«З ПОЕЗІЄЮ В СЕРЦІ» ТВОРЧИЙ ВЕЧІР ПОЕТЕСИ-ЗЕМЛЯЧКИ ОЛЕНИ КОЛЕНЧЕНКО

824_oooo.plus
  Котова Анна Миколаївна,
  провідний бібліотекар
  Новгород-Сіверського медичного училища,
  Чернігівської області

«З ПОЕЗІЄЮ В СЕРЦІ» 
ТВОРЧИЙ ВЕЧІР ПОЕТЕСИ-ЗЕМЛЯЧКИ ОЛЕНИ КОЛЕНЧЕНКО

Ведучий. Вітаємо Вас, шанувальники поезії!
Ведуча. Поезія – це завжди політ фантазії, музика душі. Ніколи не пізно відчути себе причетним до світу поезії, збагнути свою спорідненість із натхненністю поета, разом з якою підносишся і сам. Для цього є привід, адже щороку 21 березня (у день весняного рівнодення) відзначається Всесвітній день поезії.

9Ведучий. Людина, котра знаходиться у фокусі поетичних променів – це складна особистість, чутлива до найдрібнішої неправди, інтелектуально багата, не заспокоєна в духовній суті. Її поезія – це не просто точна рима. У поезії має бути душа поета. Таку думку висловив Василь Симоненко у вірші «Про поезію».

Поету, кажуть, треба знати мову
Та ще й уміти вправно римувать.
Натхнення і талант – і все готово,
Слова самі піснями забринять.

То правда все, але не в тому сила,
Мені здається, що не тим вірші
У дні тяжкі серця наші палили,
Любов і зненависть будили у душі.

Бо не запалить серце точна рима,
Яку хтось вимучив за місяць чи за ніч.
Ні, інша сила, буйна, незборима,
Вогнем і пристрастю напоює ту річ.

Ні, інша сила так цілющо діє,
Словам велику надає вагу,
Бо з нею світ цвіте і молодіє
І світло б’є крізь морок і пургу.

Без неї рими, точні й милозвучні,
Не варті навіть драного гроша –
Слова звучать примусить сильно й гучно
Лише одна поетова душа.

Ведуча. Хтось мудрий зауважив, що поезію важко аналізувати, її треба читати. Так як і пісню. Лягає на душу – співаємо. А як ні – то й ні…Ведучий. Кожна поетична зустріч – це теплота спілкування, радість від занурення у цілющі джерела поетичного слова, яке єднає всіх спраглих, котрі знаходяться у творчому пошуку. З правіків джерелом духовного багатства була книга.
Ведуча. Нещодавно світ поезії поповнився новими літературними альманахами – «Крила», «Галактика любові», «Скарбниця мудрості», «Серце Європи», «Думки романтика», «Я дякую тобі», які ми будемо презентувати сьогодні разом з одним із авторів усіх цих збірок – викладачем біології Новгород-Сіверського медичного училища Коленченко Оленою Анатоліївною.

1Коленченко Олена. Вітаю вас, любі гості. Дуже приємно зібратися разом. Добре, що нам вдалося організувати цю зустріч, що ми знайшли час з-поміж буденних справ для душі, для мистецтва. Кожен із вас, мої студенти, колеги, друзі, знайомі, наставники і натхненники, по-своєму близькі з поняттям поезія, а значить, не байдужі до майбутнього українського слова. Як добре знати, що зі своїм словом є до кого йти, що поезія, народжена душею, знайде відгук у чиємусь серці.

Я йду назустріч сонцю і рокам.
У світл
о дня вкорінююсь думками.
В них все буденне спалюю, як спам,
А мудре прикрашаю пелюстками.

У римах я цитую скерцо-ритм,
Фарбую ноти в різнокольорове.
Життя – це нескінченний лабіринт,
Де поміж всіх важливі тільки двоє.

Лише для двох єднаються серця,
У дітях віддзеркалюються душі.
Зорить відгомін світла в промінцях –
До цього світла люди не байдужі.

Я не боюсь стрічати мудрість там,
Де сивина запрошує на каву.
Завжди радіти звикла я гостям:
Зустріну Осінь –
сиву й золотаву.

