«Я ЛИШ СТРУНА НА АРФІ УКРАЇНИ» ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ ОЛЕКСАНДРИ БУРБЕЛО

Гайдай Людмила Миколаївна 
  Гайдай Людмила Миколаївна,
  завідувач бібліотеки 
  Новоукраїнської загальноосвітньої
  школи І-ІІІ ступенів № 6
  Новоукраїнської міської ради
  Кіровоградської області

«Я ЛИШ СТРУНА НА АРФІ УКРАЇНИ»
ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ ОЛЕКСАНДРИ БУРБЕЛО

Мета: ознайомити учнів із творчістю юної української письменниці – вінничанки, члена Національної спілки письменників України Олександри Бурбело; сприяти вихованню любові до України, її талановитих людей, вмінню співпереживати, цінувати кожну хвилину такого дорогоцінного життя.

«Ти будеш жити наче птах крилатий,
В твоїх книжках, що нам талант відкрив».

Хід заходу

Бібліотекар. Дорогі діти! Ми з вами зібралися в цій залі з незвичайної нагоди. Для вас сьогодні – літературний вечір, мистецький вечір, вечір пам’яті. Мені надзвичайно приємно зазначити, що до нас завітав шановний гість. Володимир Якович Бевз прибув на новоукраїнську землю з Вінничини. Тож, як і годиться ґречним господарям, гідно привітаємо дорогого гостя.

Виходять учні з хлібом-сіллю з вітальним словом.

Учень 1. Степи, степи – звичайне диво віку.
                Тут пісню щастя ми куєм дзвінку.
                 Хліб і до хліба – є всього без ліку.
                 Хвала тобі за труд, степовику!

Учень 2. Я славлю вас, степи кіровоградські,
                Співуче ґроно міст моїх і сіл,
                Бо в цих краях по-дружньому, по-братськи
                Для друзів і для гостей – хліб і сіль!

Бібліотекар. Тонка струна на арфі України…
                        Тонесенька порвалася струна…
                        Прийшла до тебе… Чуєш нас, дитино?
                        Олесю наша, зірка осяйна!
                        Ти сяєш всім в травневім піднебессі,
                        Ти розсіваєш ніжності слова,
                        Стражденна, незабутня наша Лесю,
                        Ти в Вінниці, в людських серцях жива.
                        Ти так спішила жити і писати,
                        Відведено тобі шістнадцять літ,
                        Твої рядки в суцвітті слів крилатих
                        Немов щодня збираються в політ.

    За свій короткий вік – неповних 16 років – ця чарівна дівчинка написала чимало. Дев’ять збірок – творчий спадок Олександри, п’ять із яких уже вийшли посмертно. Через тяжку хворобу 15-й рік народження для неї став останнім. Відтоді творчість Саші «живе» ось у таких вечорах пам’яті. Хочу ще наголосити, що міністерство освіти і науки України Наказом № 804 від 07.06.2017 р. затвердило програму для загальноосвітніх навчальних закладів з української літератури 5-9 класів, у якій передбачено вивчення творів юної поетеси. Доки будуть читати її вірші, співати пісні, написані на її вірші, доти вона буде жива, і пам’ять про неї буде жити.
Ведучий 1. Олександра Бурбело – юна українська письменниця-вінничанка, дзвінкоголоса «струна на арфі України», яка своїми рясними поетичними рядками запала в серця читачів як «золота росинка» – сльоза любові до рідного краю, його людей, природи. Її щире талановите слово пробилося у світ спочатку ніжним «Первоцвітом» – першою збіркою казок, легенд, загадок і дитячих віршів, уже тоді позначених непересічним талантом. Надзвичайно обдарована дівчинка сприймала навколишність особливо гостро. Своїм казковим фентезі і поетичним злетом вона намагалася обійти підступи тяжкого захворювання, здолати його високою духовністю. Її працездатність не знала меж, ніби відкривалися якісь особливі резерви можливостей і духовне перемагало над фізичним. Гарна вродою, ясна усмішкою, горда і незалежна поводженням, добра і співчутлива, весела і товариська, серйозна і цілеспрямована Олександра, як зоря засяяла на небосхилі української літератури. Не любила радитися ні з ким, завжди покладалася на себе, ніби їй було відкрите щось невідоме для інших, і вона поспішала повідати про це у своїх творах.

