СТОРІНКИ ПАМ᾿ЯТІ ВАСИЛЯ ПЕТРОВИЧА МОШУРЕНКА «Я ПРИЙДУ… – ДО ТЕБЕ…»

Небеленчук Ірина Олександрівна Смішко Іван Іванович
  Ірина Олександрівна Небеленчук,
  старший викладач кафедри
  теорії і методики середньої освіти
  комунального закладу «Кіровоградський     обласний інститут післядипломної   педагогічної освіти імені   Василя Сухомлинського»,
  кандидат педагогічних наук

Смішко Іван Іванович,
вихователь Кіровоградського 
обласного навчально-виховного комплексу (гімназія-інтернат – школа мистецтв)

 

 

 

 

 

 

 

 


СТОРІНКИ ПАМ᾿ЯТІ ВАСИЛЯ ПЕТРОВИЧА МОШУРЕНКА
«Я ПРИЙДУ… – ДО ТЕБЕ…»

 

 

Звучить пісня «Ты знаешь, так хочется жить…» у виконанні групи «Рождество».

Демонстрація відеоролика з фотокартками Василя Петровича

1

Звучить «Медленная тема» Іллі Духовного (І частина)

ВЕДУЧИЙ. Сьогодні ми зустрілися, щоб вшанувати пам᾿ять Василя Петровича Мошуренка. Хоча поета немає з нами, проте ми відчуваємо його присутність завдяки його творам: віршам, новелам, нарисам, пісням.

ВЕДУЧИЙ. Народився Василь Петрович 12 лютого у 1958 році («на Трьох Святих, один з яких – Василь», – як зазначає сам поет), в селі Розумівка…
У найкращому селі Кіровоградщини… України… Всесвіту… (так буває!) – пише в автобіографічних нотатках «Про себе» Василь Петрович.
Світ дитинства, як пригадує поет, – дід Дмитро і баба Марія! З трьох років – дід з бабою – найголовніші вихователі та вчителі (так буває!).

2

Звучить «Медленная тема» Іллі Духовного (ІІ частина)

ВЕДУЧИЙ. Закінчив Розумівську восьмирічку, а тоді – Бовтиську СШ. Рік працював вожатим і вчителем географії в рідній Розумівській школі. Далі була служба армії, навчання в педінституті спочатку на філологічному, а пізніше – на історичному факультеті. Невдовзі після року роботи в школі був призначений директором Великочечеліївської школи в 1984 році. Василю Петровичу на той час виповнилося 26 років.

3

ВЕДУЧИЙ. 22 роки Василь Петрович пропрацював на цій посаді. Школа була не просто школою – місцем навчання дітей і роботи вчителів. Це був осередок культурно-освітньої діяльності. Діти брали участь і ставали переможцями в конкурсах, олімпіадах, змаганнях, турнірах. Однак вони наслідували своїх учителів, які брали участь в різноманітних методичних і навчальних оглядах педагогічних інновацій, конкурсах як навчальних, так і виховних (фестивалі та конкурси читців, пісенні, музичні конкурси) та інші.

ВЕДУЧИЙ. І все було б добре, якби не звільнення Василя Петровича з посади з доволі негарним формулюванням. Насправді – за політичні погляди й особисту позицію.
  Далі були доволі непрості роки життя в Києві. Працював охоронцем… «Сторожував дітей у гімназії, студентів – в общазі, машини – на автостоянці», – знову жартує Василь Петрович. Був заступником директора табору «Сокіл» в Кончі Заспі. Рік працював соціальним педагогом Слов’янської гімназії. З вересня 2011 року – учитель історії, філософії і правознавства гімназії міжнародних відносин № 323 м. Києва.