Не зупинюсь, не схиблю! Хай там що!
Не помилюся я на роздоріжжі.
Своєї мрії теж не відпущу,
Лишу її в моїм життєвім збіжжі…

Ведучий. У творчої людини є велике щастя – це народження нового твору: вірша, поеми, оповідання чи маленької мініатюри. Тоді прискорено б’ється серце, душу переповнюють незвичні хвилювання, зникає весь світ, і думки шикуються в ритмічні строфи. Звідки вони беруться? Хто їх надиктовує? Як дізнатися? Це – одна з найбільших таємниць людської свідомості. З упевненістю можна сказати, що нічого вищого за щастя творення для справжнього поета чи прозаїка немає, як і для митця в будь-якій іншій творчій царині.
Ведуча. Так, напевно, і для Вас, Олено Анатоліївно, важливою подією в житті стали перші публікації Ваших віршів у збірках, які ми сьогодні презентуємо. Олено Анатоліївно, що ви відчували, коли вперше відкрили збірку, яка містила частинку Вашої поетичної душі?Коленченко Олена. У моєму житті якось все відбувається знаково. Першу збірку поезії «Галактика любові» я отримала до Дня закоханих. Це була неймовірна радість, адже мої вірші набували нового життя. Другу збірочку – українсько-канадський Альманах «Крила» я отримала на свій день народження. Як у Ліни Костенко «Людина нібито не літає, а крила має, а крила має», так і я отримала свої крила. Згодом третя «Скарбниця мудрості» – вірші філософського спрямування, далі «Серце Європи» – патріотична лірика, далі п’ята, шоста збірочки… На днях очікую сьому збірочку «Душа автора». І кожного разу це свято для душі. Зараз ці книжечки оселилися в бібліотеках багатьох міст України. А отже знайшли свого читача.
Ведучий. Ми пишаємося тим, що у нашому мальовничому місті Новгород-Сіверському народилася і живе талановита жінка, Олена Анатоліївна Коленченко, чудовий викладач, керівник нашої групи, яка пише такі прекрасні вірші. Ні, вона їх навіть не пише, а як вона каже «римами малює картини».
Ведуча. І дійсно, читаєш рядки її віршів, а перед очима постають картини, постаті, почуття та емоції. Розфарбований тендітною рукою осені ліс та лелечий крик у вирію, смарагдова Десна та заквітчаний у вінок серпень. Хто ще так може сказати і побачити те, що не кожна людська душа побачить, як не жінка, яка не тільки закохана у свій край, свою країну, у життя. Її серце пише нам те, чого ми не завжди вміємо побачити чи відчути. Казка поезії Олени Анатоліївни у неймовірному поєднанні реальності та чогось такого незвіданого та високого, яке Всесвіт відкриває не всім. І тільки завдяки її віршам ми маємо змогу доторкнутися до цього містичного і таємного скарбу. Тож приєднуйтеся та насолоджуйтеся тим дивом, яке подарувала пані Олена.

Читець 1. «Картини римами малюю» виконує Зелена Ганна.

Сонечко з-за обрію встає,
День новий ще, мружачись, дарує.
Враз світліше на душі стає:
Знов картини римами малюю.

Розфарбую в солов’їний спів
Ліс, який дрімає в прохолоді.
Квітам – найніжніших пелюстків,
Колір сонця – вранішній природі.

Волошкові фарби – небесам,
А яскравий колір – сірим будням.
Хай смарагдом тішиться Десна
І тече з минулого в майбутнє.

Читець 2. «Діва-Муза» читає Костиря Юлія.

О, Діво-Музо, слів моїх фортеця,
У ритмі блюзу твій мінорний стан.
Безжально граєш на акордах серця
У дивнім танці осені октав.

Осанна осені! Душа співає,
Радіючи барвистим кольорам.
Напій духмяний Муза розливає,
Вбираючи красу то тут, то
там.

І розіллє аж ген за горизонти,
Де радощі, зневіра і жалі…
О, Діво-Музо, додаєш роботи –
Подивувать піснями солов’їв.

