«СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ» (ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО)

Раїса Гришина    Гришина Раїса Микитівна,
    учитель української мови та літератури, 
    навчально-виховного комплексу "Павлиська загальноосвітня
    школа І – ІІІ ступенів – ліцей імені В.О.Сухомлинського"
    Онуфріївської районної ради Кіровоградської області,
    учитель-методист.

 

«СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ» (ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО)
Урок

 

Тема уроку: «Казки школи під голубим небом».
Мета уроку: ознайомити учнів із творчою лабораторією В.О. Сухомлинського; розкрити основну рису оповідань, притч, казок із збірки «Казки школи під голубим небом» — моральність; розвивати в учнів уміння висловлювати власні думки; робити висновки з прочитаного; розвивати літературні смаки; виховувати в дітях доброту, працелюбство, громадянські почуття.
Обладнання: портрет В.О. Сухомлинського, виставка книг педагога: «Гаряча квітка», «Казки школи під голубим небом», «Павлышские сказки», номери білоруського журналу «Вяселка», в яких Василь Олександрович друкував свої мініатюри.
Методи і прийоми: лекція, бесіда, виразне читання.

Зміст уроку

1. Вступне слово вчителя про життя і творчість В. О. Сухомлинського.

   «Є такі люди, знайомство з якими залишає в серці і пам'яті глибокий слід на все життя. Я і тепер бачу, як наяву, великий кабінет, на столі розгорнуті книги і журнали, поруч лежить рукопис наукової праці. Уважний погляд задумливих очей, легка усмішка, доброзичливий тихий голос» (М.А. Шевченко).
   «В.О. Сухомлинський постійно був у клопотах. Шукав шлях до дитячих сердець, а своє віддав їм, дітям. Він піднімав дитячі очі до зірок»,— сказав про Василя Олександровича російський письменник Г. Мединський.
   «Відкривав десятки вікон, через які діти спостерігали світ» (С. Заволока).
  «Сьогодні Василь Олександрович знаходиться поряд з нами в буднях і в творчих пошуках сучасної школи, і в цьому його безсмертя» (Г.Я.Вовченко).

  Це спогади про В.О. Сухомлинського людей, які його близько знали, людей, різних за віком, професією, вдачею, посадою. Про нього написано без ліку статей, книг, можна навести й факти: загальний тираж праць В. Сухомлинського складає більше 12 млн. примірників, вони видані на 53 мовах. Ось що таке — слово Сухомлинського. Талант незвичайний і надзвичайний: народний учитель, предагог-гуманіст, директор, учений зі світовим іменем, мислитель. Людина, яка по крапельці віддала своє серце дітям. Добротворець, як влучно назвав його український письменник І. Цюпа. Судилося Василю Олександровичу народитися й померти у вересні. Доля відвела йому всього 52 роки, та створено ним було так багато, що іншому вистачило б на два життя.

   Коли був малий, зачаровано слухав казки, легенди, які розповідали йому бабуся, мама, а пізніше припадав устами до народних джерел. Певне, вже тоді в дитячій голові виникали питання про те, чому в житті людей поруч ідуть добро і зло, правда і кривда, любов і ненависть. Читав багато, а згодом і сам почав віршувати, писати казки й оповідання. Його життя мало чим відрізнялося від життя ровесників: школа, навчання у вузі, робота в школі, війна, тяжке поранення, знову школа. От хіба що вирізнявся допитливістю в шкільні роки, всеобізнаністю, широтою мислення, пристрастю, пошуками істини, любов'ю до дітей, коли працював у школі. Разом з батьками будував шкільні приміщення, з дітьми саджав дерева, з учителями будував школу майбутнього.

2. Огляд книги «Казки школи під голубим небом».

    Учитель. Книга, яку я тримаю у своїх руках, незвичайна: до неї ввійшли твори, які народилися під час безпосереднього спілкування Василя Олександровича з учнями. Таку «школу під голубим небом» він організував сам. Водив дітей у поле, в ліс, в сад, до річки, вчив їх спостерігати за явищами природи, мислити, складати казки — такі уроки вчителі школи називали уроками доброти. Але спочатку казки для дітей Василь Олександрович створював сам.

