ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ДО ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ

Качур Вікторія    Качур Вікторія Володимирівна,
   
учитель російської мови та світової літератури
   загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 12
   Кіровоградської міської ради
   Кіровоградської області

  

ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ДО ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ 

 

ЗМІСТ

Вступ
РОЗДІЛ І.
Літературне краєзнавство – особлива царина літературознавства.
1.1 Аналіз стану дослідження обраної теми.
1.2 Огляд наукових джерел з проблеми літературного краєзнавства.
1.3 Окремі напрямами дослідження взаємозв’язків зарубіжних письменників з Україною в аспекті літературної краєзнавчої діяльності.
РОЗДІЛ ІІ. Практичні аспекти вирішення проблеми в процесі викладання літератури та мови.
2.1.Завдання вивчення літератури рідного краю в школі.
2.2. Питання формування змісту літературного краєзнавства в системі навчально-виховної роботи.
2.3. інноваційні підходи до вивчення літературного краєзнавства
Висновки
Список використаних джерел

ВСТУП

  Шкільні курси зарубіжної та української літератур – важливі складові гуманітарної освіти сучасних школярів, мета яких – залучити учнів до світової літературної скарбниці, а через неї – до фундаментальних цінностей культури. уроки літератури відрізняються від інших своєрідною атмосферою мистецтва, естетичними переживаннями, емоційністю.
  На літературний процес останніх років вплинули кардинальні суспільно-політичні зміни, що відбулися в Україні. Це і проголошення незалежності, і становлення української держави, і зміни в системі освіти національної школи.
  Літературне краєзнавство – це особлива царина літературознавства, що вивчає літературний процес певного регіону, місцевості. Предметом дослідження є діяльність місцевих письменників, літераторів, а також перебування на теренах краю вітчизняних і зарубіжних письменників, відображення краю в художній літературі.
  Учителеві зарубіжної та української літератур у процесі викладання предметів необхідно враховувати краєзнавчий матеріал, який сприятиме розкриттю співпричетності українців до творення світової цивілізації та світової культури, у тому числі й літератури.
   У роботі розглянута проблема сучасних підходів до вивчення літературного краєзнавства в загальноосвітній школі, запропоновані шляхи її вирішення в контексті сучасних освітніх завдань.
РОЗДІЛ І. Літературне краєзнавство – особлива царина літературознавства
1.1 Аналіз стану дослідження обраної теми

  Для методично обґрунтованого проведення літературно-краєзнавчої роботи з учнями у процесі вивчення зарубіжної літератури необхідно з’ясувати, які питання зазначеної діяльності є дослідженими в методиці викладання літератури – зарубіжної, української, російської, які з них є прийнятними та які потребують вирішення в аспекті окресленої проблеми. З цією метою нами було проаналізовано низку праць, у яких розкриваються більшою чи меншою мірою методичні підходи до шкільної літературної краєзнавчої діяльності.
  Для позначення літературно-краєзнавчої діяльності дослідники по-різному в різні часи трактували поняття «літературне краєзнавство». У методиці викладання літератури термін використовується з 30-х років XX ст. [7]. У «Короткій літературній енциклопедії» (1967 рік) [8] знаходимо термін «літературознавче краєзнавство», в «Українській Літературній Енциклопедії» (1995 рік) [20] – «краєзнавство літературне», у посібнику «Краєзнавство» [7] літературне краєзнавство трактується як складова мистецькознавчого напряму, у праці Г. Самойленка «Краєзнавство культурно-мистецьке та літературне» [18] літературне краєзнавство – складова культурно-мистецького напряму. Аналіз наукових праць показав, що термін «літературне краєзнавство» найчастіше вживається авторами як синонім поняття «література рідного краю». Тому дослідники активно розробляли проблему використання краєзнавчих матеріалів на уроках літератури і в позакласній роботі на прикладі творчості письменників рідного краю: А. Лисенко – Полтавщини [11], М. Горда – Буковини [2], Кіровоградщини [14; 15; 16] та ін.
  У наукових дослідженнях та у практиці школи найбільш уживаним є поняття «літературне краєзнавство».

  Різні підходи до тлумачення літературного краєзнавства як дефініції у працях науковців узагальнив на рисунку І. Волинець[1]:
 

2018-02-01_155434

Рис. 1. Тлумачення літературного краєзнавства як дефініції

  1. 2 Огляд наукових джерел з проблеми літературного краєзнавства

  Переважна більшість науковців розглядає літературне краєзнавство як дидактичну категорію навчально-виховного процесу – метод, форму, принцип, засіб. Ураховуючи думки дослідників теорії літературного краєзнавства, літературне краєзнавство можна вважати однією із низки змістових складових шкільних курсів зарубіжної та української літератури, а також важливим засобом розвитку особистості учня, підвищення ефективності засвоєння предмета школярами в загальноосвітніх навчальних закладах, його виховання.
  Під час вивчення української та зарубіжної літератур на зміст усієї літературно-краєзнавчої роботи впливають напрями зазначеної діяльності. На думку Л. Мірошниченко, основними завданнями літературного краєзнавства у процесі вивчення зарубіжної літератури є вивчення зв’язків іноземних митців з Україною. Тому нею пропонується аналізувати відносини зарубіжних письменників з Україною за такими напрямами:

  • письменники зарубіжної літератури, які бували в Україні (М. Горький, О. Пушкін, О. де Бальзак, М. Танк, Р. Рільке, А. Міцкевич та ін.);
  • письменники зарубіжної літератури, які жили в Україні (М. Булгаков, А. Ахматова, М. Гоголь, В. Короленко, Я. Гашек, Ю. Словацький та ін.);
  • письменники зарубіжної літератури, які писали про Україну (М. Лермонтов, В. Маяковський, Дж. Байрон, А. Шаміссо, П. Меріме та ін.) [13].

