ЖІНОЧА АУРА ОЛЕКСАНДРІЙЩИНИ

BayevskayaFotoБаєвська А.А.,
спеціаліст вищої категорії, учитель-методист,
навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад
І-ІІІ ступенів № 19 – дошкільний навчальний заклад «Лісова казка»
Олександрійської міської ради Кіровоградської області

ЖІНОЧА АУРА ОЛЕКСАНДРІЙЩИНИ
(урок для 10 класу)

Мета: ознайомити учнів з поетичною творчістю жінок Олександрійщини; викликати в учнів захоплення неповторним поетичним словом і бажання самостійно прилучитися до літературної творчості; удосконалити навички виразного читання та дослідницької роботи; сприяти вихованню любові до рідного краю, українського слова.

Тип уроку: урок сприймання й засвоєння нових знань

Форма уроку: урок-портрет.

Форми роботи: вправи «Незакінчене речення», «Я так думаю…», «Активне слухання», робота в групах (власні роздуми учнів щодо почутого, прочитаного), читання «ланцюжком», пошук слів, що вказують на фольклорну специфіку творів, слухання музики.

Обладнання: літературна карта Олександрійщини, збірки творів Н. Фесенко «Жінка при надії!», «Причетна до всього», Г. Буйлук-Саміло «На Головківських вітрах», «Мошорянка», Нелі Гончарової «Вербова Лоза», Т. Аноко «У мене при запасі два життя», літературний альманах «Джерело» (випуск 2004 рік, 2007 рік), шкільний журнал «Сузір’я – 19» (усі випуски).

Епіграф:

У кожній людині є сонце…

Тільки не треба його гасити.

Сократ

 

Хід уроку

І.  Організаційна частина.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

  1. Робота з епіграфом.
  • Зверніть увагу на епіграф (учитель читає епіграф).
  • Як ви розуміє  зміст цих слів? (Кожна людина талановита.)
  • На які думки вони вас наштовхують? (Потрібно розвивати свої таланти, обдарування, пізнавати себе)
  1. Слово вчителя.

Дійсно, кожна особистість – неповторна, своєрідна, індивідуальна. Людина – унікальний витвір природи. Розумієте – унікальний! Немає схожих людей. Кожен має який-небудь дар, навіть якщо це дар бути просто гарною людиною. Тож треба цінувати свою й чужу неповторність, поважати таланти інших, розвивати власні.

Талант поета – Божий дар. Поезія – то чарівна скрипка в чудовому оркестрі літератури. На її струнах грає свою мелодію Муза. Вона приходить до поета, торкається його душі й надовго залишається в його серці.

«Поезія – це завжди неповторність…». Вона спонукає бути чуйною, лагідною, небайдужою людиною! Поезія робить нас Людьми!

Нехай сьогодні на уроці торкнуться ваших сердець рядки поетичних творів наших талановитих землячок, адже література рідного краю – це міцний фундамент духовності людини.

І вже весна красою землю огортає,

Вже пролісків чарує ніжний цвіт!

Хай кожна мить у серці залишає

Щасливий, добрий, світлий світ!

Антоніна Криуленко

 

Методичний коментар. Антоніна Криуленко – Почесний громадянин Олександрії, Лауреат педагогічної премії імені В. О. Сухомлинського, учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни, письменниця і просто учитель.

  1. Бесіда.
  • Кого із поетес-землячок ви можете назвати?
  • Які твори вам запам’яталися?
  • Які образи переважають у поезії?
  • Чим близька вам поезія?
  1. Слухання пісні «Каштанова весна» на слова і музику Тамари Аноко.

 

Каштанова весна

Живе в мені каштанова весна,

Пісні її прекрасні, соловїні,

І кароока дівчина одна, –

Лишилася вона в душі понині.

 

Приспів: Каштанова весна, каштанова весна

Із забуття далекого витає,

І ти у ній одна, жадана й чарівна,

Така, яких насправді не буває.

 

Ти дарувала смуток і печаль,

І радість незрівняну дарувала.

Я квітами косу твою вквітчав,-

Ти ж мене мовчки в очі цілувала.

 

Приспів: Каштанова весна, каштанова весна

Із забуття далекого витає,

І ти у ній одна, жадана й чарівна,

Така, яких насправді не буває.

 

З тих пір немало весен пропливло

І наші діти весни зустрічають.

І їх кохання, як колись було,

Каштани пишночолії вінчають.

 

Приспів: Каштанова весна, каштанова весна,

Як білий птах стривоженої мрії,

І ти у ній одна, жадана й чарівна,

В каштановій весні Олександрії.

 

Методичний коментар. Тамара Аноко живе й працює в Олександрії, член Cпілки журналістів України, має дві збірки віршів «Звучит во мне песня строкой непокорной» та «У мене при запасі два життя». Створює музику на власні вірші й має понад сто пісень.

 

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку.

  1. Слово вчителя.

Сьогодні на уроці ми перегорнемо ще одну сторінку літературної Кіровоградщини й ознайомимося з творчістю талановитих жінок Олександрійщини.

Долучитися до багатогранності поетів-земляків, заглибитися у смисл їхніх поетичних рядків, напитися любові до рідного слова, почуття гордості за рідний край – такі завдання уроку.

Отож, тема сьогоднішнього уроку – «Урок-портрет «Жіноча аура Олександрійщини».

Учні записують тему уроку.

Талант поета – Божий дар. Поезія – то чарівна скрипка в чудовому оркестрі літератури. На її струнах грає свою мелодію Муза. Вона приходить до поета, торкається його душі й надовго залишається в його серці.

«Поезія – це завжди неповторність…». Вона спонукає бути чуйною, лагідною, небайдужою людиною! Поезія робить нас Людьми!

Нехай сьогодні на уроці торкнуться ваших сердець рядки поетичних творів наших талановитих землячок, адже література рідного краю – це міцний фундамент духовності людини.

  1. Вправа «Незакінчене речення».

Література рідного краю для мене – це…

Учні висловлюють власні думки.

ІV. Сприймання й засвоєння навчального матеріалу.

Методичний коментар. Учні заздалегідь обєднані у творчі групи. Кожна група отримала випереджувальне завдання.

І група. Огляд віршів про Олександрійщину.

ІІ група. Громадянські мотиви у творчості письменників рідного краю.

ІІІ група. Філософська тематика.

ІV група. Інтимна лірика.

 

Методичний коментар. Протягом уроку учні записують почуте в зошити у вигляді конспекту, тез, плану.

  1. Слово вчителя.

Розпочати наш урок справедливо буде з огляду віршів про Олександрійщину.

  1. Повідомлення учнів творчих груп.

І група.

Учень 1.

Рідний край – лагідна пристань наших душ. Завжди залишається таким дорогим батьківський дім, де ти зростав, зміцнювався. До рідної оселі повертаємося з далеких доріг, несемо до неї свої радощі й горе. Найкращі слова, найкращі почуття віддають олександрійські поетеси рідній землі.

Вслухайтеся в ці щемливі слова: «Яка-то радість, – йти погожої днини рідними степами та луками, коли духмяне зілля сягає колін, а небо щебече жайворонком, натрапити в балці на джерельце, відчути смак цілющої води. Замилуватися, зачаруватися, згадати чиїсь поетичні рядки. Прислухатися до своєї душі, зрозуміти, що в ній пробуджуються власні. Потім зайти в прохолодну хату, де пахне домашнім хлібом і прив’ялою м’ятою, свіжо і весело квітнуть рушники на іконах і портретах, почути голос рідної матері, сміх своєї дитини. Яке-то щастя!»

Не можна без хвилювання читати ці рядки. Так висловлює свою любов до рідного краю Неля Гончарова.

Учень 2.

Біографічна довідка. Неля Гончарова.

Дата й місце народження – 1953 рік, м. Олександрія. Освіта – вища, Харківський державний інститут культури. Член літературного клубу «Джерело».

Учні виразно читають вірші Н. Гончарової.

Олександрія

Благословенна у віках,

Не в темнім небі голубіє,-

На степових семи вітрах

Моя зоря – Олександрія.

Я в багатьох була містах,

Та тільки серце променіє

Туди, де перший крок і шлях,

Де рідний дім – Олександрія.

Де Інгульця легенький схлип,

Де полиновий вітер віє,

У шелесті тополь і лип

Моя весна – Олександрія.

Ведуть комбайни й кораблі,

На краще маючи надію,

В глибини космосу й землі

Трудівники Олександрії.

Сміються діти. І сади

Цвітуть. Пшениця половіє.

Чистіш джерельної води

Твої пісні, Олександріє.

Новобудови і лани

Хай щедре сонце обігріє,

Щоб до зірок несли сини

Твоє імя, Олександріє.

… Благословенні у віках

Твої турботи і надії,

Волошко в степових краях,

Моє життя – Олександрія.

 

Олександрійський етюд

Коливається ніч

На квітучих верхівках каштанів.

Олександрійський мотив,

Серед тиші насвистує вітер.

У низині річок

Задрімала вервечка хатинок,

Увібравши у себе тривоги

Та клопоти міста.

Без зірочок небо –

Господарка ночі – пітьма

Зате на землі плугарі

Вже готують косарки

А там, в низині,

За широкими рукавами річок,

Що потай зрослись

Кучерявим вербовим корінням

Поринає потік у чиєсь серце,

Немов у смичок.

Смутну душу заповнює любові прозрінням.

Коливається ніч.

 

Як пахне степ…

Як пахне степ – і гірко, і медово,

Горить вікном південної краси.

Тут васильком моє проллється слово

І зійдуть вірші краплями роси.

 

Не в храм – у степ прийду я на світанні,

Обличчям припаду до чаро трав.

Пянить чебрець терпким вином весняним,

Барвінок сині коси розіслав.

 

І помолюся на хліба і квіти,

І всі свої печалі і жалі

Облишу, щоби серцем обігріти

Оцей куточок рідної землі.

 

Учень 3.

«Поезія – це чудова, жива гра, яка дає можливість ліпити фігурки слів, утворюючи вірші. Моя поезія протікає стежинами Великої Ведмедиці. Кожна ниточка вірша пронизана у вушко голки, яка вистьобує слова  метафор, лише потім запускає їх у небо людяної підсвідомості».

Ганна Саміло

Біографічна довідка. Ганна Саміло.

Дата й місце народження – 1943 рік, с. Мошорино Знам’янського району. Професія – технік-технолог ливарного виробництва чорних металів. Мешкає в Олександрії. Член літературного клубу «Джерело». Збірки творів «На Головківських вітрах», «Я хочу сказать тебе», «Мошорянка».

 

Учень виразно читає вірш Ганни Саміло.

 

Моя річка невеличка …

Моя річка невеличка,

Куди ведеш свої дороги?

Холодна водичка в тобі, моя річка,

Та пологі береги.

Ой, річко – Бешечко,

Тобі текти й текти.

Батьківщино, моя вільная,

Тобі цвісти й цвісти.

Моя річка та й зелена,

А у вербах береги.

І камінчики – ліхтарики,

Світять і вдень, і вночі.

Ти течи, течи, водичко,

Та й у далекії краї.

Щастя моїй Батьківщині,

На усі роки неси.

Ганна Саміло – свідома патріотка, у її поезіях змальовано безмежну любов до рідної землі, до своєї Батьківщини.

ІІ група.

Учень 1.

Наша група досліджувала громадянські мотиви у творчості письменниць рідного краю. Яскраво громадянська тематика представлена у творчості Наталії Фесенко та Тамари Аноко.

Біографічна довідка. Наталія Фесенко.

Дата й місце народження – 1956 рік, селище Димитрове на Олександрійщині. Професія – учитель. Освіта – вища, Кіровоградський педагогічний інституту ім. О. С. Пушкіна, музично-педагогічний факультет.

Член літературного клубу «Джерело» м. Олександрії, член обласного літературного об’єднання «Степ», член Всеукраїнського товариства «Просвіта».

Учень 2.

Для того щоб осягнути поетичну творчість Н. Фесенко, потрібно ретельно зануритися в кожен рядок її віршів. Тоді розумієш глибину змісту творів поетеси.

Тамара Герасименко, член Національної Спілки письменників України, у післямові до збірки Н. Фесенко «Жінка при надії» зауважила: «Наталія Фесенко – народна поетеса, бо у своїх поезіях виражає думки всього українського народу».

Цикл віршів «Корабель України» присвячений проблемам сьогодення. Зворушує смілива, мужня громадянська лірика поетеси. ЇЇ поезії сповнені любов’ю до людей, тривогою за їхнє майбутнє.

Учні виразно читають вірші Н. Фесенко

Корабель у морі

Корабель, на якім пасажири – всі ми,

Збився з курсу й пливе вже не рік в чужу гавань.

Заблукав корабель із чужими людьми,

Що стомились від довгих виснажливих плавань.

У порту всі купили для себе квитки

Й піднялися по трапу везти свої мрії

У ту пристань, де вже розпускались квітки

І збувалися там довгождані надії.

Берег десь маячить. Пасажири – пливуть.

На глибокій воді ті довірливі люди …

Припасли собі харч на відмірену путь,

Ніхто й гадки не мав, що пливтиме в нікуди.

Капітан, наче, дивиться й справді вперед,

Машиністи слухняно мазут підливають:

Судно в дрейфі стоїть, ще й дає добрий крен…

Пацюки – ті завбачливі. В воду плигають.

Пасажири гадають: «Туди чи сюди?»

Хтось за компас згадав, за книжки … Все – позаду…

Як нам випливти, разом, з цієї води?

Може, в трюмі хто є? Може, дасть нам пораду?

 

Добро – вічне!

Схиляю голову – не спину – в непокорі!

Хоч як скриплять часу міцні лещата –

Безликість не справля ні свят, ні оргій,

Бо гуманізму нива не почата…

Новий світанок нам розкриє очі,

Бо на зорі ще розповзлося гаддя,

Щоб довгождану воленьку зурочить…

Перевертнів намножить на безладдя.

Клубок часу тугий … І прийде досвід.

(Невже я марно билася об скелі?!)

Щоб до глибин дійти – лишайся в морі,

У шторм, звичайно, а не так… в постелі…

О людоньки! Не спіте – день на світі!

Хто б ти не був – за себе сам розкажеш.

Учора награбастав – завтра ж діти

Тебе засудять. Смерті – не підмажеш.

То ж храм – душею будувати буду,

Щоб і онукам глянуть чесно в вічі.

Спішіть творить добро для ближніх, люди:

Ніхто не прийде на цю землю – двічі…

 

Закликаю совість

Я закликаю:совісте моя,

Не спи, прошу, не можна зараз спати!

Я громадянка… хто й коли стояв

От горя збоку, од своєї хати?

Не спи, прошу, громадо честі й справ!

Найнеспокійніше хай серце бється,

Поки Безчесний землю не продав

Навік… Такий ні з чим не розминеться!

…Вивозить з хати найцінніший крам,

Який служив би й дітям ще довічно,

Може, бездітний. Що ж сказати нам

Після усього?! Правди крити нічим!

Ще не народжені… Звідкіля знать,

Яка в них буде мати і сорочка,

А ми вже встигли все у них забрать –

Від неба й до кленового листочка…

…Блакитні очі в цього ручая

Віками берегла Дбайлива Мати,

А ми за день чорнобильським імям

Все нарекли – від камінця й до хати!

Все розграбовано … Лиш руки чорні

У мозолях – тому, хто наживав,

Хто пережив і Сталіна, і реформи,

І жалюгідну пенсію діждав…

По доброті вже їздили не раз

Всілякі люди. Їм від нас презирство!

Та рученьки викручувать в цей час

Дасть згоду найганебніше блюзнірство…

Земля зосталась … Я на ній стою…

Не дам – і все. Хай четвертують крила…

На Україні, дома, я в Раю,

Що для дітей невтомно так творила.

 

Учень 3.

Біографічна довідка. Тамара Аноко.

Народилася в Білорусі. Із 16 років проживає в Олександрії. Закінчила Олександрійське педагогічне училище ім. В. О. Сухомлинського, Харківський державний університет. Працювала на педагогічній ниві, державній службі, останні роки займається журналістикою. У засобах масової інформації відома під псевдонімом Володіна. Тамара Мануїлівна переконана, що в житті кожної людини є тема, на яку варто говорити пошепки.

Учень 4.

Гортаючи сторінки збірки Тамари Аноко «У мене при запасі два життя», нам сподобалися вірші із циклу «Пошепки про найсвятіше». Найсвятіше… Уже сама назва налаштовує читача на елегійність змісту. Вслухаймося й ми в ці прекрасні рядки.

Учні виразно читають вірші Тамари Аноко.

 

Людина народилась для добра

Людина народилась для добра.

І все життя іде її зростання,

Аж поки не настане та пора,

 

Немов спокута за прекрасний час,-

Час юності, любові, поривання –

Приходить старість, щоб спитати нас

І огорнути в пелену страждання.

 

І лиш тоді відкриється ціна

І милосердя, і добра, і долі,

Надією наповниться вона

І не покине вже тебе ніколи.

 

Вклоняюсь низько тобі, людино,

За шлях твій праведний, за шлях єдиний,

За щирі посмішки, за справи славні,

За душу щедру, з руки вправні.

 

Живи і радуйся прекрасним літом.

Хай осінь лагідно зустріне квітами,

Хай доля красна тобі всміхається,

А пісня серця хай не кінчається.

 

Учень 5.

Твори, написані поетесою, хвилюють душу, бентежать думки, впливають на емоції, у них розкриті найпотаємніші думки й переживання.

ІІІ група.

Тема нашого дослідження «Філософська тематика у творчості поетів Олександрійщини».

Учень 1.

Біографічна довідка. Світлана Лантух.

Народилася на Кіровоградщині, з раннього дитинства проживає в Олександрії. Навчалася у школі № 13. Закінчила юридичний факультет Одеського державного університету. Член літературного клубу «Джерело».

Учень 2.

Вірші Світлани Лантух, на перший погляд, здаються простими. Насправді ж вони мають глибокий філософський зміст.

Учень читає виразно вірш Світлани Лантух.

***

Хоч би дощ перестав,

Бо весна, а на серці туга.

Світ смугастий, як зебра став –

То біла, то чорна смуга.

Тільки біла вузенька така

Заблищить, мов січневі сніги,

А далі темна ріка

І де ті береги.

 

Чорне йде і кінця нема,

Хоч би цяточка світла.

Тільки донечка зоря ясна

У цю весну розквітла.

 

Променем очі у серце глянуть,

Бровенята злетять у вись,-

Ось твоя радість і довга память,

Що згадає тебе колись.

 

Як уже одійдеш за обрій,

Відмучишся, відболиш.

Тільки будь з нею зараз, добре,

А зневіря своє облиш.

 

Бо життя, як смугаста зебра

То біла, то чорна смуга.

І його раз прожити треба.

Хай не брешуть, що буде друге.

 

Проблемне питання.

  • До яких роздумів спонукає поезія Світлани Лантух?

Вправа «Я так думаю…».

Учні висловлюють власні думки.

Учень 3.

Сьогодні ми хотіли б ознайомити однокласників із творчістю  Марії Амарті (Стрембицької). За фахом – лікар. Закінчила Чернівецький медичний інститут. Член літературного клубу «Джерело».

Учень читає виразно вірш Марії Амарті.

Мені наснилось

Мені наснилось літо восени…

Зимою – осінь злато-величава.

Ти знов прийшов у березневі сни

Струнким, мов ясен, юним, кучерявим.

Я запалила зоряний ліхтар –

Його вогонь зігрів твої долоні,

Та подих вітру загасив той жар,

Та сніжна віхола покрила твої скроні.

Мені наснилось літо восени.

Насправді осінь за вікном тужила,

Бо вже минали кращі тії дні.

Опалим листям туга серце вкрила.

Мені наснились старість і печаль,

Любов і юність, зоряні вітрила.

Мені наснилась неосяжна даль,

Мені наснилось все, що не здійснилось.

Мені наснилась осінь восени.

Та сни зимові вже не за горами.

Тому так сумно й боляче мені,

Тому живу і мрію знов віршами.

Методичний коментар. Використовуємо інтерактивна методика «Активне слухання».

Мета: удосконалити вироблення певних компетентностей, уміння слухати, дотримуючись правил.

Запитання для рефлексії:

  • Які думки виникали у вас під час слухання поезії?

Учні висловлюють власні роздуми

Слово вчителя.

Інтимна лірика… Чи є на світі такий поет, який не оспівав кохання – одне з найпрекрасніших людських почуттів?..  Кохання оновлює людину, робить її життя захоплюючим.

ІV група.

Учень 1.

Біографічна довідка. Поліна Давиденко.

Дата й місце народження – 1935 рік, с. Суботів Чигиринського району. Професія – медична сестра. В Олександрії – з 1952 року. Член літературного клубу «Джерело».

Учень 2.

У творчості Поліни Давиденко прослідковуються фольклорні мотиви. Поетеса використовує такі образи-символи: зоря, верба, соловейко, вишня, місяць, коса, чар-зілля.

На змалювання почуттєвого стану ліричного героя П. Давиденко добирає влучні народні поетичні засоби:

  • епітети (ніжні струни серця, усмішка чарівна, вечірня зоря, холодна роса);
  • метафори (струни серця грайте, туман присипав, сміявся місяць, смуток заліз у серце);
  • порівняння (мов промінь сонця; усмішка, мов темна нічка; кучері твої, немов вечірня зіронька у очі дивишся).

Учні виразно читають вірші Поліни Давиденко.

 

Люблю тебе

Люблю тебе і серце променіє

Пронизує промінчик золотий,

А ти завжди стоїш перед очима

Такий веселий, гарний, молодий.

 

Мов промінь сонця, усмішка чарівна,

Мов темна нічка, кучері твої,

Немов вечірня зіронька єдина

Завжди у очі дивишся мої.

 

Ніжні струни мого серця

Ніжні струни мого серця,

Веселіше грайте,

Захолонуть серденькові,

Струни, не давайте.

 

Хай співає моє серце,

Може й потужити,

Значить, я живу на світі,

Я ще можу жити!

 

Не журися, мій коханий

Не журися мій коханий

У вишневому саду,

Я вечірньою зорею

До хатини підійду.

 

Я промінням чистим, ніжним

Зніму сльози  із очей,

Не впущу в твою хатину

Злих, згорьованих ночей.

 

Потім тихо, мов матуся

Від віконця відійду,

Світанковою зорею

До серденька припаду.

 

Чого плаче верба?

То не верба над водою

Низько похилилася,

То дівчина над коханим

Низенько схилилася.

 

Медсестрою в одній роті

З милим воювала,

Не одному бійцю життя

Вона врятувала.

 

Коханого не зуміла

Врятувати дівчина,

Бо проклята куля серце

Милому пробила.

 

Сама з бою виносила,

Кривавого бою,

До схід сонця на могилі

Виросла вербою.

 

Якби змогла, захистила б

Милого собою,

Та не змогла, тому й стала

Дівчина вербою.

 

Довгі коси розпустила,

Голівку схилила,

Дні і ночі над коханим

Плаче бідна мила.

 

Плаче, серце розриває

Своє на шматочки.

Та ні хто вже не пригорне

Зелені листочки.

 

Вічним сном заснув коханий,

Не чує й не баче,

Як дівчина довгі роки

Над коханим плаче.

 

Не радує вербу й сонце

Ні спів соловейка,

Вона плаче, бо не має

Рідного серденька.

 

Краще б і моє серденько

Та куля пробила,

Як я свого коханого

Навік загубила.

 

То не верба над водою

Низенько схилилася,

То дівчина за коханим

Тяжко зажурилася.

V. Підсумково-оцінювальний етап.

  1. Робота з виставкою літератури «Творчість письменників рідного краю».
  2. Презентація шкільного журналу «Сузір’я – 19» (рубрика «Наші таланти»).
  3. Вправа «Майбутні поети» (учні читають власні вірші).
  4. Робота з епіграфом.

Звернімося до епіграфу.

  • Як ви розумієте висловлювання Сократа?
  • Про яке сонце йдеться?
  • Чому, на переконання давньогрецького мислителя, важливо не загасити сонце у душі людини? (Учитель на основі висловлювань робить висновок про таланти учнів, наголошує на неповторності кожної людини.)
  1. Заключне слово вчителя.

Сподіваюся, що вам сподобалися вірші наших земляків і у вас з’явилося бажання ознайомитися з іншими творами письменників рідного краю. Не забувайте, діти, що ви є нащадками рідного краю, який має гарну історію. Шануйте своїх земляків, читайте й вивчайте їхні твори.

 

Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не вартий пошани.

М. Рильський

  • Якими фарбами ви позначили б свої почуття на уроці? (Відповіді учнів.)

VІ. Домашнє завдання.

  1. Прочитати два вірша за вибором.
  2. Проаналізувати один із віршів (за вибором).
  3.  Скласти паспорт вірша (тема, ідея, основні мотиви, художні засоби, синтаксичні особливості)

Список використаних джерел

  1. Аноко Т. У мене при запасі два життя / Тамара Аноко. – Олександрія, 2002. – 141 с.
  2. Буйлук-Саміло Г. На головківських вітрах: поезія, проза. Казки, оповідання українською та російською мовами / Ганна Буйлук-Саміло. – Олександрія, 2010. – 65 с.
  3. Давиденко П. Бережіть матусь / Поліна Давиденко. // Вільне слово. – 2005. – С. 5.
  4. Фесенко Н. Жінка при надії / Наталія Фесенко. – Суми : Козацький вал, 2003. – 94 с.
  5. Фесенко Н. Причетна до всього / Наталія Фесенко. – Кременчук, 1998. – 108 с.