Звучить пісня у виконанні Олега Мітяєва «Лето – это маленькая жизнь».
Коллаж із фотокарток Василя Мошуренка

4

ВЕДУЧИЙ. Однак не зважаючи на всі перипетії життя, Василь Петрович говорить про себе:
«За освітою – учитель.
За покликанням – учитель.
А ще – Оптиміст, Гуманіст, Романтик…»

5


Звучить «Медленная тема» Іллі Духовного (ІІІ частина)

І дійсно завжди таким і був – веселим, щирим, відкритим і доброзичливим до людей, міг бачити позитивне в людях, від душі радіти їхнім успіхам, умів підтримати навіть одним словом чи одним рухом, мудрою порадою, а то навіть і лагідною усмішкою чи теплим поглядом.
ВЕДУЧИЙ. Василь Петрович однаково талановитий письменник і поет. Він автор прозових збірок «Тінь від веселки», «Шедеври», «Коріння, або Я – Розумівка».
6
Автор поетичних збірок «Думки», «Це так просто писати правду», «Відчай і віра», «Іду», «Колючість ніжної душі», «Мати». Завершує Василь Петрович автобіографічні нотатки такими словами: «Пишу… Пишу… Пишу…» І дійсно писав багато. І все було б добре, якби… У 2016 році Василь Петрович став членом Національної спілки письменників України. Ніби виросли крила – його визнали, адже значну частину життя Василя Петровича цькували, однак це йому не завадило залишатися за різних умов, у різних ситуаціях Людиною.
7

ВЕДУЧИЙ. Далі – численні поїздки Україною, зустрічі з учителями, учнями, студентами, читачами його творів. Зустрічі в школах, інститутах, бібліотеках. Визнання читачів. У 2016 році кандидатура Василя Петровича була висунена на присудження обласної літературної премії імені Євгена Маланюка. І колишня ситуація, як із директором школи, повторилася. Поливання брудом з боку так званих титулованих і зіркових поетів міста Кропивницького, звинувачення в плагіаті без усіляких доказів, погрожування судом. Усе це стало причиною погіршення здоров᾿я Василя Петровича, поштовхом до лікарні, а невдовзі і причиною смерті. І відразу пригадуються рядки вірша «Смерть поета» Михайла Лєрмонтова, написані на смерть Олександра Пушкіна.

ВЕДУЧИЙ. Сьогодні ми презентуємо нову збірку поета «Без тебе – з тобою», яка вийшла друком уже після смерті Василя Петровича.

 

8

Збірка зовсім іншого спрямування. На відміну від попередніх, тематика яких біль за Україну, її долю, біль за дітей, вибір життєвої позиції та власного шляху, нова збірка – лірична. Її тема – кохання. Вимріяний поетом образ – образ Жінки – берегині, матері, дружини, дочки, коханої. Саме до неї автор звертається із найніжнішими та найтеплішими словами. Вона є тією, котра надихає Поета, підтримує, розуміє. Завдяки їй відбувається духовне зростання Поета становлення як чоловіка. Тож, доторкнімося до цієї неймовірної поезії збірки «Без тебе – з тобою».
 

Декламування вірша «Якби не Ти…»

*        *        *
               Якби не Ти…
            Якби не Ти,
                    то й я б не знав
              про… Тебе!
                 І міг би терен
           не цвісти,
                   що на узліссі –
        терен…
               Якби не Ти…
             Якби не Ти,
             як жив би я
               без… Тебе?!
                   Вдень і вночі –
            мені світи,
        як сонце
                в чистім небі!
               Якби не Ти…
            Якби не Ти,
                   то й я б не знав
               про… себе…

ВЕДУЧИЙ. Буває, що кохання супроводжується смутком і розлукою. Тому ліричний герой шкодує про те, що йому чогось не довелося зробити для коханої.

Декламування вірша «Не довелось…»

НЕ ДОВЕЛОСЬ…
Не довелось…
Не довелося –
                 Погладити твоє волосся.
 Так повелось…
Так повелося:
                З’їдає сонце чисті роси.
   Все відбулось…
Все відбулося!
                      Дитинно плаче вітер босий.
Минуло все…
Усе минуло!
                 І ти мене давно забула.
   От тільки жаль:
  Твоє волосся –
                 Погладити не довелося.
  Не довелось…

ВЕДУЧИЙ. Поезія Василя Петровича доволі ніжна, чуттєва, метафорична, образна. Читаючи її, не доводиться докладати особливих зусиль, щоб уявити картину. Зображувальне відразу постає в уяві.