  Краєзнавчий аспект може стати навіть навчально-виховною проблемою освітнього закладу, поєднуючи в собі як літературне, так і історичне краєзнавство. При цьому обсяг фактичного краєзнавчого матеріалу збільшується, що загалом спонукає до ефективного використання краєзнавчих матеріалів на заняттях та в позашкільній і виховній роботі.
  Один із розділів праці Ю. Ковбасенка «Біографія письменника і викладання літератури» має назву «Україна в житті і творчості письменників», у якому автор пропонує розглядати зв’язки України з видатними іноземними письменниками за такими напрямами:

  • творчі звя’зки письменників з Україною (використання української тематики, персонажів тощо);
  • вплив України не так на творчий, як на життєвий шлях письменника;
  • особисті зв’язки зарубіжних письменників з видатними українськими діячами [6].
  1. 3 Окремі напрями дослідження взаємозв’язків зарубіжних письменників з Україною в аспекті літературної краєзнавчої діяльності

  Перебування в регіоні вітчизняних і зарубіжних письменників є предметом окремих досліджень з літературного краєзнавства. При цьому зв’язки письменників з місцевістю можливо досліджувати комплексно і за біографічними даними, тематикою творчості, прототипами образів-персонажів, описом дій, картинами побуту й природи, передачею місцевого колориту.
  Ураховуючи краєзнавчий аспект, доцільно вивчати взаємозв’язки зарубіжних письменників з Україною в аспекті літературної краєзнавчої діяльності під час вивчення зарубіжної літератури за такими напрямами:

І. Життєвий і творчий шлях, доробок зарубіжних письменників, які мали безпосередні зв’язки з Україною, а також літературно-краєзнавчі пам’ятки, присвячені митцям, які:

1) народилися і проживали в Україні, але за об’єктивних причин їхня творчість належить іншій літературі – російській, єврейській, австрійській тощо (Дон-Амінадо (А. П. Шполянський), А. Тарковський, Шолом-Алейхем, Анна Ахматова, М. Булгаков, П. Целан та ін.);
2) жили або перебували в Україні, що знайшло відображення у їхній творчості (О. Пушкін, А. Міцкевич, В. Маяковський, В. Короленко, Р. Рільке та ін.);
3) Україна мала вплив не стільки на творчий, скільки на життєвий шлях (О. де Бальзак та ін.).

II. Життєпис і творчість зарубіжних митців, опосередковано пов’язаних з Україною:

1) українська тематика, персонажі, фольклор знайшли відображення у їхній творчості (Дж. Байрон, П. Меріме та ін.);
2) мали особисті та ділові стосунки з українцями, українськими діячами культури, перебуваючи за межами нашої країни (Й. Гете, Мопассан та ін.).

ІІІ. Відображення українського національного колориту (історичні події, явища, факти, відомі особистості, культура, світобачення, традиції, побут, мова тощо) в інокультурних творах та інших матеріалах зарубіжних письменників.

  Останній з окреслених напрямів досліджень визначаємо з огляду на положення праць Ж. Клименко, А. Лісовського, С. Пультера, С. Сафарян, М. Черкезової, З. Кирилюк та інших дослідників про країнознавчий і етнокультурний підходи до вивчення творів світової літератури, що передбачає ознайомлення з побутом, історією, традиціями, національно-культурними компонентами комунікації того народу, література якого вивчається [3; 4; 5; 19; 21 та ін.].

  «Кожен твір, – стверджує науковець З. Кирилюк, – несе в собі ознаки конкретної епохи та країни, пануючих у ній уявлень про світ, громадянських та етичних переконань і виражає все це у формах, притаманних художній культурі певної епохи» [3, с. 3]. Тому, уважає інша вчена – Ж. Клименко, – зарубіжну літературу потрібно вивчати взаємопов’язано з іншими, насамперед, з українською, звертаючи увагу школярів та розкриваючи їм особливості національної специфіки твору [4]. Дослідники М. Черкезова та С. Сафарян у зв’язку із зазначеним розглядають проблему фонових знань [19; 21], які перша з науковців трактує як знання, що є необхідними під час коментування тексту – відомості етнографічного, історико-побутового, етико-естетичного характеру, які притаманні певній етнічній і мовній спільноті. Таке комплексне коментування у процесі вивчення інокультурних творів варто здійснювати, на думку М. Черкезової, «на різних етапах роботи з художнім твором» [21, с. 101]. У дисертаційному дослідженні С. Сафарян «Фонові знання як засіб поглибленого вивчення художнього твору в шкільному курсі зарубіжної літератури» науковець розглядає фонові знання як основу правильного «сприйняття учнями художнього твору адекватно авторському задуму» [19, с. 3]. Методистом дано власну класифікацію фонових знань: історико-культурного змісту (відомості про історичні, соціальні умови, побут і культуру епохи); знання біографічного характеру (відомості про життєву долю автора, його творчий шлях, світогляд); літературознавчі (теоретико-літературні, історико-літературні, літературно-критичні відомості) [19].

  Ж. Клименко у праці з теорії і технології вивчення перекладних художніх творів у курсі зарубіжної літератури у школі розглядає питання національно-культурних компонентів комунікації, які «відображаються в художніх творах і по-різному сприймаються представниками лінгвокультурних спільнот» [5, с. 68]. «Кожен народ, – зазначає вчена, – має специфічні особливості, які можуть стати головною перешкодою в процесі міжкультурної комунікації», оскільки «реальний національний світ відображається в мистецтві красного письменства і як зовнішня деталь національно-художньої своєрідності (опис природи, традицій, звичаїв, реалії побуту), і як своєрідний національно забарвлений погляд на світ» [5, с. 66]. Тому під час вивчення зарубіжної літератури, у роботі з перекладними художніми текстами, важливо, на думку методиста, зосереджувати увагу на тлумаченні таких національно-культурних компонентів комунікації:

  • національно-культурних символів-знаків, у яких первісний зміст виступає формою вторинного, насамперед, символи культури, приміром, різне трактування образу дракона в різних народів, несумісність символіки кольорів тощо;
  • національних еталонів і стереотипів сприйняття як фактора вияву себе серед своїх і водночас упізнання свого. У художній літературі найяскравіше відображено стереотипи-образи, ситуації, стереотипи-поведінки. Як приклад учена наводить такий: «Природний для української та російської свідомості гімн степу в повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» може не знайти адекватного відгуку в душі горця, який ніколи не бачив неозорих просторів. Отже, національне світобачення позначається на сприйнятті пейзажів» тощо [5, с. 69];
  • національно-прецедентних феноменів: тексти (для українців – «Заповіт» Т. Шевченка), імена (для росіян – Обломов), ситуації та висловлювання;
  • фрейм-структур свідомості як когнітивні одиниці, які прогнозують можливі асоціації, що визначаються природними та соціальними умовами існування етносу (для росіян і українців північ асоціюється з суворим краєм, довгою зимою, сильними морозами тощо).

  У зв’язку з проблемою труднощів сприйняття перекладного твору вчена використовує поняття «лакуна» – «базові елементи національної специфіки лінгвокультурної спільноти, які наявні в текстах й ускладнюють їх розуміння інокультурним читачем» [5, с. 72], а як спосіб подолання зазначеного явища найбільш ефективними з розроблених визначає такі:

  • заповнення лакун» (насамперед шляхом коментування);
  • -«компенсація лакун», сутність якої полягає у зверненні до реалії, ситуації, близької читачеві, такої, котра допомагає зрозуміти чужу реалію (ситуацію) [5, с. 73].

  На основі положень наведених вище праць учених уважаємо за необхідне визначити як один із важливих напрямів літературної краєзнавчої діяльності учнів у процесі вивчення зарубіжної та української літератур роботу (коментування, дослідження, пояснення, з’ясування) з національно-культурними компонентами комунікації у художніх творах письменників та інших матеріалах про них.
  Питання напрямів літературної краєзнавчої діяльності є близьким та взаємопов’язаним з іншим – проблемою об’єктів досліджень зазначеної роботи. Розглянемо, як це питання трактується у методичних працях.
  Відомий російський дослідник літературного краєзнавства М. Милонов так визначив його об’єкт: «Літературне краєзнавство вивчає явища художньої літератури у краєзнавчих аспектах, пов’язаних з історико-культурним типом систем, в якому вагоме значення мають національні, зональні, регіональні, крайові, «локальні» системи літератури. Його об’єкт – «місцева», крайова тема у творчості письменника відносно із загальним характером, загальною спрямованістю його творчості» [12, с. 8-9].
  Краєзнавцями А. Даринським, Л. Кривоносовим та іншими [7] було визначено такі напрями літературно-краєзнавчої роботи як складової мистецькознавчого краєзнавства, а саме: вивчення матеріалів усної народної творчості, сучасної літератури та історії розвитку художньої культури певного краю; об’єктами зазначених досліджень ними визнано літературу певного регіону, особистість письменника-краянина; вивчення історичних і культурних зв’язків митців рідного краю, порівняльний аналіз сучасного стану розвитку літератури з попередніми.
  Нетрадиційним, порівняно з усталеним, на наш погляд, є трактування вченим Г. Самойленком об’єкта літературного краєзнавства [18]. На його думку, літературне краєзнавство – складова культурно-мистецького, і, відповідно, предметом його дослідження є вивчення життя і творчості діячів культури (представників освіти, науки, архітекторів, художників, письменників, акторів, видавців тощо), які проживали або бували в тому чи іншому краї, регіоні, місті, селі, їх вплив на суспільне та культурне життя краю; вивчення наукових праць, художніх творів, картин, що присвячені краю, регіону, місту, селу, хутору; визначення особливостей розвитку літератури, освіти, науки, образотворчого мистецтва, архітектури, театру тощо у регіоні загалом. Науковцем значно розширено поняття, які є об’єктом досліджень літературного краєзнавства.
  Отже, враховуючи визначені елементи досліджень зв’язків зарубіжних митців з Україною, запропоновані ученими об’єкти літературно-краєзнавчої діяльності, предметом літературно-краєзнавчої роботи з учнями школи у процесі вивчення шкільного курсу зарубіжної літератури визначаємо відомості про персоналії письменників, їх зв’язки з українськими митцями, видатними особистостями, особисті стосунки; літературні твори, у яких знайшли відображення історичні події, українські образи-персонажі, традиції, фольклор, лексика, картини побуту і природи тощо, літературно-краєзнавчі пам’ятки, історико-краєзнавчий аспект, а також відтворені національно-культурні компоненти, що розкривають український колорит.
  
