СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС НА ТЕРЕНІ КРАЮ.ТЕМА КОХАННЯ В ТВОРЧОСТІ ПОЕТІВ КІРОВОГРАДЩИНИ.

ОІН - АВАТАРКА-2Пугач Т. В.,
учитель української мови та літератури
загальноосвітньої школи I-III ступенів № 13
Кіровоградської міської ради Кіровоградської області

СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС НА ТЕРЕНІ КРАЮ.
ТЕМА КОХАННЯ В ТВОРЧОСТІ ПОЕТІВ КІРОВОГРАДЩИНИ.

Мета: поглиблювати відомості про життя та творчість митців Кіровоградщини, розвивати інтерес до їхнього творчого доробку; виробляти особистісне ставлення до літератури рідного краю; розкрити тему кохання в творчості сучасних поетів Кіровоградщини; розвивати культуру мовлення та читання, вміння аналізувати та виразно читати поетичні твори; сприяти вихованню почуття прекрасного, вміння насолоджуватися художнім твором; сприяти вихованню моральності, шанобливого ставлення до інтимних почуттів людей, чистоти та благородству душі, любові до поетичного слова.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Види навчальної діяльності: повідомлення, виразне читання творів і уривків, дослідно-пошукова робота.

Підготовка до уроку: випереджувальні індивідуальні завдання,самостійне опрацювання учнями літературних творів. Для роботи на уроці було створено 5 творчих груп.

Обладнання: збірки поезій поетів Кіровоградщини, виставка творів письменників і поетів рідного краю, літературний словник, біографічний довідник «Письменники Приінгулля», довідник обласного літературного об’єднання «Степ» «Шістдесят літ поступу», інтерактивна дошка, мультимедійна презентація.

Примітка. Оскільки матеріал поданий у значному обсязі, то вчитель може використати лише окрему його частину, давши завдання опрацювати творчість певного письменника.

 

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1. Бесіда.

  • Назвіть відомих письменників Кіровоградщини.
  • Назвіть Лауреатів літературних премій – поетів і письменників рідного краю.
  • Які провідні мотиви їхньої поезії?
  • Як ви думаєте, чому вказані вами теми переважають у поезіях? Думку аргументуйте.

2. Презентація учнів «Письменники-земляки – лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка».

Першим серед письменників-земляків лауреатом Шевченківсьої премії у 1971 році став знаний український письменник, відомий громадський діяч, уродженець Новоархангельська Василь Козаченко за цикл повістей «Листи з патрона». У 1980 році за упорядкування «Шевченківського словника» премію одержав літературознавець, бібліограф, уродженець с. Йосипівка Новомиргородського району Федір Сарана. У 1996 році за збірку поезій «Вертеп» Шевченківським лауреатом став відомий український поет, критик, уродженець с. Павлиш Онуфріївського району Володимир Базилевський. У 2006 році за художньо-документальний життєпис в десяти томах «Господні зерна» Шевченківську премію одержав письменник, видавець, уродженець м. Помічна Добровеличківського району Григорій Гусейнов. У 2010 році за збірку поезій «Село в терновому вінку» лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка став поет, уродженець с. Тарасівка Новгородківського району Дмитро Іванов.

У ході розповіді учні демонструють портрети письменників, збірки їхніх творів.

3. Презентація учнів «Обласна літературна премія імені відомого письменника Кіровоградщини Євгена Маланюка».

У період з 2002 по 2005 роки премією Євгена Маланюка відзначені В. Бондар, Л. Куценко, П. Селецький, Г. Клочек, Т. Журба, В. Погрібний, С. Барабаш, Г. Берізка; протягом 2006-2008 років – К. Горчар, С. Орел, Л. Безпалий, В. Марко, О. Полевіна, В. Караташ, О. Жовна; протягом 2009-2011 років: Т. Андрушко, О. Кердіваренко, О. Косенко, В. Шурапов, О. Попов, А. Корінь, С. Піддубний.