Декламування вірша «Вітром пахне твоє волосся…»
у супроводі гітари
Вітром пахне твоє волосся…
Степом пахнуть твої вуста
Ув очах – розкошує осінь…
 А на віях – сріблиться роса.
Незбагненне щось відбулося:
сонце – з глека небес –
пролилося:
на твоє золоте волосся…
на твої золоті вуста…
      І в очах – золотиться осінь…
   Де й пощезла на віях роса!
Тільки ж… думка –
як та сльота:
«Ти – чужа!
Ти давно вже – не та!
           Так блакитно цвітуть небеса!
         Пахне сонцем твоя краса…
       Пахне снігом твоя краса…
         Пахне… сміхом твоя краса!
        Пахне… болем твоя краса!
       …То у мене на віях – роса.

ВЕДУЧИЙ. Напевне, кожному поетові були властиві так звані муки творчості: чи такі чи не такі вірші, чи варто писати, чи ні, чи сприйме вірші читач. Для автора найголовнішим є те, щоб його самого насамперед сприйняв читач не як поета, а як людину, яка може радіти й сумувати, кохати й страждати, вірити і розчаровуватися. Інколи ті муки творчості переходять у розмову зі ще однією жінкою, яка є у кожного поета, однак у кожного вона різна. Це Муза.

Декламування вірша «Чому ж ти плачеш наді мною»

*        *        *
       Чому ж ти плачеш наді мною,
      моя маленька мила Музо? –
після нерівного двобою
              (двобій той вів я сам з… собою),
то й значить:
сам себе – подужав.
Не плач!
Ти ж часто не зважала
на мої муки і терзання!
А значить, знала…
(знала-знала!) –
               Виходить, що – допомагала…
           Або ж, точніше, наближала
                 час цього дивного… прощання.
           Не плач, невірна моя Музо!
       (Шукай Надійного поета!)
              А я – зеленим вітром в лузі –
     розвію всі наші секрети!
          Щоби ніхто не здогадався:
хто з нас – любив,
а хто – вагався…

ВЕДУЧИЙ. Час прощання, про який згадує поет, це дійсно прощання… з Музою. Василь Петрович говорив про те, що «хай вірші пишуть поети, а я новеліст. І мій жанр – новела. Я це відчуваю». Однак поетичні твори Василя Петровича не вимушені, легкі. Здається, що поет просто грається словами, римами, рядками.

Декламування вірша «Усміхнись!»

УСМІХНИСЬ!
         Усміхнись мені – через віки!
            Через вічні зорі – усміхнись…
     Усміхнись лілеєю – з ріки!
              Усміхнись, кохана, як… колись.
            Пам’ятаєш, як ти усміхалась?!
               Пригадай-згадай і – усміхнись…
        Як ранкові зорі цілувались…
Жаль… Пройшло…
Але ж було!
Колись…
  Усміхнись!
Бо ж: не потрібні гроші,
 А чи блат – для цього…
Усміхнись!
 Хай твої чарівні милі очі
          Усміхом засяють! Як колись…
               Усміхнись… Я прошу! Усміхнись!
          Оживи мене – хоча б на мить!
              Усміхнись, царівно! Як колись…
Твій… н е у с м і х
  так (!!) мені болить!
Усміхнись…

Декламування вірша «Про наш дощик»
Про наш дощик

Пам’ятаєш(?):
той теплий Дощик,
що… надмухала Ти – на Київ…
Він зросив
почуттів моїх… мощі.
Він – зі мною (з тих пір):
не покинув!
Не полишив…
І дрібно – сльозами –
мою душу (щодня!) – умиває…
Все питає:
«А що ж буде з… Вами?»
Я – не знаю…
І Дощик – не знає.
Пам’ятаєш(?):
Твій Світ… дуже схожий –
на моє нерозквітле… щастя!
Я – без тебе… (це смішно!) –
не можу!
І не видно козирної масті,
щоб «побити»…
залежність «вчорашню».
Теплий Дощик (серед зими) –
Той… надмуханий ніжно: Тобою…
Хто ж ВСЕ вирішить, якщо – не МИ?!
Світ – Великий,
а НАС – тільки… Двоє.
Пам’ятаєш? –
І я пам’ятаю…

ВЕДУЧИЙ. Василь Петрович дуже любив музику. Якось на запитання «Яка улюблена музика Василя Петровича?» дружина Тетяна Григорівна відповіла… «Не знаю». Мене ця відповідь спантеличила вкрай. А в голові відразу пронеслись думки: «Як?», «Що робити?», «Яку дібрати музику?». Тетяна Григорівна згодом пояснила: «Вася любив… просто музику». І це дійсно так. Василь Петрович однаково із цікавістю міг слухати джаз і класичну музику, романси і сучасні веселі твори, любив шансон і пісні у виконанні Квітки Цісик. У різний період його життя, у залежності від стану та настрою, від пори року слухав ту музику, «яка лягала на душу». Сам добре грав на гітарі, сам співав або просто декламував власні вірші під супровід гітари.

Пісня у виконанні Івана Смішка
на слова Василя Мошуренка «Пісня»

ПІСНЯ
Наша зустріч була
на порозі весни
Ти від мене пішла,
        та ввійшла… в мої сни.
  Хоч, на щастя, тоді
ти сказала мені:
           І не зовсім щоб – «так»,
       і не зовсім щоб – «ні».
Відшуміла весна –
налетіла печаль…
Не моя в тім вина,
        тільки жаль, дуже жаль,
Що, на щастя, тоді
ти сказала мені:
         І не зовсім щоб – «так»,
    і не зовсім щоб – «ні».
Як дійти до мети?
  Де кохання знайти?
Осінь листя мете…
     Тільки я – не про те…
Бо, на щастя, тоді
ти сказала мені:
           І не зовсім щоб – «так»,
       і не зовсім щоб – «ні».

ВЕДУЧИЙ. Тетяно Григорівно. Запрошуємо Вас. Скажіть, будь ласка, яким був Василь Петрович? Можливо, пригадаєте цікавий епізод.

Виступ Мошуренко Тетяни Григорівни.
Після виступу вручення квітів
Декламування вірша «Не спокушай мене»

*        *        *
Не спокушай мене,
не спокушай!
Не спокушай –
         невільника – до Волі!
Мене своїм коханням
не карай!
Пробач, кохана…
     З мене вже – доволі!
Я знаю, що згорю
в твоєму колі!
Ти знаєш це
         А як не знаєш – знай!
Тому – не спокушай!
Тому – прощай…
Дай шанс мені –
не спокуситись!
Дай!
…Не слухай, дівчинко…
Я марю…
С п о к у ш а й !

ВЕДУЧИЙ. Василь Петрович любив зустрічі, любив людей. Умів спілкуватися з кожним, завжди знаходив теми для розмови. Коли говорив, завжди дивився прямо, ніколи не відводив погляд. Саме цього року, власне як і кожного, Василь Петрович планував зустріч у Кропивницькому. Стало традицією, що поет відвідував місто напередодні свого дня народження або на Стрітення. Тож один із таких символічних віршів, який так і називається «На Стрітення».

НА СТРІТЕННЯ…
Намалюю ТЕБЕ –
Щасливою…
В Небі Чистім –
Думками Світлими…
Та й проллюся
Весняною Зливою,
щоби ТИ – й на землі…
Розквітла.
Намалюю ТЕБЕ –
Моєю:
в моїм серці,
що прагне Волі…
Чи то – ямбом…
а чи – хореєм…
з анапестом –
малюю поволі…
Намалюю – моє життя:
те – розхристане,
що – до ТЕБЕ…
Розфарбую свої Почуття –
Найдзвінкішим
Кольором Неба.
Розмалюю мій світ –
ТОБОЮ,
щоби Щастям –
Душа Променіла…
Щоби очі –
світились Весною…
Щоб від Туги –
Душа не боліла…
НАМАЛЮЮ
ТЕБЕ
ЩАСЛИВОЮ…

ВЕДУЧИЙ. На цій зустрічі присутній приятель Василя Петровича ще з часів навчання в педагогічному інституті Роман Любарський. Разом юнаки відвідували літературну студію. Приблизно в один час почали писати вірші. Пане Романе, Вам слово.

Читання вірша Романом Любарським

ВЕСНЯНКА І ЛИСТОПАД
Ти – моя яснозора Веснянка,
А я – сивий смішний… Листопад.
В тебе – лише початок ранку,
В мене ж – вечір… І той – напрокат!
Ти виходиш на люди зранку…
За тобою – печалей парад…
Ти – сумна кароока Веснянка,
А я – сивий смішний… Листопад.
Жаль… Не в радість мені світанки! –
Ніч для мене – миліш устократ…
Ти – сумна ясноока Веснянка,
А я – сивий смішний… Листопад.
Все змішалось: дні, ночі і ранки…
Біль душі і чарівність принад…
Ти – моя неповторна Веснянка,
А я – сивий смішний… Листопад.

ВЕДУЧИЙ. Дивно якось виходить… Василь Петрович не любив листопад. Завжди відчував утому, серце переповнювали смуток і журба. А вірш вийшов світлий і красивий. Вдячні, пане Романе.

ВЕДУЧИЙ. Одногрупники… Це вони, з котрими Василь Петрович часто проводив студентські вечори, де співалися пісні в супроводі гітари, звучали жарти, студенти також ділилися планами на майбутнє. Це вони, про яких Василь Петрович завжди згадував із теплом, і вони, з якими завжди зустрічався, перебуваючи у місті. Валентино Костянтинівно, просимо.

Виступ Рибальченко Валентини Костянтинівни.
Декламування вірша

ПРОСТО ЖІНКА
диптих

У Жінки –
         дорослі діти…
У Жінки –
         маленькі внуки…
У Жінки –
         на клумбах – квіти…
У жінки –
         осінні… руки.
…………………………………..
Жінка – зустріла…
Кохання,
хоч сонечко вже й…
сідає…
Пресвітлі душі
Поривання!
Вона
(це ж… так… смішно) –
Кохає…
Забуті –
Пориви і Мрії –
Дощем пролились
Весняним!
Та болем болить…
Безнадія:
Пірнути у… Щастя –
з коханим…
І Болем болять
Думки:
Обов’язки… Побут…
Що скажуть(?)!
……………………………………
І тішиться Світ Дзвінкий:
відбілює… чорну… сажу…
У Жінки – хай Щастя Буде!

Виступи однокурсниць. Декламування віршів
У Жінки – щебечуть… очі…
У Жінки – розквітлі… руки…
І легкі – і дні… і ночі…
І «вивітрилась»… розпука.
У Жінки – небесні… очі…
Вуста – як колись – малинові…
І серце – стукати хоче…
Співає душа – шовково.
У Жінки – найкращі очі…
У Жінки – дитячий Усміх…
У Жінки – жагучі ночі…
У Жінки – на серці – Успіх…
А Світ…
ну, такий… духмяний!
І сіється Боже Причастя…
І дихається – так(!) весняно…
……………………………………
Жінка… побачила… ЩАСТЯ…
І я пам’ятаю…

ВЕДУЧИЙ. 1 лютого 2019 року рішенням обласної ради Василю Петровичу Мошуренкку була присуджена премія імені Євгена Маланюка у номінації «Проза» за твори «Коріння або Я – Розумівка», «Шедеври». На жаль, посмертно.

9

Звучить пісня у виконанні Квітки Цісик
«Я піду в далекі гори»
Присутні в залі встають

ВЕДУЧИЙ. Василь Петрович умів підтримати будь-кого, незалежно від віку чи становища, міг дати мудрі поради, сказати добре слово на чиюсь адресу. Його настанови бережу в серці як найдорожчі перлини. Тож, авторський вірш-посвята «А знаєш, Дівчинко…», котрий побудований у вигляді роздумів поета над життям.

Декламування авторського вірша «А знаєш, Дівчинко…»
«А знаєш, Дівчинко, життя лиш сон,
Лиш тільки мить, дарована нам Богом.
Затихнуть звуки, стихне камертон
І зникне в небутті життя дорога».
«А знаєш, Дівчинко, життя – то шлях,
Стежина, що веде усіх до себе.
Зумій на чотирьох усіх вітрах
Дорогу правди віднайти під небом».
«А знаєш, Дівчинко, я у дива
Все ж вірю, вірю також і у казку.
Хоч серце дране і болить бува,
Та не сприйма в житті воно поразку,
Невдачу мов, немов падіння вниз.
Ти, Дівчинко, також не зневіряйся.
Хоча болить душа, ти піднімись,
Вітрам зустрічним ти не піддавайся».
«А знаєш, Дівчинко, потрібно жить,
Боротися… Любить… У тім потреба…»
……………………………………………
ТЕБЕ нема… Нестерпно так болить
Той світ земний. А болю – на все небо.
                                         Ірина Небеленчук

ВЕДУЧИЙ. Григорій Дмитрович Клочек – літературознавець, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української та зарубіжної літератури Центральноукраїнського педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

 Василь Васильович БОНДАР – голова Кіровоградської обласної організації НСПУ.

ВЕДУЧИЙ. Говорять, що людина живе доти, доки існує пам᾿ять про неї. Василь Петрович залишив нам неймовірно витончені та ніжні поетичні твори, доволі глибокі за художнім змістом психологічні новели, сповнені тепла та вдячності вірші про маму. А в наших спогадах завжди буде поставати його щира усмішка, спокійний оксамитовий голос, лагідні очі. Хто не був знайомий з Василим Петровичем особисто, то до того він також прийде, прийде до усіх нас лагідним теплим дощиком, смарагдовою ніччю, шепотінням гілочок, різнобарвною веселкою, щасливим промінчиком сонця, усміхненими оченятами неба, а то навіть і сумовитим листопадом чи холодним груднем.

Декламування вірша «Я – прийду»,
виконання у супроводі фортепіано

Я – ПРИЙДУ
    Я до тебе – Сонцем прийду:
       зазирну у вікно синім ранком…
Я до тебе дорогу знайду:
                 чорним лебедем – вічним підранком.
    Я до тебе – Сміхом прийду…
 Неочікуваним – травневим!
    Засміюсь білим квітом в саду:
            на посаджених мною деревах.     
Я до тебе – Вітром прийду:
    принесу тобі свіжість степу…
Найніжніші слова знайду,
               що (здавалося) в пам’яті стерлись.
      Я до тебе – Дощем прийду…
       Синім дощиком – веселковим!
Щиру бесіду поведу:
          тиху-тиху… – за словом слово.
      Я до тебе – Снігом прийду…
        Найлапатішим! Срібно-білим!   
Зажену в кучугури біду!!
        Та й покличу тебе – в обійми.
             Я прийду – до тебе – Веселкою,
щоб підковою квітнуть –
над хатою…
           Я тебе хочу бачить – веселою!
           Кольорами Веселки – кохатиму!
           Я – прийду…

«Романс» у виконанні Ярослава Сумішевського.
Коллаж із фотокарток Василя Петровича Мошуренка

10ВЕДУЧИЙ. Дякуємо, що прийшли на зустріч. Можете придбати книжечки.

11

Звучить «Медленная тема» Іллі Духовного V частина)