Установлення предмета літературно-краєзнавчої діяльності дозволяє визначити зміст поняття «літературне краєзнавство у шкільних курсах зарубіжної та української літератур». З цією метою розглянемо трактування сутності літературного краєзнавства у дослідженнях з методики літератури та літературознавчих працях. На наш погляд, не можна вважати повним та вичерпним визначення окресленого поняття, поданого у «Короткій літературній енциклопедії»: «специфічна галузь науки про літературу, предметом якої є вивчення літературних творів і художніх образів, навіяних природою, історичними подіями, побутом і людьми краю» [8, с. 492]. Більш ємним вважаємо визначення окресленого терміна в українському «Словнику літературознавчих термінів» В. Лесина, О. Пулинця: «Літературознавче краєзнавство або літературна географія краю – це вивчення літературного життя краю, області, міста, біографій письменників і їх творів, зв’язаних з даною місцевістю, музеїв, пам’ятників і меморіальних дощок, що увічнюють пам’ять діячів літератури, архівів тощо» [10, с. 223].
  У дисертаційному дослідженні «Методика використання літературного краєзнавства в системі підвищення кваліфікації вчителів-словесників» А. Лисенко аналізує визначення поняття «літературне краєзнавство» в різних наукових джерелах [10]. На основі трактування сутності зазначеного поняття в енциклопедичних виданнях («Український радянський енциклопедичний словник», «Велика радянська енциклопедія», «Коротка літературна енциклопедія» та інші) ученою запропоновано таке визначення: «Літературне краєзнавство – це специфічна галузь науки про літературу, предметом якої є комплексне вивчення літературних творів, персоналій письменників, літературних образів, традицій, фольклору та інших художніх елементів і специфічних особливостей, прямо чи опосередковано пов’язаних із рідним краєм (областю, районом, містом тощо) з пізнавальною, науковою, навчальною, виховною і практичною метою» [10, с. 68].
  В Українській Літературній Енциклопедії зазначене поняття трактується як «один із видів краєзнавства й особлива галузь літературознавства, що займається вивченням літературного процесу в певному регіоні, місцевості (краї, області, районі, місті, селі). Предметом дослідження є діяльність місцевих письменників, літературних об’єднань, гуртків, а також: перебування в регіоні вітчизняних і зарубіжних письменників, відображення краю в художній літературі. При цьому зв’язки письменників з місцевістю досліджуються комплексно: за біографічними даними, тематикою творчості, прототипами образів-персонажів, описом подій, що там відбувалися, картинами побуту й природи, передачею місцевого колориту тощо» [20, с. 44]. У зазначеному визначенні вперше закцентовано увагу на необхідності дослідження діяльності зарубіжних письменників на території певного краю.
   У процесі вивчення літератури не варто обмежуватися лише дослідженням зв’язків іноземних письменників з певним краєм, регіоном. Необхідно розглядати діяльність зарубіжних митців в аспектах їхнього перебування, тематики творчості, відображення образів-персонажів, пейзажів тощо щодо всієї території України. Тому поняття «літературне краєзнавство у шкільному курсі літератури» трактуємо як змістову складову літератури, що розкриває світовий літературний процес у тісному зв’язку з Україною за певними напрямами, має свій предмет досліджень, джерела, а також сприяє розвитку особистості кожного школяра, підвищенню ефективності засвоєння ним навчального предмета.
   Якими б досконалими не були шкільні програми, вони не можуть охопити всю літературну творчість кожного куточка України. Тому, на нашу думку, необхідно сьогодні проводити літературно-краєзнавчу роботу в школі у трьох напрямках:

а) на окремих уроках літератури рідного краю, які потребують спеціальної підготовки, пов’язаної з пошуком краєзнавчих матеріалів і на які програма виділяє окремі години;
б) на уроках літератури, де учні отримують елементи літературно-краєзнавчих знань у зв’язку з програмовим матеріалом (головне завдання на такому уроці – повідомити дані про письменника, пов’язаного з рідним краєм, чи події з його творів, які відбувалися у рідному краї);
в) в позакласній роботі, застосовуючи різні методи, прийоми і форми, проведення позакласних заходів: вивчення літературної географії краю; виготовлення альбомів; зустрічі з людьми, які знали письменників, запис їхніх спогадів; зустрічі з самими письменниками; екскурсії в музеї; походи пам’ятними літературними місцями рідного краю; літературні вечори; записи фольклору тощо.

  Саме поєднання цих трьох напрямків, у яких має вестися літературно-краєзнавча робота, є однією з важливих особливостей розвитку шкільного літературного краєзнавства сьогодні і забезпечує створення цілісної системи на заняттях. Цікаві місцеві факти з життя письменників мають важливе значення для учнів, оскільки стосуються їхнього оточення, тому розвивають пізнавальний інтерес, літературні здібності, а отже сприяють естетичному сприйманню дійсності, краси природи, творів мистецтва і художньої літератури. Чим більше учні знайомляться із змальованими автором життєвими подіями, які стосуються рідних місць, тим краще сприймають художні твори і розвивають свої художні смаки.

РОЗДІЛ ІІ. Практичні аспекти вирішення проблеми в процесі викладання літератури та мови

2.1. Завдання вивчення літератури рідного краю в школі

  Саме шкільний предмет «Література» має значні освітні, розвивальні та виховні можливості на формування молодої людини.
  Сьогодні викладання у школі мистецтва слова потребує нових підходів – варто більше уваги приділити методиці літературно-краєзнавчої роботи в школі як засобу формування художніх смаків учнів. Учитель-словесник не може обмежитися проведенням тільки одних уроків літератури рідного краю, адже кожен куточок нашої країни має таку багату літературну географію. Тому вчителям-словесникам, окрім виділених спеціальних годин на літературу рідного краю, варто частіше вводити елементи краєзнавства на уроки літератури, застосовувати різні форми, методи і прийоми краєзнавчої роботи в позакласних заходах. Саме вчитель-словесник наділений особливою місією – вносити культуру в навколишній світ, виявляти духовні потреби учнів, розвивати їхні творчі здібності, художні смаки засобами літератури і мистецтва загалом. І саме література рідного краю є одним із найефективніших засобів формування літературних уподобань і художніх смаків. Це і найкращий засіб патріотичного виховання, засіб поглиблення знань з літератури і розвитку пізнавальних інтересів учнів. «Людина бачить і уявляє батьківщину крізь призму сприймання найдорожчих для неї місць. Батьківщина починається там, де народився, де пройшли дитячі роки, де живуть близькі, рідні, знайомі» [22]. Тому в процесі національного виховання особливо важливе значення має краєзнавчий матеріал, який поглиблює інтерес до знань, допомагає краще зрозуміти певну історичну епоху, зміцнює любов до свого краю, до України.
  Метою вивчення літератури рідного краю є прилучення учнів до кращих здобутків літератури рідного краю, розвиток творчої особистості (читача), гуманістичного світогляду, високої моралі, естетичних смаків, а також якостей громадянина України, який усвідомлює свою належність до світової спільноти.

  Складові мети реалізуються через конкретні завдання вивчення літератури рідного краю:

  • ознайомлення учнів із літераторами – найвизначнішими особистостями рідного краю;
  • зацікавлення учнів художнім доробком письменників-краян, прищеплення стійкого бажання читати їхні твори;
  • розвиток уміння сприймати твір з літератури рідного краю як явище мистецтва слова;
  • формування стійкої мотивації до читання художньої літератури, до вивчення літератури як скарбниці духовних цінностей людства;
  • формування читацької та мовленнєвої культури;
  • розвиток умінь і навичок учнів сприймати, аналізувати й інтерпретувати літ твір у культурному контексті, у зв’язках з іншими видами мистецтва, в аспекті активних питань сучасності й становлення особистості;
  • формування поваги до різних мов, культур, традицій, толерантного ставлення до всіх рас, народів, народностей і національностей;
  • виховання любові до рідної мови і літратри як органічного складника світової культури, прагнення до збереження рідної мови, національних традицій і цінностей в умовах глобалізації світу;
  • формування духовного світу особистості, її високої моралі, ціннісних орієнтацій;
  • розвиток творчих і комунікативних здібностей учнів, критичного мислення, уміння аргументовано доводити власну думку;
  • формування етичних уявлень та естетичних смаків;
  • розширення культурно-пізнавальних інтересів особистості до літератури рідного краю.

2.2. Питання формування змісту літературного краєзнавства в системі навчально-виховної роботи

  Літературний процес нашого краю відзначається різномаїттям, багатомірністю виявів, що дає змогу створити модель використання літературного краєзнавства у рамках географічної території і його впровадження в структуру навчального процесу в сучасній школі на основі чіткої, ефективної методики.
  Важливо в процесі формування змісту літературного краєзнавства в системі навчально-виховної роботи виходити не стільки з критеріїв походження, перебування чи проживання письменників рідного краю, стільки з культурологічних засад, дотичності до звичаїв та традицій регіонального культурного осереддя. Учитель забезпечує проблемний, варіативний, інтегративний, дослідницько-пошуковий та творчо-евристичний характер методів, прийомів, форм і засобів його використання та залучає інших вчителів і своїх учнів до комплексних лінгвістичних, історико-літературних, етнографічно-культурних наукових досліджень, пов’язаних із рідним краєм.

Джерелами літературної краєзнавчої діяльності учнів можуть стати такі:

  • творчі джерела – рукописні матеріали письменника;
  • фонди бібліотек;
  • епістолярна література: щоденники митця, записні книги, листи, переписка тощо;
  • періодика;
  • архівні матеріали;
  • фотоматеріали та інші, пов’язані з письменником, його творчістю;
  • літературні карти;
  • матеріали, пов’язані з краєм, відтвореним у доробку письменника (описи місцевості, пам’ятки тощо);
  • краєзнавчі матеріали, що стосуються певної історичної епохи, пов’язані з письменником чи його творчістю (мемуари та розповіді очевидців, матеріали музею, описи та інше);
  • літературні та історичні пам’ятки;
  • навчальні комп’ютерні програми із зарубіжної літератури та інших предметів, що містять краєзнавчу інформацію;
  • літературні та історичні ресурси мережі Інтернет (каталоги, літературні та історичні бази даних, електронні бібліотеки, періодичні видання, форуми та конкурси).

  Успішному формуванню мовно-літературних компетентностей можуть сприяти уроки літератури рідного краю (або заняття курсу за вибором «Літературне краєзнавство» [9]), що мають завдання поглибити знання учнів про життя та творчість письменників-земляків, викликати інтерес до їхньої творчої спадщини, до історичного минулого та сьогодення; формувати високі естетичні та художні смаки, уміння кваліфікованого читача, який розуміє літературу як мистецтво слова, уміння вибирати й оцінювати справжні мистецькі твори високої художньої вартості; розвивати здатність робити самостійні висновки, узагальнювати та систематизувати знання, викликати бажання оберігати й примножувати традиції свого краю. Саме вчитель-словесник може ознайомити учнів із найвидатнішими особистостями степевої Еллади та з літературними процесами, які відбувалися або відбуваються на терені краю.
  На думку І. Небеленчук, «така робота сприятиме розширенню учнівського кругозору, дасть змогу поглибити знання про рідний край, його історико-культурне життя. Дослідження можуть бути спрямовані не лише на вивчення художніх творів письменників-земляків, а й творів тих митців або відомих людей, які перебували на Єлисаветградщині і залишили спогади про наш край і зокрема місто. Тому радимо учням читати твори як мемуарної літератури, так і художні, порівняти описи Єлисаветграда у різних творах, а саме: «Записки лектора» Г. Поляновського, «Історичний нарис Єлисаветграда» О. Пашутіна, «Спогади» Н. Ширмана, «Книга моїх спогадів» Я. Івашкевича, «Мальва» і «Пройдисвіт» М. Горького, «Третя рота» й «Махно» В. Сосюри, «Подорож з капелою Стеценка» і «Щоденикові записки» П. Тичини, «Болотяна лукроза, ІІ» В. Домонтовича та ін. Заслуговують на увагу спогади про Єлисаветград Лесі Українки, М. Лєскова, В. Короленка, І. Тургенєва, Б. Грінченка, О. Толстого, С. Руданського, О. Гончара, Є. Долматовського, котрі в різні часи та в силу різних обставин перебували на Єлисаветградщині» [15, с. 32].
  Методи, прийоми і форми навчання, які застосовує вчитель на уроках, є головним аспектом під час вивчення літератури рідного краю. Удосконалення їх – важлива передумова для формування мовно-літературних компетентностей, вироблення художніх смаків учнів. Основними методами та формами організації навчання на уроках літератури рідного краю в основній школі можуть бути краєзнавча бесіда, художня розповідь, робота у творчих групах, мікрогрупах, очна та заочна екскурсії, інсценізація, конкурс знавців літературного краєзнавства, дослідно-пошукова робота в бібліотеці, музеї, зустрічі та листування з письменниками, диспути, обговорення книжок письменників-земляків, а також виготовлення альбомів, журналів, стінгазет, літературних карт, оформлення кабінетів, виставок, шкільних музеїв тощо.

2.3. інноваційні підходи до вивчення літературного краєзнавства

  Під інноваційними педагогічними технологіями розуміють ті, що суттєво поліпшують мотивацію учнів до навчального процесу; виховними – ті, що формують в учнів особистісні цінності у контексті із загальнолюдськими.
  Педагогічні інновації, що використовуються вчителями під час вивчення літературного краєзнавства, можна поділити на навчальні та виховні.
  До навчальних відносять: інтегроване навчання, технології групової навчальної діяльності, особистісно орієнтоване навчання, профільне навчання, інформаційні технології навчання, інтерактивні технології ситуативного моделювання та дискусійних питань, проектні технології.
  До виховних інновацій відносять національне виховання, громадянське виховання, виховання духовно-ціннісних орієнтирів, формування активної життєвої позиції.
  На рівні вчителя, що викладає літературне краєзнавство, впровадження інноваційних технологій у процесі роботи сприяє підвищенню професійної підготовки та науково-методичної компетентності вчителів, розвитку системи продуктивного навчання, співтворчості учителів, учнів та їхніх батьків.
  На рівні учнів впровадження інновацій підвищує освіченість, сприяє їхній творчій активності, викликає бажання оберігати й примножувати традиції свого краю. На рівні батьків учнів впровадження інновацій сприяє їх залученню до співпраці зі школою.
  Творчого вчителя-філолога не можуть задовольнити технології, які гарантують лише отримання предметних знань. Метод «запам’ятай та повтори» з готовим алгоритмом дій змінено на метод пошуку, проектування, вирішення життєвих ситуацій. Учень повинен навчитися здобувати знання, формулювати поняття, необхідні для розв’язання ситуативних завдань.
  Інноваційні підходи до викладання літератури сьогодні широко застосовують зокрема й до вивчення літератури рідного краю. Інновації починаються з пошуків учителя, з перегляду традиційних підходів до кожного уроку. Приміром, краєзнавчий матеріал може бути використано не тільки на уроках літератури рідного краю, а й на інших уроках. Саме тему таких уроків необхідно формулювати так, щоб вона привертала увагу учнів до певної проблеми.
  Багата і щедра кіровоградська земля на таланти. Саме тому  практичний аспект впровадження елементів літературного краєзнавства здійснено на прикладі творчого доробку письменника-земляка, поета, майстра афоризмів Дона Амінадо (Амінодава Шполянського):

  • урок-анонс літератури «ХХ сторіччя непросто пережити…» (Дон Амінадо про час та про себе);
  • урок російської мови «Від серйозності – до легковажності!» (Дон Амінадо – майстер афоризмів).

  Розглянемо реалізацію краєзнавчого аспекту на окремих етапах уроку «„ХХсторіччя непросто пережити…” (Дон Амінадо про час та про себе)».
  На етапі підготовки до сприймання нової для учнів інформації – це нове для учнів ім’я в літературі рідного краю – пропонуємо прогнозування щодо авторства афоризму «Лучше быть богатым, но здоровым, чем бедным и больным» (рос. – мова оригіналу). Тут учні вперше почують спогади самого Дона Амінадо про свою єлисаветградську юність, дізнаються про єлисаветградську гімназію, театр і цирк. Про ці моменти свого життя письменник згадує з особливим захопленням.
  Урок продовжується аудіюванням – слуханням вірша Дона Амінадо «В театрі» (рос., в оригіналі, учні вивчають російську мову як навчальний предмет).

В театре

Есть блаженное слово – провинция…
Кто не ведал из русских актрис
Этот трепет, тоску, замирание
Во блистательном мраке кулис!..
Тёмный зал, как пучина огромная,
Только зыбкие рампы огни.
Пой, взлетай, о, душа многострунная,
Оборвись, как струна, но звени!..
Облети эти ярусы тёмные,
В них простые томятся сердца.
Вознеси, погрузи их в безумие
И кружи, и кружи без конца!..
Дай испить им отравы сладчайшей,
И, когда обессилевши, ниц
Упадёшь на подмостки неверные
Хрупкой тяжестью раненых птиц,
Дрогнет зал ослепительной бурею
И отдаст и восторг, и любов
За твою небылицу чудесную,
За твою бутафорскую кровь!..

На етапі сприймання тексту доцільно буде поставити такі запитання:

  • Про що Дон Амінадо в Єлисаветграді згадує з особливим захопленням?
  • Який епітет добирає письменник до слова «провінція»?
  • Як були одягнуті гімназисти в ті часи?
  • Як письменник описує одне зі своїх яскравих театральних спогадів?
  • Як описує театр Дон Амінадо? Якими словами?
  • Знайдіть відповідні цитати.

Знайомство учнів зі спогадами письменника про Єлисаветград – місто свого дитинства – доцільно продовжити читанням мовчки тексту (російською):

«Свой литературный путь Дон Аминадо начал с газетной работы, затем печатался в «Сатириконе» и выпустил до эмиграции две книги стихов. Из России он уехал 20 января 1920 года, и расцвет его литературного творчества приходится на 20-30 годы прошлого века.
Именно в произведениях этого периода чаще всего вспоминается старый Елисаветград, присутствует образ родного для мастера города».
«Есть блаженное слово – провинция, есть чудесное слово – уезд. Столицами восторгаются, восхищаются, гордятся. Умиляет душу только провинция. Небольшой городок, забытый на географической карте, где-то в степях Малороссии, на берегу Ингула, преисполняет сердце волнующей нежностью, сладкой болью. Потерянный, невозвращённый рай!»
Так писав про наше місто у книжці своїх спогадів «Поезд на третьем пути» поет і сатирик Дон Аминадо. Це прозовий твір. А ось вірш.

***

О, помню, помню!… Рявкнул паровоз,
Запахло мятой, копотью и дымом.
Тем запахом, волнующим до слёз,
Единственным, родным, неповторимым,
Той свежестью набухшего зерна
И пыльною уездною сиренью,
Которой пахнет русская весна,
Приученная к позднему цветенью!

На етапі розуміння тексту доцільним буде поставити такі запитання:

  • Які почуття переповнюють душу Дона Амінадо, коли він говорить про своє місто?
  • Що зігрівало душу письменника та сатирика?
  • Чим наповнювалояь серце Дона Амінадо під час згадування провінційного Єлисаветграда?
  • У якій книзі спогадів Дона Амінадо можна прочитати про Єлисаветград?
  • Чим «пахнуть» для поета спогади про батьківщину?

  Пояснюючи учням «всеемігрантську» популярність Дона Амінадо, вірші якого вирізали з газет, читали напам’ять, повторювали його крилаті «слова и словечки», «соринки дня», які відносять до афоризмів.

  Читання афоризмів Дона Амінадо учнями вголос супроводжується коментарями вчителя.

  • Будьте милосердны не только к домашним животным, но и к домашним вообще.
  • Вставайте с петухами, ложитесь с курами, но остальной промежуток времени проводите с людьми.
  • Выходя из себя, не забудьте вернуться.
  • Никогда не говорите, что дела идут хуже некуда. Подождите до завтра: вы увидите, что они стали еще хуже.
  • Только чужую жизнь и модно рассказать своими словами.
  • Юность довольствуется парадоксами, зрелость – пословицами, старость – афоризмами.
  • Когда прошлое становится легендой, настоящее становится чепухой.

На етапі сприймання теми буде доцільно перевірити розуміння почутої від вчителя інформації за допомогою самостійно поставлених один одному (робота в парах) запитань.

 

Текст

  «Много печального и трагического было в существовании беженцев – «России, выехавшей за границу» – но и чудовищно нелепого тоже было предостаточно. Писатель ничего не выдумывал, только, словно сквозь увеличительное стекло, подмечал характерные особенности жизни российских изгнанников. Изречения родились из соединения национальных присловий и примет с французскими:

  • Если у вас действительно есть план спасения России, то оставьте его в черновике и никому не показывайте!..
  • Если опускаться на дно, но очень весело, то можно и выплыть.
  • Писатели делятся на известных, безвестных и пропавших без вести.
  • Богатые писатели дают на чай, бедные – интервью.
  • Путь к забвению лежит через триумфальные ворота.

  В суете, хаосе предвоенной благопристойной Европы, куда по чьей-то злой воле были брошены существа, способные помнить, любить и страдать, «нетронутым» оставался только человек, если он не поддавался общей порче.
  Всё же, что составляет внешнюю повседневную жизнь, вызывает у Дона Аминадо только горечь и усмешку, отлитые в парадоксальные или каламбурные формы [8]. Кое-что из афоризмов включено в последние книги Дона Аминадо. Но сколько осталось за бортом книг, похоронено на давних газетных листах! И не его вина, что многие из изречений звучат ныне современно и злободневно, будто только родились.
  Современники высоко ценили человеческую значимость и литературный талант нашего земляка».

  На етапі підбиття підсумків уроку доцільно запропонувати учням колективно скласти синквейн «Дон Амінадо», нагадавши їм алгоритм його створення:

Дон Амінадо
Мудр
ий, дотепний
Пише,
шукає, спостерігає,
Ця людина
заставляє думати,
Думка
.

На етапі роботи над епіграфом доцільно поставити учням такі запитання:

  • Як ви розумієте слова японського письменника Акутагави Рюноске щодо формули літератури: «Література – це мистецтво самовираження за допомогою слів»?
  • Чи погоджуєтеся ви з такою позицією тепер, після вивчення теми на нашому уроці?

  У якості різнорівневого домашнього завдання можна запропонувати вивчити 3-5 афоризмів Дона Амінадо, «розшифровувати» їх; скласти візитку письменника, поета, майстра афоризмів Дона Амінадо та оформити її в програмі Publisher; скласти свій синквейн «Дон Амінадо»; створити презентацію за темою уроку в програмі Рower Point тощо.
  За необхідності можна провести словникову роботу зі словами «парадокс» і «каламбур» [8].
  На такому уроці-анонсі ми маємо змогу ознайомити учнів із новою для них особистістю в літературі рідного краю. Гортаючи сторінки творчості письменника-земляка Дона Амінадо, ми формуємо зацікавленість до особистості та творчості письменника. Завдяки творам поета, письменника, майстра афоризмів учитель має нагоду показати красу, точність, силу його слова. На таких уроках продовжуємо формування комунікативної компетенції учнів; розвиваємо співробітництво вчителя та учня. Вивчення літератури рідного краю сприяє формуванню вміння аналізувати поетичні твори; сприяє вихованню любові та поваги до культурної спадщини рідного краю, розвиває в учнів читацький смак і бережливе ставлення до слова.

Висновки

  Сучасні підходи до вивчення літератури рідного краю передбачають формування в учнів десяти ключових компетенцій та окреслюють певні напрями для реалізації наскрізних ліній у процесі її вивчення [14].
  Вивчення літератури рідного краю сприяє осмисленню історії рідного краю, його духовного життя, національних традицій, формуванню національної свідомості, патріотизму і є могутнім виховним засобом, що стимулює самовдосконалення і саморозвиток особистості учнів, для яких приклад вихідця з рідного краю слугує дієвою моральною школою.
  Краєзнавчий аспект може бути навчально-виховною проблемою освітнього закладу, поєднуючи в собі виховний аспект, літературне та історичне краєзнавство. При цьому обсяг фактичного краєзнавчого матеріалу, з яким знайомляться учні, збільшується. Це спонукає до ефективного використання краєзнавчих матеріалів на заняттях та в позашкільній та виховній роботі.
  Впровадження краєзнавчого аспекту доповнює, збагачує, розширює та поглиблює знаня учнів про рідний край, рідне місто, рідне село.

Список використаних джерел

  1. Волинець І. М. Методичні аспекти вивчення літературного краєзнавства у профільній школі [Електронний ресурс] / І. М. Волинець. – Режим доступу: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/Narodna_osvita/vupysku/11/statti/volinec.htm .
  2. Горда М. С. Морально-етичне виховання студентів педучилища в процесі вивчення літератури рідного краю: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.02 «Теорія і методика навчання» / М. С. Горда. – К., 1999. – 24 с.
  3. Кирилюк З. В. Зарубіжна література. Античність. Середньовіччя. Відродження. Бароко. Класицизм / З. В. Кирилюк. – Тернопіль : Астон, 2002. – 259 с.
  4. Клименко Ж. В. Взаємопов’язане вивчення зарубіжної та української літератур у 5-8 класах загальноосвітньої школи: дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Клименко Жанна Валентинівна. – К., 1999. – 190 с.
  5. Клименко Ж. В. Теорія і технологія вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи: монографія / Жанна Валентинівна Клименко. – К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. – 340 с.
  6. Ковбасенко Ю. І. Україна в житті і творчості письменників / Юрій Іванович Ковбасенко // Тема. – 2002. – № 2. – С. 31-37.
  7. Краеведение: пособ. для учителя / [Даринський А. В., Кривоносов Л. Н., Круглова В.А., Луканенкова В. К.]; под ред. Анатолия Викторовича Даринского. – М. : Просвещение, 1987. – 158 с.
  8. Краткая литературная энциклопедия: в 9 т./ [гл. ред. А. А. Сурков]. – М. : Сов. Энциклопедия. – Т. 4: Лакшин – Мураново. – 1967.– 1024 с.
  9. Легка В. А., Сємідєтна А. О. Літературне краєзнавство. Програма курсу за вибором для учнів 8-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів / В. А. Легка, А. О. Сємідєтна. – Кропивницький, 2016. – 19 с.
  10. Лесин В. Словник літературознавчих термінів / В. Лесин, О. Пулинець. – 3 вид., перероб. і доп.– К. : Рад. школа, 1971. – 486 с.
  11. Лисенко А. В. Методика використання літературного краєзнавства в системі підвищення кваліфікації вчителів-словесників: дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Алла Василівна Лисенко – К., 2002. – 220 с.
  12. Милонов Н. А. Литературное краеведение : учеб. пособ. для студ. пед. ин-тов по спец. 00.21.01 «Рус. яз. и лит.»/ Н.А. Милонов. – М. : Просвещение, 1985. – 192 с.
  13. Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: підруч. для студ. вищих закладів освіти/ Л.Ф.Мірошниченко. – К.: Ленвіт, 2000. – 240 с.
  14. Навчальні програми для загальноосвітніх навчальних закладах України (опис ключових змін). 5-9 класси. – К. : Видавничий дім «Освіта», 2017. – 64 с.
  15. Небеленчук І. О. Вивчаємо мемуарну літературу про місто Єлисаветград. Організація навчально-дослідницької діяльності учнів // І. О. Небеленчук //Українська мова та література в школах України. – 2014. – № 9. – С. 30-32.
  16. Небеленчук І. О. Єлисаветградські «перлини» театрального мистецтва. Діяльність діячів «театру корифеїв» – Марка Кропивницького та Івана Карпенка-Карого / І. О. Небеленчук // Українська мова та література в школах України. – 2015. – № 9. – С. 12-15.
  17. Пасічник Є. А. Літературне краєзнавство в школі / Є. А. Пасічник. – К. : Рад. школа, 1965. – 136 с.
  18. Самойленко Г. В. Краєзнавство культурно-мистецьке та літературне: Навч. посібн. / Г. В. Самойленко. – Ніжин : НДПУ, 2001. – 150 с.
  19. Сафарян С. І. Використання фонових знань: засади, прийоми / С. І. Сафарян // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2002. – № 1. – С. 50-54. – № 2. – С.  5-6. – № 3. – С. 5-7.
  20. Українська Літературна Енциклопедія: в 5 т. / [редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін.]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. – Т. 3: К – Н. – 1995. – С. 44-45.
  21. Черкезова М. В. Русская литература в национальной школе: Принцип общности и национального своеобразия литературы народов СССР в процессе преподавания русской литературы / М. В. Черкезова. – М. : Педагогика, 1981. – 152 с.
  22. Шуляр В. Уроки літератури рідного краю: технологія підготовки та проведення / В. Шуляр // Дивослово. – 2003.– № 7. – С. 34-39.