Ведуча: Кажуть, щоб зрозуміти митця, треба побувати в нього на батьківщині, зазирнути в його дитинство, пройти з ним його життєвою стежиною.

Відеосюжет про автора

Сьогодні до нас завітали батьки Олени Анатоліївни – Ніна Іванівна і Анатолій Володимирович Терещенки. Ми дякуємо Вам, що Ви подарували світу таку добру, чуйну, талановиту людину, вивели її на широку життєву дорогу і дотепер продовжуєте йти поряд. Олено Анатоліївно, прочитайте, будь ласка, свій вірш «Спомин»  – про дитинство, батьківську домівку, матусину пісню.

Пісню «Рідна хата» виконує Скудна Анна.

Ведучий. За словами Ліни Костенко поезія – це дотик до душі. А скільки краси й чистоти в жіночій поезії, скільки духовної наснаги і ліричного оптимізму. Лише сильна, талановита жінка здатна одночасно бути висококваліфікованим викладачем, керувати всією методичною роботою навчального закладу, писати плани, звіти, методрозробки, готувати студентів до різноманітних конкурсів, думати про домашні турботи і… думкою летіти у фантастичний світ поезії.

Читець 3. «Сіверська земля» читає Прищепа Діана.

Коханий край мій – Сіверська земля,
Де зелен-трави, квіти і поля,
Блакитний розпис неба царини,
Щасливі весни, чари літа, сни.

Лілеї білі – свічечки в росі,
Танок весняний – магія краси.
Серпанком оповиті вечори,
В лелітках
-зорях сиві явори.

Срібляться в травах ранки осяйні,
Ну, де ще любо так, скажіть мені!?
Збираю цю красу у вірші я.
Врата до раю, Сіверська земля!

Ціную кожен день я, кожну мить.
Таку б красу у серце перелить.
Моя ти гордість, радосте моя,
Велична й щедра, Сіверська земля!

Читець 4. «Спинись на мить» читає Руденко Максим.

Спинись на мить, поглянь навколо себе,
Цілющої краси знайди блакить.
Ці миті дивні цінувати треба,
Бо швидко час земний наш відлетить.

Спинись на мить, відчуй її на дотик
Тремтливу ніжність квітів запашних,
Горнись до неї, як грайливий котик.
Позбудься дум тривожних і сумних.

Спинись на мить, відкрий назустріч душу –
Хай досхочу нап’ється з джерела.
Природи тишу словом не порушуй.
Відчуй її, щоб у полон взяла.

Ведуча. Життя без творчості – буденне, сіре, одноманітне, а Олена Анаталіївна від природи – енергійна, емоційна. Вона не складає свої поезії в шухлядку, а виставляє їх на літературному порталі «Проба пера», неодноразово брала участь у фестивалі «Українські передзвони» в Києві, презентувала свої поезії на першому Всеукраїнському поетичному стартапі «Дотиком душі» у Чернігові, брала участь в історико-літературних читаннях на мистецькому святі «Нетлінне „Слово…”», виступала на районних краєзнавчих читаннях «Люби, знай, оберігай свій рідний край». Її твори можна часто побачити на сторінках газети «Сіверський край». Олена Анатоліївна спілкується і захоплюється людьми, які також вміють творити, які мають талант, що дарує радість іншим.

Ведучий. «Мій вірний друг».

Ріка життя хвилинами тече,
Міняє русло у життєвих хвилях.
Як добре, коли поруч є плече,
Тоді міцнішим є твоє вітрило.

Крізь терни до зірок лягає шлях…
Та легше йти, коли крокує поряд
Твій вірний друг
. Тоді відступить страх,
Осяють путь твій недосяжні зорі.

Життя – не поле, важко перейти,
Не заблукати б в чорно-білих смугах…
Та разом завжди легше в парі йти –
Трима
ти міцно руку свого друга.

Ведучий. На нашу зустріч приїхала Небеленчук Ірина Олександрівна – педагог, науковець, поетеса з міста Кропивницького. Запрошуємо її до слова.

Виступ гості

Демонтрація відео сюжету: https://www.youtube.com/watch?v=qd4TgJ-jfec&t=22s

Ведуча. У багатьох віршах Олени Анатоліївни рядки дзвенять болем за долю України, її майбутнє. Цей чистий передзвін неможливо не почути і не відчути.

Читець 5. «Неподільна Україна» виконує Мурченко Максим

Моя Україна в мені і в тобі,
Така неподільна, єдина і сильна.
Недоля щербата спіткала її –
Кривава війна, затяжна, божевільна.

Сльозами дощитиме світ звідусіль –
Найкращі сини гинуть тяжко в неволі…
Загояться рани та скресне твій біль.
Прошу і молю в Бога іншої долі.

Хай діти ніколи не взнають війни
І сонцем засяє твоє видноколо!
Хай, Неньку
-голубку, Господь збереже!
Їй так до лиця синьо-жовтий
цей колір.

Ліси і річки, поля і озерця –
Така неповторна, чарівна Країна.
Краса має дотик до кожного серця,
Міцне і глибинне у неї коріння.

Сьогодні весь світ піднімає наш стяг.
Хай квітнуть яскраво поля твої стиглі.
Твій шлях через терни дійде до звитяг.
Нехай мир і спокій вберуть наші землі!

Читець 6. «Захлинається серце болем» виконує Гетьман Наталія.

Що ж це коїться в білім світі?
Майже кожного дня гинуть діти.
Захлинається серце болем,
Тужить, виє над мертвим полем,
Де синочки лягли спочити.
Їм би жити іще і жити!
Діточок своїх піднімати,
А натомість сивіє мати…
Схаменіться, людоньки, прошу!
Не носіть у серцях тяжку ношу,
Не топчіть дорогу до аду,
Полишіть непотрібну браваду.
Нащо смерті сієте світом?
Зло притягуєте, як магнітом.
Ця безжальна війна химерна,
Скільки бруду навколо, скверни.
Схаменіться, отямтеся, люди!
Бо посієте смерть повсюди…

10

Читець 7. «Ніч без війни» читає Сахно Ілля.

У прохолоді місячних обіймів
Спокійно спить натомлена земля…
Їй сняться сни, де відгриміли війни
І люди всі стоять у вівтаря.
І кожен один одному за брата.
Нема війни, панує всюди мир.
А злість, журба потрапили за ґрати
І зірвато із ворога мундир.
Радіють діти: тато повернувся.
Замовкли «Гради» враз і назавжди.
А з неба Янгол тихо усміхнувся –
Війна вже не повернеться сюди.
І свято забуяло, засіяло,
Піснями пробудилася земля –
Здалося їй на мить, що вже світало…
А це початок був нового дня…

Читець 8. «Одного дерева коріння» читає Попрозман Олександра.

Той день настане ще і кожен з нас,
Тяжку провину серцем розтривожить,
Як грім з небес, почувши Божий глас:
«О люди, чи не досить смерті множить?!

Найбільшу владу дав вам на Землі,
Щоб мали щастя і життю раділи,
Щоб поруч діти бігали малі,
Зростаючи в любові і надії.»

Та світло розчинилося ущерть,
І губиться добро крізь кожну днину…
Вкриває землю чорна круговерть –
Молитись треба всім нам без зупину.

Молитись треба кожен день і час
За тих, хто в боротьбі поліг за волю,
За тих, чий вогник в серці ще не згас,
За тих, кого чекають так додому…

Важкі часи хвороб і лихоліть
У хвилях обертаються навколо.
О як душа Ісусова болить,
В той час, як смерть знущається спроквола…

Як дітям тим малим допомогти,
Які в лікарні споглядають чудо?
Яким ніколи вже не підрости,
А хтось вважає, що всесильні люди…

Що все належить їм: земля, річки.
Та, що річки? Моря і океани!
Запалюємо ми щодня свічки…
Отямтесь, люди, та зніміть кайдани!

Порвіть залізні пута, зупиніть
Війну криваву, час настав розплати.
І світло заблукале віднайдіть –
Діряві душі треба залатати.

Про це потрібно дбати разом всім,
Згуртовано іти на шлях прозріння.
Земля – це наш єдиний рідний дім.
А ми –
одного дерева коріння.

Ведуча. Немає жодного українського поета, який би не прославляв нашу барвінкову, нашу калинову українську мову. Олено Анатоліївно, мабуть і у Вашому доробку є вірші про нашу рідну мову.
Коленченко Олена. Ще раз повторюся, що все в моєму житті відбувається знаково. Мій перший вірш рідною мовою – «Моя Україна». Після нього я почала писати виключно українською мовою. У цій залі присутні люди, які причетні до мого творчого зростання. Анна Миколаївна і Олена Миколаївна віднесли мої вірші до редакції газети «Сіверський край». У ній надрукували вірш «Мир разрушен», прочитавши який викладач української мови Стахорщинської школи вирішила розповісти про мене на краєзнавчих читаннях, які проводилияь до Дня Соборності. За два дні перетелефонували і сказали, що потрібно читати вірш тільки українською мовою. І тоді я за вечір написала свій перший вірш українською. Я залюблена в рідну мову, її милозвучність, співучість і багатогранність. Про це мої вірші-присвяти: «Вічність слова», «Рідна мова», «Серпневі передзвони», «Освідчуюсь, оспівую, люблю…».
Ведуча. Мені більш до серця припав ваш вірш «Освідчуюсь, оспівую, люблю».

Тобі присвячую своє життя.
Ти неймовірна, ніжна, загадкова.
Тебе плекає мати, як дитя,
Співуча, барвінкова наша мово.
Дарує міць і силу Синевір,
Дніпро – цілюще джерело натхнення,
Завзята молодість – з Карпатських гір,
Крилата мрія щира з Придесення.
Ти в радості і горі повсякчас,
У щасті, і любові, і розлуках.
Красива, найрідніша – без прикрас –
Укотре знов відроджуєшься в муках.
Велику силу маєш вікову,
Озвучену в молитвах і поемах…
Освідчуюсь, оспівую, люблю.
Як парость, проростай у наших генах.

Ведучий.  Краса нашого Придесення надихає Олену Анатоліївну на поетичне відтворення її у віршах, які читаєш – і ніби сам стаєш частиною цієї природи, розчиняєшся в її неповторних акварелях.

Читець 9. «Чарівна мить» читає Іваненко Світлана.                                                        

Життя – це мить… Наповни її змістом!
Душа щемить… Квітчай її намистом
Із кольорів, що виграють у квітах,
Де місяць стрів красу посеред літа.
Відчуй її у кожному стебельці
І віднайди – хай дзвінко б᾿ється серце.
Нехай зорить коханню яснооко
Чарівна мить така неодинока…
Шепоче ніч, зірками щедро сипле
І чути клич – мрійливо нічка квітне.
Бажань ріка спливає непомітно…
Моя рука в твоїй щасливо квітне.
Потічок літ… Здіймається вітрило…
Чимдуж летить, бо має такі крила.
Збери красу в намисто життєспрагле.
Спивай росу, як літечко засмагле…
Ця мить мине і зорепад, і зливи…
Знайди себе – і…почувайсь щасливо.

Читець 10. «На межі» читає Шило Марина.

Чарівна мить блукає горизонтом…
Серпневий день згасає на межі,
Лиш залишає ніжність світло сонця,
А ще і теплий спогад у душі.

Не надивилась я у твої зорі,
Красу
усю не випила до дна,
Не викупала спрагле тіло в морі…
Заврунилася мрія й не одна.

Ув очі малахитові вдивляюсь,
Як в дзеркало водневе з кришталю,
І в нелюбові осені я каюсь,
Бо ніжно літо-літечко люблю.

Сплету вінок барвистий з диво-квітів,
Щоб зберегти красу п`янку із трав.
Зберу в намисто всі чарівні миті
І музику,
що серпень нам зіграв.

Читець 11. «Осінній декупаж» читає Степанюк Анжела.

Містичне диво у купелі вражень:
Ясніє днина, музика пливе…
Танок октав в осіннім декупажі…
У чистих мріях небо голубе…

І чути плескіт обережних рухів
Грайливих тіней – кружить листопад…
У сяйві барв, у тім відлунні звуків…
У неосяжності життя принад.

Верхівки крон із хмарами воркочуть
І відзеркалюють у плесі дні.
У днях осінніх серденько тріпоче
І радісно, і сумно так мені.

Читець 12. «А сніг летить…» читає Везарко Вікторія.

Немов казками, снігом сипле вечір,
Сховалось небо в зоряній імлі.
Лиш руки ти мені поклав на плечі,
А я благаю – серцем обійми.

Мінлива доля зустріч дарувала
У сніжно-білім посеред зими.
Її у днях натомлених чекала,
Запрошувала палко в свої сни…

А сніг летить, в легкім танку кружляє,
Тримаю, наче вічність, диво-мить.
Уста мовчать, лиш серденько співає…
А сніг летить, летить собі, летить…

Ведуча. Олено Анатоліївно, а яка Ваша улюблена пора року?
Коленченко Олена. Хочу відповісти словами російського поета Сергія Єсеніна: «Я более всего весну  люблю… Её приемлю, ей благодарю». Та кожна пора року по-своєму красива і кожна надихає на написання віршів.

Читець 13. «У сяйві блакитних озер» читає Лебедко Юлія.

Крізь верхівки сторічних дерев
Лине пісня дощу невгамовно…
Разом з нею дощить відтепер
І серденько, одному
cамотньо…

Час від часу хвилюється сум,
Оживає весна в переспівах,
Відчувається ніжності струм –
І вальсує душа знов у мріях.

Поруч ти… як колись… тож тепер
Моя мрія з тобою здійснилась…
І
у сяйві блакитних озер
Я навіки в тобі розчинилась.

Читець 14. «Ти росою зійшла у мій сад» читає Сахно Ілля.

Ти росою зішла у мій сад
І чар-зілля розсипала долу.
Розквітає в саду зорепад
І бажаннями зцілює втому.
Ти росою зійшла у мій сад,
Проросла стебельцями угору.
Навесні забуяв снігопад –
З пелюстками грав вітер прозорий.
Ти росою зійшла у мій сад
І веселкою вигнула спину.
Я ж поринув у твій водоспад,
Щоб краплинкою стати віднині.

Пісню «Дівчина-весна» співає Ілляна Діана

Ведуча. Тема кохання невичерпна в літературі та мистецтві, бо це почуття вічне, нетлінне, завжди нове й неповторне для кожної людини. Олено Анатоліївно, яке місце у вашій творчості займає інтимна лірика?
Коленченко Олена. Кохання – це найпотаємніше, найхвилююче відчуття… Кожна людина, читаючи вірш про кохання, знаходить щось своє, те що хвилює її серце, відроджує почуття, допомагає жити. «Щастя коли тебе розуміють, велике щастя коли тебе люблять, найвище щастя – коли любиш ти», – ці слова видатного давньогрецького філософа Конфуція стали орієнтиром мого життя.

Любові не зміліє джерело

Любові не зміліє джерело,
Бо почуттями пломеніє серце,
Бо у надії живиться стебельце,
Хай як в житті нам важко не було.

Любові не зміліє джерело…
Є в ньому стільки ніжності і цвіту.
Довести б тільки силу всьому світу,
Щоб снігом врешті-решт не замело…

Любові не зміліє джерело…
Крізь гени сила ця тече у коді
І все живе, що тільки є в природі,
Сховати зможе під своє крило.

Любові не зміліє джерело…
По вірі вашій вам дано і буде.
Тож щастя віднайдіть в любові, люди,
Щоб грішним миром правити могло.

Любові незглибиме джерело!

Читець 15. «Оманливо-жадана зустріч» читає Гетьман Наталія.

Ця зустріч так оманливо-жадано
На відстані тримала нас роки…
Але мені було цього замало –
Відчути б, доторкнутись до руки.

Побачити мрійливо-ніжний погляд,
Втонути в океані почуттів…
Та я була, напрочуд, дуже горда,
Але… якщо б ти тільки захотів…

Хоча б лиш слово, що здіймає крила,
І силу, що кружляє вітряки,
До тебе, мій соколику, злетіла б.
І знаю: стрів мене б ти залюбки.

Та тільки мрії-сни мене стрічають
І зграї почуттів бентежать сон,
І весен ніжні вії обіймають…
Вже вічність не говорить телефон…

На відстані кохати неможливо,
Бо замість мрій росте чортополох.
А в серці знову пусто і тужливо…
Під сонцем місце є лише для двох.

Читці 16-17. «Занурююсь в тепло твоїх долонь» читають Ткаченко Артем і Ярошенко Наталія.

Занурююсь в тепло твоїх долонь
Над нами всесвіт, тисячі галактик.
Так ніжно доторкнуся твоїх скронь,
Щаслива я з тобою
. Мій романтик!

Палають зорі, плине тихо ніч
І місяць човником гойдає небо.
Десь там життя вирує потойбіч,
А нам для щастя більшого не треба.

Лиш ти і я, і неба височінь,
І запах трав, що солодом дурманять,
І від очей твоїх безмежна синь.
Вони мене, я знаю, не обманять.

Коханий мій, так солодко мені,
За те, що доля нам подарувала
Казкові ночі і чудові дні.
Години щастя й вічності начало…

Лише не йде А вже летить життя –
Сніги холодні сіються на скроні.
І впевнено крокує в майбуття
Завжди для нас маленька наша доня
.

2

Ведуча. Олено Анатоліївно, чи здійснилася ваша дитяча мрія? Ким ви мріяли бути?
Коленченко Олена. З дитинства я всім упевнено говорила, що буду вчителем біології, і навіть ніякого сумніву в цьому не мала… Мабуть, це було пов’язано з тим, що мій дідусь по материнській лінії, Іван Захарович, на мій перший ювілей подарував 6 томів енциклопедії «Світ тварин». Тому я вважаю, що моя перша мрія здійснилася. А ще я завжди мріяла і мрію про те, щоб усі люди на землі були щасливі.
Ведуча. Чи хотілося б Вам повернутися в юність чи дитинство і прожити життя спочатку? Щоб Ви змінили у своєму житті?
Коленченко Олена. Кожний період життя: дитинство, юність, зрілість у моєму житті був по-своєму щасливий. Щоб я змінила? Кожний у цей світ прийшов, щоб залишити по собі слід вічний…
У каждого из нас
Своё предназначенье…
Судьбы зовущий глас
Несёт нас по теченью…

Навстречу маякам
Несбывшихся желаний,
Где память шепчет нам
О важности познаний
.

Познаний бытия…
Рождения Вселенной
И СУТИ ЖИТИЯ…
Ведь жизнь она нетленна.

Пока тебе дано
Вкушать из древа жизни,
Ты наслаждайся, но
Не забывай о ближнем.

Твори и сей добро
Без пафоса и лести.
И думай чаще про
Души твоей поместье.

Ведь сказано давно:
Душа должна трудиться.
И ей не всё равно,
Что в ней отобразится.

Куда сквозь призму дней
Несут её печали,
И вспомнят ли о ней,
Когда закат причалит…

Ведь во Вселенной есть
Заветный край порога…
Там в Рай дают билет,
И в Ад ведёт дорога…

Ведуча. Чи є у Вас такі вірші, які хотілося б забути і вилучити з Вашого доробку?
Коленченко Олена. Ні, таких віршів, від яких хотілося би відмовитися, у мене немає. Є вірші, у яких я дещо змінювала, перероблювала, доповнювала. Однак бувало і так, що новий варіант не завжди був кращий, то поверталася до попереднього.
Ведуча. Коли Вам краще пишеться – зранку, удень чи вночі?

Коленченко Олена.
І знову день вже догора
І ніч в казкові сни відносить.
Я знаю, спати вже пора –
Не сплю і досі.

Звичайно вночі, коли ти наодинці з собою, зі своєю Музою, своїми думками, тоді і народжуються найкращі вірші.

Ведуча. Поезія яких авторів Вам найбільш близька?
Коленченко Олена. Найбільш близькою для мене є поезія Вероніки Тушнової. Коли я придбала її збірочку, то тривалий час з нею не розлучалася, бо читаючи її вірші, наче проживала її життя. Перший мій переклад українською – це вірш Вероніки Тушнової «Кукла». Люблю також читати поезії СергіяЄсеніна, Анни Ахматової. З поетів шістдесятників – Василя Стуса, Василя Симоненка. Їз сучасних, звичайно, Ліна Костенко, бо кожне її слово, наче прописане книгою життя.
Ведуча. Чи плануєте Ви видання своєї власної збірки поезій?
Коленченко Олена. Так, я вже працюю у напряму видання власної збірки. Планувала зробити собі такий подарунок до дня народження, але забракувало часу. Сподіваюся, що скоро ще одна моя мрія здійсниться.
Ведуча. «Випускний вальс!»

Востаннє дзвоник проспівав гучні фанфари
І юнь струнка, затамувавши подих свій,
У вальсі ніжнім закружляла, кожна пара
Танок майстейрно фарбувала з фарб і
з мрій.

Крилаті мрії танцювали просто неба,
Блакить безхмарну, неосяжність глибини,
До танку сонце запросили, сяйва треба,
Хай шлях осяє у безмежність висоти.

В зелений колір фарбували світлі мрії,
Іх огортав широкий простір-океан.
В солодких хвилях молоді серця зоріли,
Життя дорослого наспівував роман.

У веселковому мрійливо вальсували
З дитинством юність прощавалась назавжди.
Пліч-о-пліч дружньо один одного тримали,
Благали
тихо зупинитись мить: «Не йди!»

Щемлива мить сльозами ранок умивала,
Блищала щастям потривожена трава,
Крилату юнь в дорогу дальню проводжала
Дитинства
світу найпрекрасніша пора.

Ведучий. Для студентів нашої групи цей рік останній у стінах медичного училища. Незабаром випускний вечір, прощальний вальс, який ми даруємо Вам, Олено Анатоліївно , зі словами вдячності за те добре, вічне і мудре, що Ви посіяли в наших душах за чотири роки навчання.

«Прощальний вальс».
Т
анцюють Зелена Ганна і Мурченко Максим,  Попрозман Олександра і Кононенко Ілля

Усі студенти виходять на сцену

3

Ведучі. «Моя Альма-матер»

Моя Альма-матер, моя ти родина,
За покликом долі єднаєш серця.
До тебе веде вереснева стежина,
Живе в тобі сила й характер митця.

Всіх радо стрічаєш нас кожної днини,
Святкова й буденна, єдина така.
Нехай проростуть твої чисті зернини
У серці дівчини, в душі юнака
.

О, скільки славетних імен пам’ятаєш,
О
, скільки крізь тебе пройшло поколінь…
Тремко буття сторінки ти гортаєш,
Та маєш багато завдань і стремлінь.

Крилаті злітають в життя пташенята
І в цьому заслуга велика твоя.
Несіть крізь роки мудрість слів Гіппократа
І світ милосердя, любові, добра.

Віват Альма-матер! Віват моя мила!
Квітує з роками хай доля твоя!
Назавжди ти душу мою полонила,
Привітна і щира любове моя.

Коленченко Олена. Заключне слово.

Щаслива я, що є у мене друзі.
Із
вами разом відкриваю дивосвіт.
Я вдячна Вам і вдячна своїй Музі,
Лише у Господа благаю довгих літ.

Бо скільки не написаних рядочків
І слів хороших ще в душі я відтворю,
Крізь літери римованим струмочком
Тече любов моя…
Я Вам її дарю.

Ведуча. Вірші Олени Анатоліївни вчать не боятися життя, цінувати його благословенні миті, розуміти, що у ньому кожна зустріч не випадкова. А ще радіти тому, що маємо уважно вслухатися і вдивлятися у світ і в себе, розуміти і бути готовими дорого платити за все. За вчинки, за думки і навіть за мрії. Отож, читаймо, друзі, і будьмо щасливі! А Олена Анатоліївна нехай і далі натхненно малює фарбами сонця на мольберті життя свої теплі поетичні полотна.
Ведучий. Олено Анатоліївно! Нехай ніколи не зміліє та криниця, з якої Ви черпаєте сили для душі і праці. Бажаємо Вам внутрішньої гармонії, великої енергії і мистецького світосприймання. Чекаємо на нові поезії!

45678