    Книга «Казки школи під голубим небом» вийшла у видавництві «Освіта» у 1991 році. Складається вона з таких розділів: «Кмітливий скляр», «Моя мама пахне хлібом», «Пісня Великого Сірого Каменя», «Коли засинають зорі», «Скільки ж я ранків проспав», «Є ще одне найніжніше деревце», «Бо за морем — чужина».

3. Розгляд оповідань, бесіда за прочитаним.

Учитель. Вдома ви прочитали ряд оповідань.
Як можете одним реченням сказати, про кого і про що вони? Яке враження справили на вас? Чим вразили?

  1. Перший розділ відкривається оповіданням «Дивний мисливець».

Чому мисливець дивний?
Що нас дивує в його поведінці?
Чи можна його назвати невдахою?
Діти зрозуміли, чому дід Максим дивний мисливець, а ви?
Про яку рису характеру говорить така поведінка діда Максима?

  1. Виразне читання учнями казки «Як здивувався Мурко».

Чому ж здивувався Мурко?
Добрий чи злий був кіт?
Прочитайте мовчки кінець оповідання й продовжіть його так, як собі уявляєте.

  1. Роздуми над казкою «Як котові соромно стало». Це дуже маленька казка. Чим вона заворожує?

Котові стало соромно (не розгнівався, не розсердився). Чому?
А чи є серед людей «коти», які полюють за птахами? Яку характеристику можна дати таким людям?

  1. У казці «Чого синичка плаче» розповідається про Мишка й Олю.

По-різному вони сприйняли спів пташки. Яка цьому причина? Ваші міркування.
Як ви гадаєте, якою була поведінка дітей далі?
Ваша думка про те, чому Василь Олександрович «кинув дітей на півдорозі» — не закінчив оповідання?

Прочитаймо оповідання в особах.

Висновок учителя.
     Ми знаємо, що в українських народних казках правда торжествує над кривдою, добро перемагає зло. А як у казках Василя Олександровича? (Діти діляться своїми думками й доходять висновку, що всі казки у В. О. Сухомлинського про добро).

    Справді, казки Василя Олександровича про добро, милосердя, хоч в деяких розповідається про негарні вчинки. Казки вчать школярів пізнавати природу, розуміти щебет пташок, мову квітів і дерев, різних комах. Все це — діти природи, яких ми маємо берегти.

      5. Перекажіть зміст оповідання з розділу «Моя мама пахне хлібом», яке найбільше вас вразило. Чим саме?

Яку думку вкладено в назву «Хто кого веде?» Доведіть. Які люди виростуть з Василька й Толі у майбутньому?

      6. Чому правда буває гіршою за неправду? Як ви це зрозуміли з оповідання «Правда буває гірша за неправду»?

      7. Який висновок для себе ви зробили з оповідань «Іменний обід»,  «Сива волосинка», «Образливе слово»?

Висновок учителя.
   Ви, певне, помітили, що у Василя Олександровича є багато казок, оповідань, які закінчуються питальними реченнями, і вам хотілось би самим дати на них відповідь. Часто автор не робить ніяких висновків про те, що добре, а що погано в поведінці персонажів. Як ви думаєте, яку мету він ставив перед собою? (Учитель доповнює відповіді учнів: оповідання змушує читача замислитись, поміркувати, самому зробити висновки. Вони збуджують думку — в цьому значимість цих, на перший лише погляд, нехитрих оповідань).

     8. А зараз ми проведемо невеликий конкурс «Продовж оповідання». (Учитель зачитує початки оповідань з наступних розділів книги, а діти по пам'яті продовжують їх):

а) «Стоїть у сухому степу колодязь. Поруч з колодязем — хатка. У ній живуть дідусь з онуком. Біля колодязя на довгій мотузці відро. Ідуть подорожні, завертають до колодязя, п’ють воду, дякують дідусеві…» («Звичайна людина»).
б) «Майстер працював Різцем по дереву —  вирізував Троянду. Різець маленький, стальний, блискучий. У руках Майстра він був слухняним і вправним…» («Ремісник і Різець»).
в) «Марійка приходить додому, бачить: підлога у кімнатах чиста, аж блищить.

– Як у нашому класі після уроків, — каже Марійка.
– Чого це після уроків? — дивується мати. — А під час уроків?» («Підлога буде чиста… А душа?»).

г) «Це було в четвертому класі. Всі схилились над   зошитами.   Учитель   дав   задачі   для   самостійного розв'язування, і діти уважно працювали» («Кінь утік»).
д) «Учитель питає: «Бачите, діти, ось цей спалений сонцем пустир у долині?

Бачимо,— відповідають діти.
Тож послухайте бувальщину…» («Не забувай про джерело»).
Чому ж учать ці оповідання?
Що з них ви взяли для себе?
Які хотіли б розповісти вдома меншим братикам і сестричкам, татам і мамам?

  4. Як ви можете пояснити назву книги: «Казки школи під голубим небом»?

Не забувайте про те, що назва часто містить тему чи основну думку твору.
А тепер послухайте, яку відповідь на це питання дає автор у передмові до книги «Що таке школа під голубим небом» (це і є підсумок уроку):

   «Теплий літній вечір. На голубому небі спалахує перша зірочка. Щодня до мене приходять діти. Дошкільники, першокласники, другокласники… Ми сідаємо під столітнім дубом. Замовкає село, засинає степ, із саду долинають таємничі звуки, спить озеро. Увесь світ навколо нас спить, лише зірочка в небі мерехтить та цвіркун співає.
   Це і є наша Школа під Голубим Небом. Діти приходять у світ казки. Все, що ми бачимо, здається нам у ці дивовижні години казкою.
  Школа під Голубим Небом — це джерело живої думки й слова, до якого я щодня приводжу вас, щоб ви стали людьми великої душі, розумними й сердечними, мудрими мислителями.
   Тридцять п'ять років я торкаюсь словом до вашої душі. Десятиріччя праці — нелегкої, але радісної — переконали мене: казка, творчість — це найтонший і найніжніший дотик. Казка — дитинство думки. Вона робить світ дитинства яскравим і цікавим.
   Ми написали тисячі казок. Хто ж їх автор? Це чудова українська ніч, і декілька поколінь маленьких дітей, і я — всі ми творці казок Школи під Голубим Небом. Автор».

   5. Домашнє завдання.

   Василя Олександровича Сухомлинського часто називають учителем учителів. Сам він був невтомним трудолюбом, і цим подавав приклад іншим, спонукав кожного збагачувати свої знання. «Не позволяй душе лениться»,— любив повторювати він слова поета Заболоцького. Василь Олександрович навчав учителів складати казки, а ті — своїх вихованців. У книзі «Казки школи під голубим небом» є оповідання «Я хочу сказати своє слово», яке розкриває глибоку таємницю творчості. Послухайте його.

  «Вранці Катерина Іванівна повела своїх малюків-першокласників у поле. Була тепла рання осінь. Високо в небі летіли ключем перелітні птахи. Вони жалібно курликали, і від цього в степу було сумно.
Катерина Іванівна сказала дітям:

— Сьогодні ми будемо говорити про осінь, про небо, про перелітних птахів. Хай кожен скаже, яке зараз небо. Дивіться, діти, уважно, думайте. Вишукуйте в нашій рідній мові красиві, точні слова.

Діти притихли. Вони дивились на небо й думали. Через хвилину почулись перші слова:

Небо блакитне-блакитне…
Небо голубе…
Небо чисте…
Небо лазурове…

І все. Діти знову й знову повторювали одні і ті ж слова: блакитне, синє, чисте, лазурове.
Збоку стояла маленька синьоока Валя й мовчала.

– А ти чому мовчиш, Валю?

– Я хочу сказати своє слово.

– І яке ж твоє слово про небо?

– Небо ласкаве… — тихо сказала Валя й посміхнулась. І в цю ж мить діти побачили те, чого досі не помічали.

Небо сумне…
Небо тривожне…
Небо журливе…
Небо студене…
Небо грало, дихало, усміхалось, тріпотіло, як жива істота, і діти вдивлялись у його сумні сині-сині осінні очі».

Учитель. Складіть удома казку чи оповідання на самостійно обрану тему і постарайтесь знайти своє слово.