діяти не за зразком, а оригінально, передбачати новизну під час розв’язання навчальних завдань. У 9 класі впроваджуємо в практику творчі вправи, дослідницько-пошукові завдання, мовні спостереження, лінгвістичні ігри, уможливлюючи тим самим поглиблене вивчення матеріалу.

Педагогічний процес на уроках мови і літератури будується за принципом діалогу, полілогу і багатий на імпровізації. Тут не існує нормативної, однозначної істини. Важлива умова при цьому –ціннісно-смислова рівність дорослого й дитини, тобто кожен пізнає світ без обмежень. Для реалізації свого життя зараз і в майбутньому дитина мусить вибирати для себе той чи інший ідеал. Українська словесність відкриває безмежний світ, в якому можна “працювати над собою” – набувати знання, розвивати самоаналіз, саморефлексію, самосвідомість. Важливо не здобуття різноманітних знань, а їх смисл і мета[9, с. 10].
Важливий для вчителя словесності і принцип активності учня. Його знання, розумовий, духовний та культурний розвиток повинні спиратися на власні зусилля. Особливу цінність для учня має шлях, яким він пройде, розв’язуючи поставлену перед ним проблему. Учень оволодіває методом праці, який у майбутньому зможе застосувати до аналогічних завдань[2, с. 20]. Цей принцип допоможе дитині виробити в собі впевненість у власній цінності, у тому, що вона сама дасть собі раду і власними зусиллями зуміє подолати труднощі, які траплятимуться на її життєвому шляху. У зв’язку з цим частина програмного матеріалу опрацьовується учнем самостійно. Учитель додає низку запитань репродуктивного (відтворюваного) і продуктивного (творчого) характеру. Час від часу учень може звертатися до вчителя за консультаціями і порадами, виробляючи таким чином власну позицію щодо запропонованого йому матеріалу.

Українська література є потужним носієм ідентичності нації. Вона повинна стати важливим чинником формування національної ідеології, яка має базуватися на історичних і культурних традиціях, на переосмисленні сучасного досвіду на основі загальнолюдських цінностей. Українська література в світовому контексті є свідченням високої духовної і цивілізаційної розвиненості українського народу, вона є невід’ємною складовою його національної культури.

Українська література – один із найголовніших предметів сучасної середньої школи. Як мистецтво слова вона несе потужний заряд позитивної духовної енергії, що здатна впливати на людину, допомагати їй, підтримувати в будь-який час і за будь-яких історичних чи суспільних обставин. Література як вид мистецтва спроможна загальнолюдські цінності передавати від покоління в покоління, культивувати їх у людських душах. Засобами мистецтва слова вона допомагає формувати, збагачувати внутрішній світ дитини, позитивно впливати на її свідомість, морально-етичний потенціал, розвиток інтелекту, творчих здібностей, естетичного смаку.
Вивчення літератури в середній школі неможливе без одночасного виховання почуття прекрасного, відчуття насолоди художнім текстом. Через його співпереживання дитина має можливість відкрити якусь нову якість власного буття, тією чи іншою мірою дотичною до тих вічних цінностей, що витворені і перевірені людством упродовж багатьох віків[14, с. 27].

Проблеми життя як минулого, так і сучасного не можуть механічно переноситися на уроки літератури. Знання і розуміння історичного процесу розвитку української літератури, аналіз художнього твору повинен насамперед підсилювати радість спілкування дитини з мистецтвом, збуджувати його власну думку, тривожити емоції та почуття, зокрема й патріотичні. Саме відкриття високомистецького художнього тексту, вміння його розуміти, сприймати для сучасного школяра може стати вирішальним чинником формування стійкого переконання, що українська література – цікава й самобутня, українська мова – лексично й стилістично багата, український народ – один із найталановитіших.
Основним у роботі вчителя-літератора вважаю – передбачити очікуваний результат, конкретизувати й скоригувати навчальні й виховні цілі, узгодити їх з наявністю в програмі того чи іншого твору, теми тощо.
Зацікавити дитину українською книжкою, дати їй для розуму і серця своєрідний ключик розуміння, естетичного відчуття образного слова, а через нього й усвідомлення важливих світоглядних, морально-етичних, національних цінностей, навчити думати – ось головна мета, яку повинен поставити перед собою вчитель уже з першого уроку в 5 класі. Іншими словами – привчити п’ятикласника до усвідомленого читання.