Ведучий 2. Народилася Олександра у Вінниці 1 січня 1998 року. Мама Саші – Світлана Володимирівна Бевз – кандидат технічних наук, доцент кафедри електричних станцій і систем Вінницького національного технічного університету, заступник директора Інституту магістратури, аспірантури та докторантури. Батько – Сергій Михайлович Бурбело – інженер, заступник начальника служби програмного супроводу ПАТ «Вінницяобленерго». Батьки Олександри обстоювали добровільно незалежність нашої країни в АТО, учасники бойових дій, ветерани батальйону «Айдар», нині волонтери.

Ведучий 1. Навчалася у школі легко, із захопленням, була відмінницею. Серед улюблених предметів виділяла математику, цікавилася розв’язуванням логічних математичних задач, була неодноразовим переможцем Всеукраїнських математичних конкурсів.
   Особливо захоплювалася природознавством та біологією, багато знала про розвиток рослин, мала власну дослідну ділянку, де вирощувала екзотичні, незвичайні для України рослини. Ґрунтовно вивчала географію та історію, активно використовуючи набуті знання у своїй літературній творчості. Любила астрономію, мала дома власний телескоп, спостерігала за зорями.

Ведучий 2. За свої короткі 15 років вона прожила «багато» життів. За що вона тільки не бралася! Писала картини, окремі полотна формувала з опалого листя, вишивала бісером, зібрала колекцію мінералів, у якій понад сто екземплярів, захоплювалася фотографією, деякі з книг ілюстровані її знімками. Вона ніколи не розставалася з фотоапаратом. Уміла помітити прекрасне в нібито звичайному, зупинити мить. У кожній фотографії, у кожному рядку – живий пульс закоханого в рідне Поділля серця талановитого автора.

Ведучий 1. Олександра була багаторазовим переможцем Всеукраїнських конкурсів з математики («Кенгуру»), з фізики («Левеня»), із біології та хімії («Колосок»). Свої твори друкувала в провідних профільних журналах України «Хімія для допитливих», «Географія для допитливих», «Біологія для допитливих» та у Всеукраїнських журналах «Юний натураліст» і «Колосок». З дитинства була активним дописувачем дитячої газети «Казковий вечір».

Ведучий 2. П’ять книг поезій – у 15 років! А ще – історичний роман «Тутанхамон», оповідання у жанрі фантастики, казки та замальовки. Олександра Бурбело перемагала у багатьох Всеукраїнських і Міжнародних літературних і краєзнавчих конкурсах. За свої твори дівчинка отримала майже 50 дипломів і відзнак. Її нагороджували в Україні, Білорусі, Росії, США.

Ведучий 1. Улюбленим журналом для Олександри став Всеукраїнський журнал «Барвінок». Вона неодноразово була нагороджена Дипломом активного дописувача та читача журналу, а також через журнал відбулося знайомсто дівчинки із класиком української літератури Всеволодом Нестайком. Відомий письменник надсилав Саші свої книги, зав’язалося листування. Саме йому на рецензію надіслала Олександра свою першу книжку «Первоцвіт», яка вийшла у 2011 році. Книжка так сподобалася Всеволоду Зіновійовичу, що він написав передмову. Коли Всеволода Нестайка не стало, канал «1+1» в інформаційному ролику показав робочий стіл письменника, на якому серед авторських записів лежали листи Олександри як свідчення тісного духовного зв’язку між класиком української літератури та юною талановитою письменницею Олександрою Бурбело, яка завжди цінувала те листування, називала Всеволода Зіновійовича своїм учителем.

Ведучий 2. Творчість була її життям.
                   Почекайте, я працюю, в мене натхнення!
                   І невидима завіса опускалася між нею й оточенням.

Ще тільки-но займається зоря,
Ключем поезії я відчиняю ранок.
Ген, вдалині вітрила корабля,
Блакитно-ніжні, як і цей світанок.
Спішу я до вітрильника, а море
Ряхтить, як перламутри неозорі.
І піднімаюсь вже на корабель,
Щоби сягнуть небачених земель…

Ведучий 1. У 2012 році вийшла збірка російськомовних творів юної письменниці «Белые паруса» як дань нащадкам українського козацтва Кубані; 2013 року світ побачили ще дві збірки творів Олександри Бурбело «Зимова Україна» та «Я лиш струна на арфі України»; 2014 року вийшла п’ята, уже посмертна, збірка письменниці «Золота росинка», лишилися незавершеними фантастичний роман «Тутанхамон – фараон ХVІІІ династії», детективна повість «Секрет постаті» та фантастична повість «Орбіта місяця». Ще не увійшли до її книжок поема «Перемога над Синіми Водами», пісні про Крим та низка віршів.
    У свої майже 16 років Олександра Бурбело відбулася як письменниця, до чого вона завжди прагнула. Її літературний доробок є вагомим внеском у сучасну українську літературу.

Ведучий 2. 5 вересня 2013 року перестало битися серце юної письменниці. Українська і світова література втратила талановитого автора, поета і прозаїка. Та Олександра вічно житиме у своїх творах, у серцях вдячних читачів.

Ведучий 1. У кінці 2015 року вийшла у світ книжка «Митці слова Вінничини» – це довідково-хрестоматійне видання до 45-річчя обласної організації Національної спілки України. Серед 52 письменників Вінничини є і наймолодша серед них – Олександра Бурбело.
    Уперше в історії Спілки письменників України до її лав прийнято школярку неповних шістнадцяти років та ще й посмертно. Ця подія засвідчила талант юної поетеси, прозаїка, що, як пуп’янок, лише починав розкриватися пишною квіткою. Квиток був виписаний 27 серпня і вручений батькам Олександри 5 жовтня у Вінниці під час відкриття ІV Міжнародного літературно-мистецького свята «Русалка Дністрова».

Ведучий 2. А зараз я запрошую вас доторкнутися душею до творчості Саші – унікальної особистості Вінничини, Небесної дівчинки, яку монах Кирило з Браїлівського монастиря назвав нареченою Хреста. Яку святість душі треба мати, щоб дорівнятися до такого високого означення!

Ведучий 1. Безгрішна, чиста, як роса,
                    З душею янгола дитина.
                    Блакитна стрічка у косах,
                    В твоїх очах вся Україна.

    Юну письменницю вабила тема історії України, запорозького козацтва. Тому і взяла участь у художньому та поетичному конкурсі «Край п’яти січей» з віршем «Іван Сірко і Нікопольщина». За цей твір Олександра Бурбело одержала найвище визнання – Гран-прі від журі та овації залу. До вашої уваги відео, у якому ви почуєте живий голос Саші.
 ( демонстрація відео )

Ведучий 2. Скромна і мила в житті, Саша цінувала кожен його прояв у флорі і фауні – кожен росточок, кожну рослинку, розмаїття тваринного світу. Усьому знала назву, не тільки загальновживану, а й наукову. За енциклопедіями могла ідентифікувати будь-яку рослину, дізнатися, звідки вона потрапила в Україну, як її варто доглядати, тощо.

Ведучий 1. Коли розгортаєш насичену авторськими фотографіями збірку «Зимова Україна», то дивуєшся, скільки в ній казкових історій, метафор, неочікуваних порівнянь, а який політ фантазії – здається, що заходиш у засніжену алею, між рясно опушених інеєм дерев.

Читання  вірша «Казка про зиму»
Читає Даша Петренко

Зима, неначе Герда в кожушку
Закоханої дівчинки-принцеси,
У золотій кареті по сніжку
Спішить, як вірші юнки-поетеси.
Шукає Кая з серцем крижаним
І вірить, що зігріть його зуміє,
І стане він закоханим, незлим,
Таким чудовим хлопчиком із мрії.
Довкола тиша. Заметілі сплять
На білосніжних льодяних постелях.
Така зимова світла благодать
В морозних білих снігових оселях!
Немов бузок персидський навесні,
Стоять дерева в інеї рясному.
Казкова Гердо, ти близька мені
Тим, що шукаєш мрію невідому.
У цім морознім царстві чистоти
Вона тобі не раз іще насниться.
А як доїхати до неї, як дійти
Між айсбергів міцних, неначе криця?
Північний олень, і лапландки дім,
І Кай сумний в палаці королеви…
Взяла за руку, як дитя: – Ходім!
Й заплакала, мов небо березневе.

Ведучий 2. Казки юної письменниці ліричні, у них багато світла, вони мальовничі. Авторські емоції, думки, зокрема любов до рідної землі, до «Казкової України» органічно поєднуються з елементами фантастики. Олександра створює прекрасну, вимріяну країну дитинства. Її твори відкривають дітям світ добра і краси.

Читання казки «Україна на відстані серця і безмежного Всесвіту»
Читає Юля Луценко

Ведучий 1. Ось збираю слова, наче квіт, у букети
                     І сплітаю віночки барвистих рядків.
                     У гаю, де живуть і працюють поети,
                     Первоцвіт мого вірша весною розцвів.

    Її поезія зачаровує, облагороджує; вона потрібна читачеві, стає супутницею в щасті та радості і підтримкою в складні хвилини життя.
Читання вірша «Брат».
Читає Діана Поліїт

Дитинство – це веселки цвіт,
Яку тримають мама й тато.
Мені вже чотирнадцять літ –
Водночас мало і багато.
По семибарвному мосту
Іду, чарівний світ довкола.
Його вивчаю і росту.
Поля, сади, трава шовкова.
Дрімають край вікна ляльки,
Ніхто не шиє їм обнови.
Читаю ж бо тепер книжки.
Живу в прекраснім світі слова!
Тож якось іграшки свої
Подарувала в дитбудинок,
Мов у незвідані краї,
В дім заморожених сльозинок.
Мале зустріло хлопченя –
Почервонілі оченята.
До мене кинувся: – Рідня!
А я ходив тебе шукати!
Здалося, що у драмгуртку
Я граю в п’єсі «Катерина».
Напевно, маю роль таку,
Що ось зустріла Катрі сина!
А сльози градом. Оце так!
Дитя взяло мене за руку:
– Сестричко, я не знаю, як
Пережили ми цю розлуку?
Втираю личко малюка,
На мамине, напевно, схоже.
Дісталась доля нелегка,
Віднині ж… Поможи нам, Боже!

  І для самої Саші поезія була тим, що давало сили, допомагало жити і творити. Послухайте вірш «Політ Пегаса».

Читання вірша «Політ Пегаса».
Читає Яна Маліо

Летить Пегас крізь снігопади,
Крізь буревії, бо ж зима!
І я лечу! І в цім відраду
Знаходжу серцем недарма.
Ось бачу світ весь з високості,
Шукаю необхідних слів,
Щоб вірші написать не прості,
А з поетичних вічних снів!
Ми летимо! Пегаса крила
Такі надійні неспроста –
В поезії велика сила,
Їй необхідна висота!
Щоб світ ураз окинуть оком,
До всього серцем прикипіть,
Не оминути ненароком
Шляхів розвихрених століть.
Там, де Пегас літав щоднини,
Здіймався в неба височінь,
Віки минали, як хвилини!
На них крилата світла тінь.
А ми читаємо Петрарку,
Шевченка вічний «Заповіт».
Поезія безперестанку
Чарує словом цілий світ!
У ній велична таємниця,
Яку всі прагнуть розгадать.
Вона неначе віща птиця!
Над нею неба благодать!

Читання вірша «Білоцвіт поезії».
Читає Даша Філіпенко

У серці віршів, як рясного цвіту
На вишеньці весняної пори.
Букети їх весні, зимі і літу
Та й осені, коли усі двори
Засипані багряним листопадом,
Дарую на добро в щасливу мить.
Край України видається садом,
В якому вірш, як ластівка летить.
Поезіє, країно понадхмарна,
Ти – українські рідні небеса!
Щоранку сонцем золотим немарно
Осяяна твоя ясна краса!
Бо наш народ, що на добро багатий,
Поезію, як душу береже.
Його пісні – то справжнє диво, свято
І джерело всіх наших віршів же.
Поезіє! Ти в серці цвіт і небо!
Ти в кожного – як щастя, як любов.
Є в українців з давніх пір потреба
До віршів долучатись знов і знов!
Свої пісні дарую всім на радість,
На добру долю, на кохання цвіт,
Щоб не торкнулась вас, як сажа, заздрість,
Щоб ви жили щасливих сотню літ!

    Олександра Бурбело в низці поетичних творів як справжня патріотка створила неперевершений образ Батьківщини. У збірці «Я лиш струна на арфі України» вона виокремила цілий розділ творів, присвячених нашій Неньці Україні, що має назву «Молитва за Україну».

Читання вірша «Ненька Україна».
Читає Даша Петренко

Як любо відчувать себе дитям,
Коли у тебе ненька Україна!
Їй кожен зобов’язаний життям,
Їй кожен чи за доньку, чи за сина.
Квітчасті луки, кучерявий гай,
Земель її родючих чорноземи,
Блакитно-волошковий небокрай,
Франкові і Шевченкові поеми.
Усе твоє з народження, зі школи,
І цього не забути вже ніколи!
Це все, як ДНК, в тобі навіки,
А в ньому щастя й радості – без ліку!

Ведучий 1. За словами Саші Україна – це прекрасна арфа, на якій нам судилося бути струнами. Наше звучання вливається у голос великої історії могутнього народу.

Звучить пісня на слова Олександри Бурбело «Я лиш струна на арфі України»
у виконанні Діани та Аміни Попруг

Я лиш струна на арфі України,
Зі співом ніжним, лагідна, дзвінка.
Верба-арфістка поетеси Ліни
Мене гіллям легесенько торка.
Буває, дощик крапотить по струнах,
І я співаю з ними в унісон.
Вся Україна у піснях і лунах –
Такий уже акустики закон.
Озвалися луною Закарпаття
І Чорний ліс у Вінницькім краю…
Гуртом візьмімось, українці-браття,
І возвеличим землю ми свою!
Ось сонечко всміхається іскристо,
Де передзвін на польових вітрах.
А в небесах, як зоряне намисто,
Галактики сім’я – Чумацький Шлях.
Вітає всесвіт Україну-неню
І нас, її дітей, теж разом з нею!

    У багатьох поетичних творах Олександра Бурбело звертається до минулого рідного краю, хоча «Історії святої кожна мить діймає горем, але й серце гріє». Скільки глибоких почуттів у цих словах: тут і сум, породжений трагічно-драматичною долею України, і гордість за тих, хто не жалів власного життя у боротьбі за нашу незалежність. Пам’ятаючи й щиро шануючи історичне минуле, поетеса все ж мріє про європейське майбутнє України».

Читання вірша «Україна – європейська держава»
Читає Анастасія Пиндик

Ми відкритий для світу народ – українці,
Що у Східній Європі живем споконвік!
В домі бути господарем мужеві й жінці –
Наше право, дароване Богом повік!
В нас багата земля, урожаями славна,
Працьовитий, красивий і мудрий народ!
В наших ріках – меди, як відомо віддавна,
Берегами ж чисельними – стільки щедрот!
Квітне сад український, що вродить у літі,
У плодах зарясніє похиле гілля.
Нас шанують у всьому великому світі,
В давнину це було, у боях Синьоводських,
Українці, брати-білоруси, Литва
Зупинили Орду у степу немонгольськім
І на рідні краї відновили права!
Всю Європу тоді заслонили собою!
І хоча з того часу минули віки,
Але слава безсмертна вогненного бою
В благодаті Європи роки і роки.
Запорізьке козацтво в боях небувалих
Берегло Україну, Європи краї
Від ворожих набігів, страшних і зухвалих.
Лютий ворог летів, як осині рої!
І Богун, і Нечай, і Сірко з Кривоносом –
Українські звитяжці в далекій війні –
У жнивах вікопомних складали покоси
І нападникам злим твердо мовили: «Ні!»
Зберегли за собою Європи родину!
Час рікою спливав. Та фашизму зерно
Не дало європейцям розправити спину,
І зійшло будяками в Європі воно.
Тож фашизму коричневий дим знавіснілий
Ми гасили у сивім величнім Дніпрі.
Амбразуру війни затулив своїм тілом
Наш солдат, щоб жили всі у мирі й добрі!
Щоб Європа постала і дружна, й могутня,
Щоб народи у ній були вірні брати.
В Європейський Союз нас веде незабутня
Давня дружба, яку нам у серці нести!

Ведучий 1. Ти писала, як жила,
                     Слова твої, немов перлини.
                     Ти первоцвітом зацвіла
                     На творчій ниві України.

    Сашині вірші – ніжні, щирі й чисті, як краплини ранкової роси. У них пломеніє щира любов до України, її минулого та сьогодення. Низку віршів написала вона про Тараса Шевченка, є присвяти Лесі Українці, Ліні Костенко, Всеволодові Нестайку, художницям Марії Приймаченко та Катерині Білокур. Послухайте деякі з них.

Читання віршів «Квіти Катерини Білокур».
Читає Ярослава Тикул,
«З вдячністю Всеволодові Нестайку».
Читає Олена Левченко

Квіти Катерини Білокур

У квітах Катерини Білокур
Земля моєї неньки України.
Зринає хвилею квітчастий мур,
Ховає лихоліття і руїни.
Блакитне тло, рожеві пелюстки,
Відтінки, плями сонця, світлі тіні,
Тендітні дрібно цвіти-малюки,
Троянди у величному цвітінні,
І сині дзвоники, і дикий мак,
Лілеї помаранчево-біласті…
Цвіте картин чудових зодіак:
То півтони, то кольори контрастні!
Жоржини рожевіють біля руж,
І червоніють кетяги калини.
У квітах, кажуть, сила живих душ,
Що ми її плекаємо щоднини.
На виставці славетний Пікассо
Стояв перед картинами безмовно.
Сказав: – Тебе, небачена красо,
Пізнати світ весь має, безумовно!
Так українка в маєві квіток,
Які цвітуть у серці Батьківщини,
Сягнула рівня світових зірок
В ім’я краси і слави України!

З вдячністю Всеволодові Нестайку

Читаю Ваші книги, метре слова,
Гортаю незабутні сторінки.
Павлушу, Яву зустрічаю знову
В широких плавнях – справжні моряки!
Безлюдний острів, як на те – юннати.
Оце тобі така самотина!
Найбільший скарб вдалося відшукати –
То справжня дружба, що в житті одна.
Пісні, веселощі, верба як вишка
І гумор – мов з козацького коша!
А то було ще меншенька Яришка
Дала такого брату відкоша,
Що тільки Яві стало не до сміху,
А читачам – веселощів мішок.
«Тореадори»… Жартів, як із міху:
То усмішка, то регіт, то смішок!
Позаздрив би і Сойєр невгамовний –
Це ж вам не пофарбований паркан!
А слава про кориду, безумовно,
Вже перетнула синій океан.
Улюблений наш Всеволод Нестайко
До серця всюди милий дітворі.
І Знайки і маленькі ще Незнайки
Читають книги вдома і в дворі.
Малюють ілюстрації казкові,
Поглянь на них під шелест сторінок
Письменник взяв до книги цю обнову,
Для читачів екзамен і урок.
Яким ти уявляєш Зайченятко?
А Соню Сонечко, а Дівчинку Хвилинку?
Тобі підкаже читача-дівчатко
Ще й намалює милу Веселинку.
Спасибі ж Вам, письменнику чудовий,
За книги, що у мене на столі,
За Ваше мудре українське слово,
Що так припало до душі мені!

    Жанрова палітра її творчості надзвичайно різноманітна: це і казки-повісті, смішинки-веселинки, фантастичні оповідання, легенди, детективи, оповідання про таємниці природи, вірші. У надзвичайній спостережливості й обізнаності Саші ви переконаєтеся, послухавши уривок з оповідання «Зронила сльозу – і вродилась квітка». Читає Юля Луценко.

Учениця. «…Та якось я забарилася в квітнику до вечірньої зорі, і раптом… Тільки-но сонечко пірнуло за гущу лісу, чашолистки загадкової квітки почали поступово розходитись. Спочатку зверху відкрилося жовтеньке продовгасте, як чимала крапля, віконечко, ніби засвітилося таємниче світло; полинув аромат невідомих парфумів квіткового царства! О-о-о!.. А далі по боках і внизу пуп’янка розпливлися ще три сяйливі краплі, і світло-брунатні чашолистки зігнулися і сповзли донизу, відкривши жовтого метелика-квітку зі згорнутими, як у лялечки, крильцями-пелюстками. Вусики, тобто тичинки, визирали зверху, густо обсипані пилком, м’яким, і, мабуть, солодким, бо нараз прилетів блакитно-сірий нічний метелик і закружляв над рослиною. Стебло квітки ніби стрепенулось, затремтіло, захиталось, хоч довкола було безвітряно.
    Почувся тихий шерех – ледь відкрилася верхня пелюстка, за нею зашурхотіла нижня. А потім з легеньким потріскуванням, мов у парасольки, вони розгорнулися більше. Як же міцно були стулені! Стебло тремтіло, певно ж, від стрімкого руху соків, що ринули від корінця до квітки. Зашелестіла права бокова пелюстка, потім ліва. Дивовижна конфігурація загадкової парасольки: рівні лінії, гострі кути в мареві аромату. Ще мить – шурхіт став виразнішим, і квітка, нарешті, розгорнулась! О-о-о! Вона похитувалась на довгій квітконіжці, протягнутій від притуленої до стебла коробочки, де мало визріти насіння. Ніжно жовта, чималенька (в діаметрі сантиметрів дев’ять), з чотирма широченькими пелюстками, плавно увігнутими зверху і чітко розділеними прокольною лінією-жилкою, по якій, вочевидь, пелюстки і згортались у бутон. Букет довгеньких тичинок іскрився пахучим пилком у сяйві повні, яка зринула за цей час у небі поміж зірок».

Ведучий 1. Любила Саша подорожувати Поділлям і всією Україною. Великі Вали під Немировом, Іллінецький метеорит, Острог і Синевир, Говерла і Тарасова Гора постають у її віршах. Із дідусем Володимиром Яковичем Бевзом та бабусею Тамарою Олексіївною Бевз вона пізнавала стежки рідної Вінничини. Часто просила зупинити машину, слухала птахів, милувалася різнотрав’ям і різноквіттям, розпитувала про ту чи іншу рослину. Якщо почутого було замало, шукала відомості у довідниках та енциклопедіях чи в Інтернеті, бо з дитинства була на «ти» з комп’ютером. Тому в її поезіях пахнуть чебреці й ромашки, гірчать полини, синіють сокирки і полум’яніють маки.

Читання вірша «Стежина на Поділлі».
Читає Софія Козацька

Спішить кудись стежинка у поля,
Ось і мене покликала з собою:
– Дивися, дівчинко, оце твоя земля.
Вона має пишатися тобою.
Цей синій цвіт – веселі сокирки.
Волошки, ген, блакитні, наче небо.
Приходь до них, милуйся залюбки,
Бо є така в душі твоїй потреба.
Там, далі, бачиш, золоті лани
Красуються колоссям на привіллі.
Зернят пшеничних сповнені вони.
Пшеницею ж бо славиться Поділля!
Тож нарік засівай святе зерно
В ці Богом тобі дані чорноземи,
І урожаєм стане знов воно.
Розквітнуть потім ранні хризантеми.
А зараз літом пахне все довкруж,
Як ці рум’янки на крилі у поля,
Як оцей кущик із червоних руж
І попід небо аж гінка тополя.
Ще й конюшина біла, наче сніг,
Далі – рожева, ніби полуниця,
А поза ними і петрів батіг,
Ромашок сонячні веселі лиця.
Мов ниточка, стежина, а окрай
Цвіт рідної землі, як вишивання.
Такий же він, подільський любий край,
Де наша доля, злагода, зростання!

    Для поетичної творчості Олександри властива пісенність. Її віршовані рядки пливуть сторінками книжок, як весняні струмочки. Тож і пісні вона складала частенько. За одну з них «Осінь» на поетичному конкурсі «Віршована мелодія» Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка в місті Боярці (2012) Олександру нагороджено Дипломом за ІІІ місце.

    Два роки поспіль поетеса-піснярка брала участь у щомісячному конкурсі пісенної поезії «Зов Нимфея» (м. Керч, 2012-2013 р.) і нагороджена Дипломом лауреата за ІІ місце в номінації «Молодёжная песня» та Дипломом фіналіста (м. Керч, 2013).

Ведучий 1. Мабуть, і з небесної високості Саша молиться за рідних, близьких і зовсім не знайомих їй людей, молиться за всю Україну рядками вірша, покладеного на музику нашим відомим співаком  Володимиром Вікторовичем Фулгою. Виконує сам автор пісні. Просимо, Володимир Вікторовичу.

Звучить пісня «Молитва за Україну»

Люблю свій край, у ньому все для мене.
Садів букети. Лісу океан
Шепоче про щось давнє і таємне,
Аж дослухається обабіч нього лан
У золоті достиглої пшениці.
Що не зернинка – таїна життя!
Рясніють колосочки яснолиці,
Як охоронці щастя й майбуття
На теренах святої України,
Величної держави між держав,
Твоєї і моєї Батьківщини,
Тож працею її ім’я прослав!
Щоб ми були у ній не просто діти,
А цвіт її і плем’я молоде.
Довкола неї стільки того світу –
Такої ж, як вона, нема ніде!
Гіркий полин, але душа світліє,
Коли його зустрінеш край доріг.
Гінкі тополі – наче наші мрії,
Верба розкішна – вічний оберіг.
Росте така висока і розлога!
Заходжу в тінь, як у священний храм.
Здається, вона молиться до Бога,
Щоб в Україні було добре нам!
І я свою молитву долучаю
За Україну, що в світах одна,
Така квітуча й пишна, наче з раю,
Для нас усіх дарована вона!

    Коли Олександри не стало, її рідні не замкнулися у власному горі, не відгородилися від світу. Вони усвідомлюють, що нині, коли триває неоголошена війна з Росією, щодня батьки втрачають дітей, діти – батьків. Тому Сашині мама Світлана Бевз, тато Сергій Бурбело, тітонька Вікторія Войтко разом з іншими волонтерами допомагають українським бійцям, які воюють на сході України. А Володимир Якович Бевз зустрічається з учнями вінницьких шкіл, розповідає про внучку, дарує її книги, читає вірші, аби ми задумалися, що треба цінувати здоров’я, любити життя, дорожити кожною миттю. Ось і сьогодні Володимир Якович віднайшов час і люб’язно погодився приїхати до нас. Надаємо йому слово.

Виступ Володимира Яковича Бевза

   Як ми вже говорили, більше тридцяти пісень написано на слова Олександри. І зараз учні нашої школи виконають пісню «Берізка в платті із парчі».

Звучать пісня на слова Олександри Бурбело

    Як ми вже переконалися, усі твори Саші пронизані любов’ю до рідного краю, його талановитих людей. Сьогодні пророчі її слова пробуджують свідомість, породжують віру у світле майбутнє нашої країни, надихають, звучать як гімн Україні.

Читання вірша «Так» чи «ні».
Читає Настя Титенко

Я не знаю в серці напівправди:
Або «так», або, хоч шкода, – «ні»!
Сподіваюся, що так і буде завжди,
Хоч це часом болісно мені.
«Ні» – на всякі хитрощі даремні.
«Так» – все буде кращати у нас.
На своїй землі стою недремно.
Як Дніпро, пливе в майбутнє час!
Всесвіту велична діадема –
Зоряний Чумацький віщий Шлях!
«Бути чи не бути» – ось дилема.
«Бути» урожаям на полях!
«Бути» нашій славній Україні
У квітучій весняній імлі.
Скажем «ні» прадавності руїні
І постанем на своїй землі
Так, як господиня у господі,
Так, як її мудрий господар.
Бо ведеться в нашому народі:
Незалежність – то величний дар,
То правічне на землі великій,
Що одна у серці, як любов,
«Так!» же – Україні сонцеликій,
Вільній від загарбницьких оков!

    А зараз я надаю слово заступника директора нашої школи Наталі Михайлівні Андріяш, якій дуже близьке творче слово, адже Наталя Михайлівна теж з раннього дитинства пише вірші. Вона з великим захопленням прочитала всі збірочки Саші, які були у бібліотеці і зараз поділиться з нами своїми враженнями.

Виступ Андріяш Н. М.
Пам’яті Олександри Бурбело, дівчинки-поетеси

Зовсім юна усміхнена дівчинка,
Та з віршами завчасно дорослими –
Це вона із захмарної вічності
Була янголом світлим ниспослана.
Вона римами снила і мріяла,
Бо дитям ще цілована музами.
Та казок їй замало відміряно,
Поспішала: домріяти мусила.
Людям все віддала, до останнього –
Світлий янгол, усміхнена дівчинка,
Та й зоріє нам з обрію дальнього,
Світить всім із захмарної вічності.

До слова запрошуємо нашого земляка, поета-пісняра Антоненка Олександра Володимировича.

Виступ Антоненка О. В.

Великим надбанням і скарбом є
Усе, що вийшло легко з-під пера.
От тільки невимовно так болить,
Що юності обсипалась пора.
Ти в небозводі сяєш вже тепер,
Найяскравіша серед всіх зірок.
Лиш тільки осінь спогадом гірким
Торкається щоразу до думок.
Літай собі лебідкою, літай,
Твоя свіча погасла на землі.
Неси красу у вічність і любов
На срібному натхненному крилі.

    Література, українська і світова, втратила талановитого автора, поета і прозаїка, твори якого стали подією у літературі. Бережімо ж світлі зерна її творчості у книгах та вдячних серцях!

Ти рідний край любила до безтями.
Чому любила?.. Любиш ти його…
Ти завжди є. Ти завжди будеш з нами,
Бо в нас – продовження життя твого.
І буде в полі жито колоситись,
Скорботні ночі зміняться знов днем.
І буде в небі зірочка світитись,
Яку ми Олександрою назвем.