Лауреатами обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за 2014 рік стали: – в номінації «Поезія (у тому числі драматичні твори і переклади)» – Антоніна Царук за книгу «Мовчання бруньки»; – номінації «Проза (у тому числі драматичні твори і переклади)» – Анатолій Кримський за книгу «Обрубані рамена»; – в номінації «Літературознавство та публіцистика» – Оксана Гольник за книгу «Міф у художньому світі Євгена Маланюка».

4. Літературна хвилинка.

Учні склали сенкани зі словами любов і кохання.

Любов

Яскрава, свята,

Приваблює, рятує, ожива,

В душі соловейком співа.

Любов

Дивовижна,сліпуча,

Вирує, кипить і шумить.

Усе на світі змінить

Кохання

Палке, пристрасне,

Живить, радує, надихає.

Наснаги нам всім добавляє.

5. Асоціативний кущ «Кохання».

  • Які асоціації викликає у вас слово «кохання»?Kush_kohannya

ІІІ. Оголошення теми, мети, завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності.

  1. Слово вчителя.

На попередньому уроці літератури рідного краю ми ознайомилися з творчістю Олени Журливої, найбільше вам сподобалися вірші про кохання з її творчого доробку, тому цей урок буде присвячений знайомству з творчістю поетів нашого краю, які рядками поезій передали нам своє бачення високого почуття кохання, що існує, мабуть, відтоді, як на землі з’явилася людина. Перед знайомством з творами поетів послухайте вірш однокласниці.

  1. Декламування вірша Інеси Пугач.

Кохання – це безмежний океан.

Це казка, що приснилась нам обом.

Любов наша сильніша за печаль,

Бо знаю я, що ти – це доля!

 

Кохання в співах солов’я,

Що десь літає в піднебессі,

В дзюрчанні срібного струмка

І у хмаринці безтілесній.

 

Кохання в крапельках роси,

Що ранком заблищить на сонці,

У буйній весняній красі,

І у осінній прохолоді.

 

Кохання у серцях людей!

Кохання – це дівоча врода!

Кохання в спалаху ночей!

Кохання – вічне, як природа!

ІV. Сприймання та засвоєння учнями навчального матеріалу.

  1. Прийом «Знайомство» з поетом.

Слово вчителя.

Попередньо було утворено п’ять творчих груп, перед якими поставлене завдання: ознайомитися з життєвим і творчим шляхом одного із поетів Кіровоградщини, презентувати його досвід, розкрити тему кохання в поезії. Одним із завдань у роботі груп є декламування поезій напам’ять. Учні ІV творчої групи готували повідомлення про сонет в українській літературі. Ті поезії, які найбільше сподобалися, учні продекламують напам’ять. Отже, спробуємо сплести вінок з квіточок кохання, яке прагнули донести нам поети-земляки.

Вінок – символ уроку. Передати його 1 творчій групі, яка досліджувала творчість Світлани Барабаш.

Учениця 1. Розповідь про Світлану Барабаш.

Світлана Григорівна Барабаш народилася 30 червня 1941 року в селищі Олександрівці на Кіровоградщині в родині колгоспників. Закінчила філологічний факультет Львівського державного університету. Працювала журналісткою, вчителем, викладачем Донецького університету, Кіровоградського педінституту; завідувачем кафедри українознавства Кіровоградського інституту сільскогогосподарського машинобудування. Автор статей з історії української літератури, фольклору, із питань сучасного літературного процесу та культури. Вела радіо- і телепередачі, присвячені духовності, українознавству, літературі рідного краю.

Видала книги «Серце вільне і пісенне» (про творчість Дмитра Павличка), «Чарівні джерела поезії», «Естетичні функції фольклоризму в поезії Андрія Малишка».

Учениця 2.

Поезія Світлани Барабаш – це щирі переживання, глибокі роздуми, що приходять з роками. У поезіях поетеси жадання радості й любові у відчутті потрясаючої краси осені й розумінні, що осіннє буйство – це немов вогонь самостановлення, журавлиний крик, як вічний знак прощання. І так щемно заходить у душу справжнє.

Декламування вірша «Стежино журлива».

Учениця 3.

Висока жіноча душа випручується з тенет безжальних буднів, із суєти – у простір, де вона здобуває право на самобачення.

Вірш «У вересневому полі – світла тиша».

В елегійній зажурі розмовляє лірична героїня у вірші «Матіолою вечір пропах». І така ж щиросердна сповідь зраненої та наболілої душі у вірші «Моя любов! Ти ще жива?» (Погляд на любов, роздуми над тим, якою вона була і що дала ліричній героїні: наївну віру в щастя, вічну таїну стрічання, печаль прощань, чекання, воскресіння слова, серця і душі.)

Учениця 4.

Лірична героїня намагається подолати біль розлуки з коханим, печаль, сум.

Вірш «Подолаю печаль, подолаю». У почуттях ліричної героїні до коханого подяка, щирість, людяність і жодного докору.

Вірш «Спасибі долі, що ти був». Віра у те, що кохання повернеться, бо серце прагне любові, пошуки шляхів до цього у вірші «Осінь. Осінь. Пізня осінь».

Запитання вчителя до творчої групи.

  • Яка пора року домінує в творах поетеси?
  • Чому? Доведіть.
  • Як стан природи впливає на стан ліричної героїні?

Учениця 5.

«Багато» в поезіях Світлани Барабаш осіннього. Як пише сама поетеса, що «якби перекласти її поезію на кольори, то найбільше в ній було б осіннього. З відтінком печалі. Зрозумійте правильно, це не зосередженість на грані осіннього завмирання. Шукаю в тій порі енергію Сонця. Вбираю золоте. Як колір Життя. Як енергію досконалості. Як ознаку Ладу…». Саме у поетичному слові душа поетеси прагне упорядкувати хаос, подолати дисгармонію.

Під враженням від поезії С. Барабаш склала свій вірш.

***

Коли будеш далеко від мене

На кордоні можливих сузір,

Буду думкою далекою для тебе,

Хочеш – вір. А не хочеш – не вір.

Так, далеко у твоїх думках

Буду зрадою нашій любові,

Гіркотою в прощальних словах,

Солоним присмаком теплої крові.

Я буду для тебе, мабуть, цілим світом,

Зорею на небі та сонцем в пітьмі,

Я буду для тебе і щастям, і лихом,

Всесвітом всім… А ким ти мені?

                                               Тамара Пугач

Друга творча група досліджувала творчість Галини Шпудейко.

Учениця 1. Розповідь про Галину Шпудейко.

Шпудейко Галина Іванівна народилася 15 січня 1955 року в селі Устинівка на Кіровоградщині. Навчалася в Седнівській середній школі, а потім на філологічному факультеті Кіровоградського педінституту. Вчителювала, працювала вихователькою у дитячому садку, методистом у дитячому юнацькому центрі міста Кіровограда. Нині на творчій роботі. Туга за великим і світлим почуттям, бажання знайти себе в коханому відзначають, на мій погляд, загальну тональність лірики Галини Шпудейко.

Збірка поетеси «Чистий четвер». У цій збірці є розділ «Прилітала жар-птиця», в якому багато віршів розповідають про ту пору в житті жінки, коли на зміну мріям приходить реальність. Це роки драматичної переоцінки цінностей, компромісів між бажаним і досягнутим, між світом і собою, між прагненням ідеальної любові і звичайної, сповненої обов’язків повсякденності.

Декламування віршів «Прилітала жар-птиця», «Мабуть не судилося бачить тебе в снах».

Висновок. Перше кохання – найсильніше кохання, яке пам’ятають все життя, не завжди воно приносить щастя, дуже часто біль і розчарування через нерозділені почуття, тому що вони не завжди взаємні. Тому перше кохання приносить іноді сльози і безсонні ночі.

Учениця 2. Декламування віршів.

Вірш «Кажуть люди, що він „столюб».

Висновок. Ті, хто розмінюють почуття кохання, змінюючи обранців без кінця, не можуть по-справжньому любити.

Вірш «Лист на північ».

Висновок. Не завжди людина, навіть заради кохання, може покинути свою батьківщину і доводиться розлучатися з коханим.

Вірш «Тобі солодко, мені – гірко».

Висновок. Почуття кохання у людей не завжди взаємне. Показуючи це, поетеса використовує у вірші антитезу (солодко-гірко, літо-зима, спека-зимно, ранок-ніч).

Учениця 3. Декламування віршів.

Вірш «Вітре весняний, зніми з мене втому».

У вірші передається віра у те, що весняний вітер принесе із собою любов. І ця любов прекрасна, коли ти можеш бути з коханим і кохання щасливе.

Схвильовано розповідає поетеса про думки і жадання сучасної жінки у віршах «О доле, доле! Сили дай звестись» і «Жіночий сон».

Учениця 4.

Звукопис поезій ненав’язливий, природний, як дихання. Рух у глиб особистої ліричної героїні здійснюється для того, щоб вийти до людей, а не відгородитися від них за принципом «а я відчуваю ось так, і це головне». У віршах Г. Шпудейко поєдналися м’яка жіноча емоційність, чутливість думки і вишуканість почуття. Відбувався тривожний процес виховання серця і душі, розвивалося життя, «відбулася» поетична і людська доля.

Запитання до творчої групи і учнів інших груп.

  • Які провідні мотиви поезії?
  • Як у них відображено внутрішній світ ліричних героїв?
  • Які висновки ви зробили для себе після знайомства з поезіями Г. Шпудейко? (Потрібно чекати любові, вірити в те, що вона прийде до кожного, як жар-птиця, і буде приносити нам тільки щастя. І не варто налаштовувати себе на сльози і безсонні ночі, а міцно тримати «жар-птицю» в руках.)

Третя творча група досліджувала визначену тему у творчості Валерія Гончаренка.

Учень 1. Розповідь про Валерія Гончаренка.

Гончаренко Валерій Васильович народився 23 квітня 1942 року в селі Мирна Долина на Луганщині в родині військовослужбовця. Закінчив філологічний факультет Кіровоградського педінституту 1967 року. Працював у редакціях газет Кіровограда та Миколаєва. Фундатор і керівник міської літературної студії «Сівач». Автор поетичних книжок «Червоний Волосожар», «Кроки», «Дума про отчу землю», «Шлях до джерела», «На розі полудня». Член спілки письменників України.

Презентація учнів про сонет в українській літературі.

Сонет (італ. Sonetto звучати) ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування.

В українській поезії сонет відомий із 1830 року (вірш Сапфо і сонети Адама Міцкевича в переспіві Опанаса Шпигоцького). Далі він трапляється в поезії Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, Б. Грінченка, У. Кравченко, С. Чарнецького.

Особливого поширення набирає він на межі ХІХ-ХХ століття. Значна роль у розробці жанру сонету належить Івану Франку: «Сонети», цикли «Вільні сонети», «Тюремні сонети» тощо. Сонети писали Леся Українка і Микола Чернявський («Донецькі сонети»).

Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиків М. Зерова, Максима Рильського та інших. Сонет «Sonnetarium» М. Зерова, що виданий за кордоном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів.

На початку 30 років ХХ століття майстерні зразки сонетів з’являються в галицькій поезії (цикл Б. І. Антонича «Зриви й крила» та інші), проте в Україні під тиском репресій сонет зазнає занепаду і починає відроджуватися із середини 50 років.

В українській поезії в еміграції сонет набув значного поширення і в став взірцем високої майстерності. Він набуває розвитку у творчості Ю. Клена, Михайла Ореста, Яра Славутича, Остапа Тарнавського, Ігоря Качуровського, Емми Андієвської, Дмитра Павличка та інших.

Учень 2.

Поет і наш земляк Гончаренко Валерій Васильович склав прекрасний вінок сонетів під назвою «Сон снігів». У них передається велика сила першого кохання, яке вже ніколи не повториться.

Далекий сон. В його просторах

Стоїш ти, юна і сумна.

Моя любов. Отак одна,

Яку ніхто вже не повторить.

Спогади про нього викликають почуття смутку:

На попіл звугляться пісні,

Коли твій смуток у мені.

Коли твій смуток у мені,

Навіщо місяць в небі грає?

Спостерігається і почуття відчаю:

В такі хвилини віддаси

Всього себе у бран відчаю.

Тоді і вулиці, мов пси,

На ланцюгах вогнів стихають.

Притаманне і почуття солодкої муки:

Я тамував солодку муку,

Яку ніким не відкупить,

Коли твою тоненьку руку

Стискав схвильовано щомить.

Взаємні мрії про те, що кохані завжди будуть разом, але самовпевненість, наївність, легковажність руйнують це тендітне почуття.

Ми розуміли так ще мало.

Що легковажили чуттям.

Життя підступністю лякало,

Але ще більше каяттям.

Ми, самовпевнено старанні,

Стягали мрії небокрай,

Та ще не знали, що в коханні

Доступніш пекло, а не рай.

Тупіючи від гостроти,

Ми тасували жартів карти.

Нелегко бути молодим,

Коли у це не треба грати.

Жили ми збуджено, жили ж,

Доводячи в самоомані,

Що є кохання у романі,

А у житті – романи лиш.

 

Учень 3.

І коли місти кохання спалені, то душу тривожать жаль, жагучий сум, біль.

І крався жаль, неначе злодій

У дальній закуток розлук.

Згадки, як далекі телеграми

Розмиті сивими роками.

Жагучий сум, щасливий сміх.

І квіти плачуть теж сльозами,

Коли бракує сліз людських.

І вже не знайдеш любов в жодній порі року, немає її й у серці:

Тебе немає у весні,

Ні в грудні сивому, ні в серпні,

Ні в цім будинку мовчазнім,

Ні навіть у моєму серці.

Залишаються лише спомини:

Неначе гори з ручаями –

Високі спомини за нами

У памяті лишивсь без рами

Твій недописаний портрет.

І тужливо, що не можна вернути радість молодості та загадкову далеч любові.

Як жаль, що неможливо в світі

Вернути радість молоду.

Мізерну помилку і ту

Не завжди можна повторити.

Обмерзлі, сковані сніги,

Мов неповернуті борги,мов неповернуті борги,

Примхливі сварки і безсилля.

І залишається тільки тихий смуток, як сон снігів.

Нема кого в потоці днів

Лише, крім себе, обманути.

Моя любов – Це сон снігів.

Це сон снігів – мій тихий смуток.

У ньому світла таїна,

Що недосяжна для розвязки,

Як із морозного вікна,

Цвіт кришталевої ромашки.

І я німую. Тінь і спів.

Це тільки сон. Це – сон снігів.

Запитання до творчої групи.

–  Який художній засіб використовує поет у своїх сонетах найчастіше? (Порівняння, вони майже в кожному сонеті: …неначе гори з ручаями – високі спомини за нами, … любові далеч загадкова, мов слід від босої ноги, …мов неповернуті борги примхливі свари і безсилля…)

–  Який висновок ви зробили для себе, прочитавши «вінок сонетів»? (Перша любов приносить людині багато радості та щастя, а якщо легковажити цим почуттям, то його можна втратити. Потрібно берегти своє перше кохання, бо воно неповторне, намагатися пронести його крізь усе життя, щоб не бути просто гостем, як ліричний герой сонетів, запрошеним на весілля коханої, яка одружується з іншим.)

Четверта творча група. Повідомлення про Петра Селецького.

Учень 1. Розповідь про Петра Селецького.

Петро Селецький народився 31 липня 1956 року у селі Шляхове Новоархангельского району Кіровоградської області. Закінчив Мелітопольский інститут механізації сільського господарства. Працював інженером, кореспондентом Новоархангельської районної газети «Вечірня газета». Поезії друкуються з 1974 року. Автор поетичних збірок «Ранкові вікна», «Кроки», «Трилисни», «Свята вода», «Сліди багать»,»Місто без імені». У 1992 році став переможцем Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов». Працював старшим кореспондентом газети «Кіровоградська правда». Був причетний до заснування у місті Кіровограді видання літературно-мистецьких часописів «Степ» і «Вежа». Член спілки письменників України.

Учень 2.

Петро Селецький – поет причетний до буття світу і відповідальний за кожну окрему долю.

Усі ці дні, мов таємничі знаки,

Без мене їх ніхто не прочита,

Лиш я один зумію розпізнати,

Про що любов утрачена пита.

Поет ніби намагається розгадати ті таємничі запитання втраченого часу, як минулої любові, вічний діалог, адресований сучаснику.

Про що питає любов у ліричного героя?

Вона пита: – Ну, як тобі без мене?

Вона пита: – Чи в самоті твоїй

Ще небо сине? Листя ще зелене?

У віршах, які ми обрали із збірок П. Селецького, передається вдячність жінці, яка подарувала віру в кохання.

Учениця декламує вірші «Є жорстока наука – нікого навік не любить» і «Наче сльози дитячі».

Учень 3.

Петро Селецький делікатний у поводженні з людським почуттям і людською душею. Він – душа жива і стражденна. Це талант, котрий опанував уже вищий стан буття сучасника, мислячого й мудрого, який болючою стежкою самоаналізу, ніби приміряючи на себе віковічний досвід свого народу, здобув право сказати.

Мені на світі є кого любити,

Та й сумувати є також за ким.

П’ята творча група. Повідомлення про Анатолія Загравенка.

Учень 1. Розповідь про Загравенка Анатолія.

Загравенко Анатолій Романович – народився 7 квітня 1938 року в

смт Новоархангельску на Кіровоградщині. Закінчив Московський літературний інститут 1971 року. З 1964 року знаходиться на журналістській роботі. Друкується з 1956 року. Перша поетична збірка «Іскрини дощу». Друга поетична збірка «Спадок».

Учень 2.

Різні почуття викликає стан кохання у ліричного героя. Радість від того, що на світі є любов у вірші «То щастя, що на світі ти». У вірші «Я нічого сьогодні не хочу» передається почуття ліричного героя після розлуки з коханою. Він намагається впевнити себе у байдужості до неї, проте десь глибоко в серці вона залишилася, тому що просить він кохану не приходити в снах.

Учень 3.

У віршах «Впала наша зоря» і «Спогад» передаються переживання від втрати першої любові – почуття болю, гіркоти, безсоння. Звернення до Бога, щоб повернув втрачену першу любов. Проте поет вірить у те, що минуть непорозуміння, сльози, негаразди і доля зведе коханого і кохану, які доведуть, що на світі є справжня любов і цю віру поет передає у баладі «Божественна історія».

 

V. Закріплення вивченого матеріалу.

1.  Бесіда з учнями.

–  Які поезії вас схвилювали найбільше? (Творчі групи висловлюють враженнями.)

–  Які висновки ви зробили для себе після цього уроку? Як треба відноситися до почуття кохання?

–  Яка ж причина розчарування в коханні?

–  Які якості потрібно мати людині, щоб любов стала її долею?

2.  Заключне слово вчителя.

Ви на порозі в доросле життя, залишилося кілька кроків. Я бажаю, щоб ваша подальша доля була щасливою, але якщо виникнуть труднощі у вашому особистому житті, згадайте урок літератури рідного краю і зверніться до поетичних творів наших земляків. Можливо, вони допоможуть вам вирішити життєві проблеми.

VI. Оцінювання знань учнів. Аргументація оцінок.

VII. Домашнє завдання.

1.  Підготуватися до диспуту: «Чи виправдовує себе кохання за розрахунком?»

2.  Написати міні-твір «Мелодія першого кохання».