Учитель у процесі викладання уроків української літератури передбачає формування цілісного уявлення про неї як про важливий складник національної культури, підвищення загального рівня культури майбутнього покоління, розвиток його творчого, інтелектуального потенціалу, вироблення здорового, повноцінного світогляду.
Усі наукові дослідження й педагогічна практика сучасної школи спрямовані на те, щоб роки перебування в школі були не підготовкою до життя, а власне життям. На уроках учитель має не просто дати суму знань, а сформувати життєву компетентність як самоздатність особистості до оптимальних дій, що базуються на знаннях, досвіді, цінностях, здобутих завдяки навчанню.

Отже, педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського є джерелом творчості для кожного педагога. Вона відкриває нові шляхи для вдосконалення педагогічної майстерності. Педагогом було створено систему роботи з формування творчої особистості учня, виокремлено шляхи розвитку їх творчих здібностей. Перспективним уважаємо укладання посібника з досвіду роботи з конспектами уроків і сценаріями позакласних заходів на матеріалі творчої спадщини
В. О. Сухомлинського.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Гавловська Л. Розвиток соціокультурної компетентності старшокласників на уроках української мови.// Українська мова та література. –Київ: шкільний світ. – 2011. – №717-718. – с.11 – 12.
  2. Іванов Д. Комплексний підхід в освіті. Проблеми, поняття, інструментарій. // Зарубіжна література в школі. – 2006.– №23.– с. 16 – 27.
  3. Коростельов В. Формування ключових компетенцій учнів на основі психолого-педагогічної діагностики особистості учня на уроках українськоїмови та літератури // Вивчаємо українську мову та літературу в школі. – 2008. – № 16 – 18. – с. 86 – 90.
  4. Лященко М. Формування мовної компетенції майбутніх педагогів у процесі викладання української мови. // Українська мова та література. – Київ: Шкільний світ. – 2011. – №696. – с. 3 – 6.
  5. Лященко М. Формування мовленнєвої компетенції засобами використання комп’ютерних та мультимедійних технологій на уроках української мови // Українська мова та література. – Київ: Шкільний світ. – 2011. – №696. – с.7 – 11.
  6. Нагрибельна І. Формування мовленнєвої компетенції учнів на уроках зв’язного мовлення. // Зарубіжна література в школах. – 2006. – №23. – с. 28 – 38.
  7. Ракільна С. Комунікативні компетенції учнів на уроках мови та літератури // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – №34. – с.2 – 6.
  8. Руденко О. Життєва компетенція учнів у вимірі освітніх інновацій. // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. –№24. – с.2 – 10.
  9. Савчук Н. Формування та розвиток літературно – художніх компетенцій учнів у процесі шкільної літературної освіти. // Українська мова та література. – Київ: Шкільний світ. – 2010. –№13. – с. 9 – 15.
  10. Скуратівський Л. В. Інформаційні технології як засіб мовленнєвого розвитку учнів у процесі навчання української мови в основній школі //  Українська мова та література в школі. –№4.
  11. Сухомлинський В.О. Розвиток індивідуальних здібностей і нахилів учнів // Вибр. тв. : в 5 т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т. 5. – С. 122 – 139.
  12. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям  // Вибр. тв. : в 5 т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т. 3. – С. 7 – 279.
  13. Терновська Н. Компетентнісно спрямоване вивчення літератури рідного краю // Українська мова та література. – Київ: Шкільний світ. – 2010. – с.19 –
  14. Тімченко С.  Формування комунікативних компетентностей учнів за допомогою технології розвитку критичного мислення. // Українська мова та література. – Київ: Шкільний світ. – 2009. – с.23 – 30.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *